Козаки-лікарі
Пам’ять про старовинні методи козацького цілительства живе сьогодні лише у фольклорі: з часів козаччини не збереглося жодного письмового джерела, яке свідчило б про давню традицію народного лікування. Перш ніж Січ була ліквідована, запорожці спалили медичні архіви, які знаходилися у Пустельно-Миколаївському і Спасо-Преображенському монастирях, - щоб не потрапили до нечестивих рук…
«Цирульники» – так називали на Січі козаків-лікарів – володіли мистецтвом лікування отриманих у бою ран без звичних ліків – підручними засобами. Прикладали до рани... павутину, а іноді й звичайну землю, а в ролі антисептика використовували, наприклад, сушений любисток.
Дія цілительських ліків посилювалася читанням молитов, вимовлянням особливих – магічних – замовлянь і заклинань. Лікували, перш за все, словом – чим це не прообраз сучасної психотерапії?
Відома «трубка-носогрійка» була в пошані на Січі, «як мати рідна». Вона допомагала позбавитися від багатьох недуг. Щоб не стався у поході розлад шлунка, курили трубку, набиту материнкою; нервові розлади традиційно заспокоювали сумішшю м’яти і звіробою, а куріння табаку з додаванням полину, як вважалося, покращувало зір.
Простою козацькою «трубкою-сбрулькою» запорожці лікували і хвороби спини: примотували її до викривленої ділянки хребта широким поясом і – вирушали в похід. До місць забивів прикладали підкови, камені: не всі підряд, а особливі – лікувальні. Підкову використовували також як своєрідний тренажер – накачували м’язи за спеціальною системою. Ходили легенди про те, що запорожець одним зусиллям волі умів поставити на місце хребець, що вискочив.
На Січі популярними були настої, відвари, спиртові настійки, обгортання цілющими травами – кажучи сучасною мовою, цирульники були чудово знайомі з основами фітотерапії.
Козацькі маги з особливим характером
Французький інженер Гійом ле Вассер де Боплан, який викликався спорудити в Україні воєнні фортеці, неочікувано для самого себе, став автором історичної праці «Опис України». Фортифікаційних справ майстер був щиро здивований «незрозумілими» діями козацьких магів-цілителів, які буквально з того світу повертали хворих. Очевидно, Боплан мав на увазі козаків-характерників – на Січі їх зазвичай було не більше 5 - 6 осіб. Еліта війська Запорізького, вони володіли здібністю в прямому розумінні цього слова творити чудеса. «Замовлені» характерниками козаки-запорожці швидко розправлялися із закованим в лати військом ворога – їх не брали ні мечі, ні кулі. Силою погляду характерник міг повернути назад ворога і за допомогою давнього замовляння при повному штилі наповнити вітром паруси козацької «чайки».
Умів характерник і «відв’язувати від мерця». За козацькими повір’ями, убитий у бою ворог переслідував потім у житті свого вбивцю-воїна, насилав на нього хвороби і невдачі. Тому перш ніж почати лікування пораненого, характерник вирушав у світ мертвих і давав вбитому козаком ворогу викуп…
Щоб дізнатися, чи переможе Запорозьке військо ворога, напередодні далеких походів і великих битв маги-характерники застосовували геомантію – гадання на землі: піднімалися на вершину найвищого в окрузі кургану, слідкували за переміною напрямку вітру і польоту птахів та робили по лише для них зрозумілих ознаках доленосні висновки. В народі характерників інакше, як чаклуни, не називали: вважалося, що козак може обманути самого чорта. Як тут не згадати колоритних гоголівських персонажів чи героїв «Чорної ради» Пантелеймона Куліша… Першим на Русі характерником – тобто «тим, що має особливий характер», - класик історичної думки Михайло Грушевський назвав князя Олега. Нащадок славних норманських воїнів-вікінгів, Олег отримав від них у спадок магічні знання і вміння зцілювати людей від багатьох хвороб. Проходили століття, до таємних знань давніх барсеків (так називалися у норманів воїни-чаклуни) додалися «напрацювання» слов’ян, а також – хозарів, печенігів і половців. Так що запорозькі характерники – явище, можна сказати, інтернаціональне.
Як козаки в бані пиво пили
За свідченнями очевидців-сучасників, козаки володіли відмінним здоров’ям: на Січі існувала відпрацьована віками система загартовування. Повернувшись із втомливого походу, запорожець відновлював сили за допомогою «зелених» ванн: заходив післякупання у річці у зарості росистої трави, бродив там, поки на шкірі не збереться достатня кількість цілющого пилку… А потім у блаженстві довго обсихав у тіні. «Магія» роси, багаторазово підсилена чудодійною силою трав, підвищувала опірність організму до хвороб.
Наші предки розробили спеціальну систему очищення організму від шлаків: випиваєш літр-другий пива з медом і сумішшю духмяних цілющих трав – і паришся в бані у своє задоволення! Баня вважалася на Запорізькій Січі кращим засобом від простуди.
Не виникала у козаків і проблема авітамінозу, хоча у перервах між боями і походами навряд чи хтось задумувався про збалансоване харчування. У невибагливий козацький раціон входила виловлена у річці риба і… вовчатина. М’ясо вбитого хижака не лише продовжувало, за повір’ями, життя, але й допомагало зберегти гострий зір і відмінний слух. Його прикладали до свіжих ран – щоб «загоїлося, як на собаці». Брак вітамінів доповнювали, запиваючи м’ясні делікатеси особливим енергетичним напоєм – узваром із фруктів і трав.
Легенди – замість документів
За свідченням доктора історичних наук Віталія Щербака, наукових монографій і статей, які були б присвячені темі козацької медицини, просто не існує: вчені звикли спиратися у своїх дослідженнях лише на «тверді» факти. Сьогодні ми володіємо лише матеріалами, які були зібрані під час етнографічних експедицій. Автор цієї статті Григорій Фудім, начальник Київського медичного управління Козацьких військ України, подорожував у свій час селами Нікопольського району, записуючи дивом унікальні рецепти, які збереглися з часів Січі. Вони увійдуть у книгу під назвою «Характерництво і медицина запорозьких козаків», перші розділи якої друкує журнал «Козацька Україна». Старовинні рецепти запорозьких козаків можна знайти у книзі Анатолія Пастернака «Козацька медицина».
Деякі козацькі рецепти
1. Для загоювання застарілих ран. На молодика – «на молодий місяць» – розтерти 3 жмені сухої трави безсмертника піщаного. Розвести багаття, кинути в нього полин-чорнобильник, а потім розжарити на вогні лист заліза. Розтертий безсмертник розкласти на цьому листі. Коли трава спопеліє, перемішати, просіяти і змішати із «дерев’яним» (оливковим) маслом. Прикладати до рани 2 рази на день.
2. Від анемії, при виснаженні. 4 жмені перемолотих жолудів, зірваних з дуба віком 25 років, перемішати з 500 г «залізної» води. Помістити у півлітровий горщик і виварити до половини. Додати 3 ст. ложки липового меду. Приймати 4 - 6 разів на день перед їжею. Щоб приготувати «залізну» воду, в окріп кидають залізні стружки і настоюють, поки не прохолоне.
3. При стресі, нервовому збудженні (давали козакам, звільненим з полону). 1 жменю висушеної айстри ромашкової (чи дикої) залити 200 г гарячої «мідної» води (готується за аналогією «залізної»). Настояти 30 хвилин. Вживати за необхідності.