|
|
Листопад 1968 року. Київ готується до святкування чергової річниці більшовицької революції. На Хрещатику, біля Бессарабського ринку, з’являється висока, охайно одягнена людина з рішучим виглядом обличчя.
Якась мить - і чоловік обливає себе бензином і на очах онімілих від жаху перехожих та міліціонерів підпалює себе. Хтось зойкнув, кричить і сам палаючий чоловік-смолоскип: «Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!» Міліціонери і стукачі намагаються не стільки погасити вогонь, як прикрити від натовпу палаючу людину, яка, непритомнюючи від нестерпного, пекельного болю, вигукує крамольні антирадянські гасла.
Телеграфні агентства сусідніх держав повідомили світу про те, що громадянин України Василь Макух, протестуючи проти тоталітаризму та поневолення українського народу, став живим смолоскипом.
|
|
| Під час відкриття у Донецьку громадського музею народних героїв «Смолоскип» |
У день подвигу Василя Омеляновича Макуха Всеукраїнська громадська організація «Чорнобиль – Допомога» при своєму головному офісі у Донецьку відкрила громадський музей народних героїв «Смолоскип». Ініціатива створити саме такий музей належала голові цієї громадської організації Віктору Тупілку, якого дуже вразила жертовність справжніх патріотів України Василя Макуха та Олексія Гірника, який через десять років, у ніч із 21 на 22 січня 1978 року, теж спалив себе біля підніжжя могили Тараса Шевченка, протестуючи проти приниження національної гідності, проти зросійщення України. Віктор Петрович Тупілко відвідав могили Василя Макуха та Олексія Гірника і вшанував їх пам’ять. Чимало зусиль для створення та відкриття цього своєрідного, мабуть, єдиного в Україні музею, доклали донеччанки Тетяна Нетішинська, Дар’я Жижина, голова італійської організації «Чорнобиль – Допомога» Ігор Гуржієв з Неаполя. Музей «Смолоскип» освятив священик Української греко-католицької церкви у Донецьку отець Роман, адже і Василь Макух, і Олексій Гірник за вірою – греко-католики.
|
|
| Українські реєстрові козаки з фундаторами музею |
Про необхідність існування такого музею свідчить той факт, що ще протягом кількох годин після його відкриття люди не розходилися, а підходили до організаторів і просили дати їм можливість наодинці помолитися біля світлин народних героїв. Відвідала музей і делегація Українського Реєстрового Козацтва у складі радників Гетьмана УРК - генерал-полковника УРК, депутата Донецької міської ради Анатолія Власенка, генерал-лейтенанта УРК Василя Яремина , заступника головного редактора газети «Україна козацька» Василя Гуменюка та отамана «Молодої Січі» з м. Слов’янська, генерал- майора УРК Степана Коваленка. Козаки-реєстровці вшанували пам’ять загиблих патріотів і не без хвилювання ознайомилися з експонатами музею, що розповідають про коротке, але героїчне життя Василя Макуха та Олексія Гірника.
– Все їхнє життя, до останнього подиху, було віддане народу України,– підкреслив голова ВГО «Чорнобиль – Допомога» Віктор Тупілко. – У нашій країні чимало людей, які мають високе звання «Герой України», які й до, і після отримання цього звання почувалися й почуваються комфортно, але Василь Макух і Олексій Гірник – визначні народні Герої по духу і по своїй природі.
Але неприємно вражає те, що навіть надання посмертно Героя України Олексію Гірнику мало вплинуло на гідне вшанування його імені. Навіть місцеві екскурсоводи м. Калуша мало що знають про свого земляка, хоча одна із вулиць міста носить його ім’я. В містечку Сокалі Львівської області начебто є рішення про надання одній із вулиць імені Василя Макуха, але кілька років там не було навіть відповідної таблички. Згодом таку табличку зробив і власноруч установив побратим Василя Іван Гуменюк. Він також причепив пам’ятну дошку над колишньою камерою у селі Підгірці, де був ув’язнений Василь Омелянович.
ВГО «Чорнобиль –Допомога» звернулася до Львівської, Івано-Франківської, Дніпропетровської обласних державних адміністрацій та адміністрації міста Києва з проханням вжити відповідних заходів для увіковічення пам’яті великих синів України Василя Макуха та Олексія Гірника. Вони пройшли тернисту дорогу політв’язнів і, на жаль, іншого виду протесту, окрім самоспалення, не мали. Вони не знали щастя, але мають право на нашу пам’ять і молитву.