|
|
| У репертуарі хору села Калайдинці народні пісні про козацтво |
За однією з версій, назва «Калайдинці» пов’язана з ім’ям великого гетьмана України Івана Мазепи. Його славний рід, який був родом з Київщини, поріднився з впливовою родиною Колединських і носив подвійне прізвище.
А ще на Волині, коли частина України перебувала у складі Великої Литви, існувала місцевість Колодне, від назви якої й було започатковане Колоденське князівство. Частина жителів с. Калайдинці були переселенцями з Волині та Київщини. На запитання «Хто ви і звідки?» - відповідали: «Ми Колединські». Поступово вимова трасформувалася у пом’якшену «Ми Калайдинські», що і дало привід для назви села – Калайдинці.
Перші згадки про село знаходимо в історичних джерелах. У XVIII-XIX століттях Калайдинці забезпечували російські столиці відбірними фруктами. „Одне лише містечко Калайдинці Лубенського повіту з 1841 року постачало до Москви і Петербурга 50 тис. возів добірних десертних яблук”. Тому горді калайдинчани на своєму гербі розмістили корзину з цими фруктами як символ багатства і щедрості села.
У центрі герба – дуб. Це символ могутності, твердості, стійкості. Колись на території с. Калайдинці була велика діброва. Кілька дубів залишилося й до нашого часу. Деякі з них висаджені ще за часів козацького устрою наприкінці XVIII століття. Відомо, що у 1871р. у селі налічувалося 165 козаків, із них – 65 входили до складу реєстрових. Нічого старішого від козацьких дубів у цьому краї не залишилося. Тож дуб символізує зв’язок із козацькою добою і є окрасою і гордістю краю.
Славляться Калайдинці й талановитими людьми. Прізвища шанованих селян занесені до Книги почесних громадян. Серед них Доля Василь Володимирович, колишній лікар, Синенко Василь Якович, який все життя пропрацював учителем. Зараз ветерани праці перебувають на заслуженому відпочинку.
Із забуття було повернуто світле ім’я етнографа, фольклориста, перекладача, письменника Сементовського Костянтина Максимовича (1823-1901). На честь українського культурного діяча на фасаді місцевої школи ім. генерала Рубцева було урочисто відкрито меморіальну плиту. Цьогорічна випускниця місцевої школи Вікторія Проценко, призер обласних і республіканських конкурсів з історії рідного села, стала лауреатом премії імені К.М. Сементовського. Нині вона студентка історичного факультету Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка.
Діє у школі й музейна кімната Голодомору 1932-1933 рр. та насильницької колективізації, відкрита з ініціативи директора школи Сергія Мисника.
Святкування Дня села показало, що не збідніли козацькі Калайдинці на таланти. Своєю майстерністю усіх вразив Василь Русин, який демонстрував вироби з рогози та соломи, сидячи на власноруч зробленому возі. Яскраві вишиванки, серветки, скатертини, наволочки та живописні полотна приваблювали зір сотень людей, що прийшли на свято.
Сільські аматори сцени підготували великий святковий концерт для гостей. Серед самодіяльних хористів співав навіть місцевий священик отець Дмитрій. Грав духовий оркестр сільського будинку культури, було влаштовано дискотеку для односельців різного віку, розваги та конкурс дитячого малюнка.
Село, де вправні господарі уміють хлібом-сіллю належним чином пошанувати гостей, а в будні сповна віддатися праці задля подальшого розквіту рідної домівки, – таке село має своє майбутнє.