|
|
| Посвята у реєстрові козаки проходить біля пам’ятника загиблим козакам у Берестецькій битві |
Прошу прийняти мене в УРК
Сюди, до Берестечка, з усіх куточків нашої країни ідуть як на прощу, щоб серцем доторкнутися до славної історії народу, осягти велич героїзму борців за нашу свободу. А нещодавно у Берестечко прибули 57 дівчат та юнаків із обласного центру Волині - Луцька, аби на землі, де за волю і славу України полягла козацько-селянська армія, заприсягнути на вірність рідній землі.
- Задумка поїхати у Берестечко двома навчальними закладами - Луцьким педагогічним коледжем і Луцьким інститутом розвитку людини, під патронатом ректора інституту, отамана Волинського обласного товариства Українського Реєстрового Козацтва, генерал-лейтенанта УРК Романа Карпюка, виникла давно, адже сучасна молодь цікавиться історією, вивчає її не лише за книгами, а й подорожуючи містами й селами, – розповідає викладач педагогічного коледжу та керівник суспільно-політичного клубу «Всесвіт» Анатолій Кравець. – І ось ця мрія здійснилася. Після посвяти усі разом ми, вже козаки і берегині УРК, ще раз перегорнули сторінки історії краю.
|
|
| Клянемося вірно служити козацтву й Україні |
Почорніло поле од крові за вольную волю
Перебуваючи у заповіднику «Козацькі могили», легко перенестися уявою в бурхливе сімнадцяте століття.
Влітку далекого 1651-го на полях сіл Пляшева і Острів (теперішній Червоноармійський район Рівненської області) відбулась одна з найбільших битв другого періоду Визвольної війни українського народу проти шляхетського поневолення 1648-1654 рр. Доведений до відчаю потрійним гнітом - соціально-економічним, національним та релігійним, народ піднявся проти своїх гнобителів - шляхти і католицького духівництва. На чолі цього найбільшого з усіх народних повстань кінця XVI - першої половини XVII століття, яке переросло у Визвольну війну, став політик і полководець - гетьман Богдан Хмельницький. На початку 1648 р. він вигнав із Запорізької Січі шляхетський урядовий гарнізон і розпочав підготовку до рішучої збройної боротьби з польсько-шляхетськими військами. 16 травня 1648 року військо Богдана Хмельницького, підсилене реєстровими козаками, які перейшли на бік повстанців, повністю розбило під Жовтими Водами частину королівського війська, очолюваного Стефаном Потоцьким, а 26 травня під Корсунем розгромило головні шляхетські сили. На початку вересня 1648 р. нове шляхетське військо, в якому було понад 40 тисяч чоловік, під командуванням трьох польських магнатів — Домініка Заславського-Острозького, Миколи Остророга та Олександра Конєцпольського - з’єдналося з військом воєводи руського князя Яреми Вишневецького і прибуло під Пилявці. Бої шляхетської армії з козацько-селянським військом Богдана Хмельницького закінчилися 24 вересня блискучою перемогою повстанців, їм відкрилася дорога на Львів і далі, углиб Польщі. Після того, як за наказом Богдана Хмельницького у листопаді 1648 р. облогу Львова і Замостя було знято і тимчасово припинено воєнні дії, війська повернулися на Україну.
|
|
| До молоді звертається отаман Волинського обласного товариства УРК Роман Карпюк |
Український народ прагнув скинути шляхетське ярмо і вбачав свій єдиний вихід у продовженні збройної боротьби. У 1649 році війна вибухнула з новою силою. На початку липня війська Богдана Хмельницького і кримського хана Іслам-Гірея III оточили фортецю у Збаражі на Тернопільщині, де замкнулося десять тисяч шляхетського війська на чолі з Яремою Вишневецьким. У запеклих боях під Збаражем серед багатьох загинули також козацькі полковники Бурлай, який раніше прославився здобуттям Сінопа, та Станіслав Мрозовицький, відомий Морозенко.
Одночасно з облогою Збаража козацько-селянське та кримське війська 15-16 серпня 1649 р. оточили польсько-шляхетську армію короля Яна Казимира під Зборовом (тепер Тернопільської області). Через зраду підкупленого королем хана Богдан Хмельницький змушений був задовольнитися підписанням з королем Зборівського договору, за яким кількість реєстрових козаків зросла до 40 тисяч чоловік, король змушений був оголосити амністію всім учасникам повстання, в тому числі шляхтичам православного і католицького віровизнань, які воювали проти нього у складі козацько-селянської армії. Незважаючи на деяке полегшення долі трудового українського народу, Зборівський договір не приніс йому звільнення від гніту.
Український народ прагнув волі, а шляхтичі, фактично втративши свої маєтки, вимагали від короля нової війни, щоб відновити своє панування і старі порядки.
