|
|
У кількох числах «України козацької» за червень-листопад 2007 року опублікований цикл моїх статей під загальною назвою «Степ та воля - козацька доля».
У завершальному нарисі «З мушкетом і бандурою» є наступний абзац: «Як розповідають, любив грати на бандурі гетьман Богдан Хмельницький. У 1652 році гетьман підписав Універсал про утворення музичного цеху на Лівобережній Україні за аналогією до подібних цехів, що вже існували на той час у Кам’янці, Львові та деяких інших українських містах».
Хоч у цьому абзаці все відповідає історичній дійсності, але, погодьтеся, він досить-таки протокольний, «сухий».
Ось чому, готуючи текст нарисів до видання окремою книгою, автор вирішив це, як і інші подібні місця, вдосконалити, зробити більш змістовними та виразними у художньому відношенні.
Але для цього потрібно було розшукати низку першоджерел. Запрошую читачів скласти мені компанію у цій захоплюючій процедурі.
Для початку гортаємо книгу «Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності». (В. Смолій, В. Степанов. - Київ, 1994).
На сторінці 155 знаходимо потрібну інформацію.
«27 вересня 1652 року. Універсал до музик, організованих у цех на Лівобережжі, з наказом слухати цехмістра Грицька Ілляшенка-Макушенка».
Далі потрібно було знайти текст Універсалу. І така можливість здійснилась, до моїх рук потрапила книга «Універсали Богдана Хмельницького» (Київ, Видавничий дім «Альтернатива», 1998 р.).
Чому у гетьмана виникла потреба в Універсалі до всіх музик Задніпров’я? Що в ньому головне?
У цьому Універсалі ВПЕРШЕ документально засвідчено ставлення Богдана Хмельницького до музики як до невід’ємної частини державної політики.
Документи свідчать про постійне використання Богданом Хмельницьким музикантів-кобзарів як для пропаганди ідей козацької революції, так і для роз’яснення серед населення своєї, часто дуже складної і неоднозначної, політики. Це знаходить підтвердження в текстах багатьох дум і пісень, що дійшли до нашого часу.
Зажурилась Україна,
Що нігде прожити:
Гей, витоптала
Орда кіньми
Маленькії діти.
Котрі молодії -
У полон забрато;
Як заняли, то й погнали
До пана, до хана.
Годі тобі, пане-брате,
Гринджоли малювати,
Бери шаблю гостру, довгу
Та йди воювати!
В Універсалі йдеться про об’єднання всіх музик Задніпров’я (Лівобережжя) в один цех під керівництвом полтавського цимбаліста Грицька Ілляшенка-Макушенка. Універсал наголошував: музики мали підкорятись Грицькові, як САМОМУ ГЕТЬМАНОВІ.
У цьому контексті виникає особливий інтерес до постаті цехмістра-цимбаліста. Хто він? За що йому така честь?
Коротеньку інформацію про цю неординарну особу подає Михайло Степаненко в публікації «Коло Марусі Чурай» (журнал «Сучасність», 2006, №№ 11-12, с. 136-137).
Наведемо цитату з цієї публікації.
«Судячи з реєстру Полтавського полку за 1649 рік, ім’я цимбаліста Ілляшенка було в Полтаві достатньо відомим. Про це свідчить запис у переліку козаків осавульської сотні: «Ілляш цимбалістого брата»… В козацькому реєстрі Полтавського полку зустрічаються прізвища, пов’язані або з музичною професією, або з уподобанням козака до гри на музичному інструменті чи до співу. Це Яцик Дудка, Кіндрат Дудка, Федорець Дудка, Процик Дудка; Фесько Скрипка, Іван Скрипка, Лукаш Скрипка; Ян Сурмач, Лесик Сурмаченко; Іван Бубонистий, Гаврило Співаченко та Кирик Соловей. У Полтавському полку було й кому грати, й кому співати. А якщо до цього переліку додати таку постать, як професійний музика-цимбаліст Грицько Ілляшенко, то Полтавський полк можна вважати наймузичнішим у козацькій армії.
…І тут перед нами постає ще одна сюжетна лінія. Адже в ці роки в Полтаві жила і творила свої шедеври поетеса, композитор і співачка Маруся Чурай. Про неї ми свого часу вже розповідали на шпальтах «України козацької» («Життя - спалах. Маруся Чурай». - 2007, №№ 1 - 2).
Тому пісні, які створювалися Марусею Чурай, підхоплювалися в першу чергу козаками Полтавського полку, а під час військових походів вони поширювалися по всій Україні. Ці пісні добре знав і високо цінував Богдан Хмельницький. І коли з Марусею Чурай трапилася біда (про неї вона розповіла у пісні «Ой, не ходи, Грицю…») і співачка постала перед судом, гетьман негайно надіслав у Полтаву указ (булу): «Звільнити Чураївну з-під варти в пам’ять героїчної загибелі її батька та заради ЧУДОВИХ ПІСЕНЬ, ЩО ВОНА ЇХ СКЛАДАЛА».