|
|
Мабуть, нема людини, яка б не знала цього слова. Хіба можна без хати уявити життя людини і в минулому, і зараз? Здавна так називали сільський одноповерховий будинок, а ще - кімнату в ньому, хатнє господарство. У розмовній мові хата - квартира. Колись її називали залежно від матеріалу, з якого будували: мазанка, хворостянка, ліплянка, глинянка, саманка, колиба. Та якою б вона не була, споконвіку хата була у великій повазі. До неї можна було заходити лише з непокритою головою, у ній не можна свистіти, палити. Адже хата - уособлення родинного вогнища, благополуччя, гостинності, незалежності. Усі ці ознаки народ втілив у численних прислів’ях і приказках: у своїй хаті й стіни помагають; хата господинею красна; хату руки держать; що хата має, тим і приймає; своя хата й своя воля; чужа хата не гріє…
Українці уявляли хату як оберіг від нещасть, хвороб, злих сил, тому для будівництва її обирали «чисте місце» - щоб не на межі, не на роздоріжжі, на току, на місці, де стався якийсь злочин. Архітектура українського житла з давніх-давен і до сьогодні не була статичною. Вона, як і інтер’єр хати, постійно змінювалася, залежно від смаків господарів і віянь моди. Далеко не всі традиції щодо оздоблення хати, поведінки в ній зберігаються з давнини, але деякі з них все-таки варті уваги й наших сучасників. Так, символом початку і закінчення дому є поріг. В Україні існує повір’я: якщо підмітати до порога, то все добре вийде з хати. Тому підмітати слід від порога в хату, щоб все добре в ній залишалося. На порозі або над дверима прибивали кінську підкову, яка приносить щастя у родину. За правилами народного етикету, не можна вітатися через поріг, передавати через нього якусь річ. Розмовляти із сусідою через поріг неввічливо: слід або запросити його до хати, або самому вийти до нього.
Невід’ємною річчю в хаті є стіл, який також символізує достаток родини. Його першим заносять до нової хати, на нього кладуть хліб-сіль, ставлять ритуальні страви. На стіл гріх сідати чи класти шапку. Сама назва стіл походить від слова стелити. Раніше це був рушник, пізніше - скатертина, на яку ставлять їжу. Застеляти стіл - давня традиція. Незастелений стіл - символ бідності або скупості господарів.
Покуть (священне місце в хаті, куток, де висіли ікони, куди садовили почесного гостя, ставили Дідуха), скриня (вид меблів для зберігання одягу, коштовностей, полотна), мисник (дерев’яна полиця для зберігання посуду), комин (передня частина печі) - деякі з цих елементів хатнього інтер’єру вийшли із вжитку, якісь мають іншу назву, та незмінними повинні залишатися повага, бережливе ставлення до свого житла, до своєї хати - цього вічного символу космічного зв’язку зі Всесвітом, символу сімейного затишку, рідної землі, батьківщини.
Тарас Шевченко
І досі сниться: під горою,
|
|
Меж вербами та над водою,
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться: вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя,
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить,
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: «Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?»
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас,
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.