У грудні 1650 р. королівський сейм вирішив розпочати війну. Він уповноважив короля збільшити кількість війська до 51 тисячі чоловік і скликати у відповідний час загальне ополчення шляхти. У лютому наступного року на Поділля виступило дванадцятитисячне військо під командуванням польського гетьмана Мартина Калиновського. Вночі з 19 на 20 лютого, порушуючи Зборівський договір, воно несподівано напало на козаків у містечку Красне. Гетьман Калиновський, знищуючи на своєму шляху Шаргород, Мурахву, Ямпіль і розташовані там козацькі гарнізони, з боями дійшов до Вінниці, де дорогу йому заступив вінницький полковник Іван Богун. Важкі бої під Вінницею підірвали сили армії Калиновського й примусили її відступити на захід. Слідом за відступаючими посувалися козацькі війська, не даючи перепочинку ворогові. Втрачаючи у постійних боях людей, коней, гармати, обоз із запасами провіанту, залишки війська Калиновського у травні 1651 р. поблизу Добротвора (тепер Львівська область) з’єдналися з основними королівськими силами. Цими подіями фактично розпочався другий період Визвольної війни.
Довідавшись про поразку армії Калиновського, король Ян Казимир розіслав до шляхти мобілізаційні листи, а 17 травня 1651 р. прибув у Сокаль, де влаштував військовий табір і протягом місяця збирав та впорядковував свої війська.
Королівське військо складалося з регулярних частин і німецьких найманців. На боці короля були ще й приватні війська магнатів. Імовірно, загальна чисельність війська становила 150 тисяч чоловік, а якщо врахувати озброєну і здатну до бою челядь, — то, мабуть, сягала й 200 тисяч.
16 червня все королівське військо рушило з-під Сокаля до Берестечка. За ним тягнувся обоз у півмільйона возів, лише коней у війську, як вважають історики, було півтора мільйона. 19 червня король прибув до Берестечка. Його війська переправилися на правий берег Стиру і влаштували тут укріплений табір.
Хмельницький зі своїми військами знаходився тоді під Збаражем, а відтак перейшов під Колодне поблизу Вишнівця. Тут, на Колодненському полі, він збирав і впорядковував війська та очікував свого сумнозвісного союзника - хана Іслам-Гірея, який, погодившись прибути на допомогу, вимагав від Хмельницького не розпочинати військових дій проти короля до підходу татарів. Жодні тогочасні джерела не дають достовірних даних про кількість козацько-селянського війська Хмель-ницького. Воно могло нараховувати десь 120-140 тисяч чоловік. До королівського табору доходили чутки про те, що Хмельницький поділив повстанців на 12 полків по 12 тисяч чоловік у кожному і намагався збільшити чисельність козацької кінноти.
Біля Колодного гетьман скликав загальну раду повстанців, на якій його намір продовжувати війну з королем було схвалено. Дочекавшись прибуття кримського хана на чолі близько 28 тисяч воїнів, козацько-селянські і татарські війська рушили назустріч королівській армії. Перше зіткнення з нею відбулося 28 червня, друге - 29 червня. А наступного дня відбулася битва, під час якої татари втекли з поля бою, захопивши в полон Богдана Хмельницького. Через таку підступну зраду козацько-селянським військам довелося відступити на територію теперішнього села Острів, де вони збудували укріплений табір і протягом десяти днів його обороняли. Обраний наказним гетьманом, полковник Іван Богун розробив план відступу армії через болота правого берега ріки Пляшівки, який вдалося здійснити лише частково: більшість козацьких полків переправилися через річку, однак повстанці зазнали великих втрат. Здобиччю шляхти стали весь обоз і артилерія.
Козаки й повстанці, вийшовши з оточення, знову почали об’єднуватись у полки під проводом Богдана Хмельницького, який звільнився з полону. Незважаючи на фактично програну Берестецьку битву, гетьман не втратив авторитету серед народу, який бачив у ньому борця за його інтереси, вірив йому. Уже через два місяці після Берестецької битви королівські війська під Білою Церквою зустріли настільки численні й добре озброєні козацько-селянські полки, що не наважилися атакувати їх і запропонували мирні переговори. 28 вересня 1651 р. вони завершилися підписанням Білоцерківського договору.
Близько 340 років тому під Берестечком відгриміли гармати, віддзвеніли шаблі. Та на берегах Стиру й Пляшівки ще й досі збереглися сліди тих буремних подій, а народ віками свято береже пам’ять про героїзм кращих своїх синів, які у бурхливі роки Визвольної війни віддали тут своє життя в одчайдушній борні проти шляхетського панування.
Для вшанування героїв Берестечка поблизу місця битви збудовано архітектурний комплекс «Козацькі могили», що став музеєм-заповідником -відділом Рівненського краєзнавчого музею. З 1970 р. місце битви досліджує археологічна експедиція Рівненського краєзнавчого музею. У 1973 р. окремі об’єкти на цій території - козацька переправа, озерце «Козакова Яма», місце захоронення загиблих козаків - рішенням виконкому Рівненської обласної ради взято під державну охорону як пам’ятки історії українського народу.