|
|
| Спасо-Преображенська церква у селі Мошни. Рік побудови - 1840. Архітектор Дж. Торічеллі |
У цьому році громадськість України відзначила 240 років Коліївщини, наймогутнішого вибуху гайдамацького руху на Правобережній Україні, спрямованого проти кріпосництва, національного та релігійного гніту. Історія гайдамаччини пов’язана з центральною Україною, а жителі нашого села Мошни брали участь у тих подіях безпосередньо.
Про події тих часів, про битву під Кумейками козацько-селянської армії Бута і Гуні у 1637 році, розповідається у моїй новій книзі “Мошни. Від минулого до сучасного”.
У ній зібрані дані про назви урочищ старовинного козацького містечка Мошни та про їх зв’язок із козаччиною. Тому прошу читача не дивуватися дещо незвичним назвам. А для повного розуміння їх місцезнаходження можна скористатися мапою України.
Благодатна земля України. Життя завжди було на цих родючих землях. Старі кургани, археологічні знахідки та легенди засвідчують те, що люди проживали в цих місцях з давніх-давен...
Здавна існують легенди про те, що у місці злиття річки Росі з Дніпром стояв древній та славетний Родень – центр племені русів, столиця легендарної Артанії. Гідронім Рось у прадавніх слов’ян став етнонімом Русь. Роксолани та роси проживали тут не одне століття, а учені донині шукають їхні пристанища, серед них і древній Родень. Та ніхто із них не може із впевненістю вказати на якесь старе городище, яке й було колишнім Роднем.
На мошнівських теренах давно існують сміливі здогадки про те, що старовинний Родень був десь поруч...
Населений пункт Мошни відомий в історії ще із часів правління київського князя Семена Олельковича. Саме від нього київський боярин Єршевич одержав цю землю за вірну службу князеві. Але татарська орда у 1482-му році спустошила невеличке поселення, взяла у полон його жителів, а саме поселення згоріло дощенту...
Син боярина Єршевича Васька Єршевич звернувся до литовського князя Олександра, щоб той дозволив відбудувати поселення знову та заселити його людьми. Така грамота з дозволом князя Олександра, написана ним у м. Вільно, надійшла черкаському намісникові Кмиті Олександровичу 17-го травня 1494-го року. Знайдений в архівах документ, де вперше офіційно згадані Мошни, і став тією відправною точкою, з якої розпочався відлік віку населеного пункту Мошни. Починаючи від Івана Дашкевича, усі черкаські намісники та старости вважали Мошни форпостом у боротьбі з людоловами, бо вони входили у прикордонну варту, тому саме тут і почало зароджуватися козацтво.
Мошни боролися з татарами, від них же вони найбільше й страждали. Не маючи якогось укріпленого місця, вони не раз були охоплені полум’ям, бо кара татар за свої невдачі падала на містечко. А у 1553 році черкаський та канівський староста Дмитро Вишневецький (Байда) заснував Запорізьку Січ, щоб зупиняти загарбників ще на підступах до черкаських теренів. Першими козаками у Запорізькім Лузі й стали черкащани. Серед них, без сумніву, були жителі мошнівської Слобідки – першого поселення у Мошнах, що споконвіку несло ясачну службу. Саме ці краї, так сталося, вважаються колискою козаччини. Схоже на те, що мошнівці брали участь у виборах першого гетьмана України. Ним і став Байда... Звідси, із Мошен, попливли до Січі збудовані мошнівськими умільцями бойові козацькі судна – легендарні двостернові “чайки”. Поселення Слобідка на р.Мошні стало засновником суднобудування на Дніпрі. Правда, сама судоверф була у Поташні, трохи осторонь від поселення, бо там був вихід у Дніпро.
Саме з тої пори залишилися у Мошнах урочища, які розповідають про історію краю.
Від старих людей я дізнався про цікаву назву одного із них. Зветься воно у народі - Могилки. Урочище із такою назвою здавна існує біля Мошен. Воно знаходиться із північно-східної сторони від села і починається від Широкої долини. Розляглося воно між старою рибартіллю, або колишньою пристанню на Дніпрі, та урочищем Дашталівка аж до насосної станції на р.Вільшанка. За розповідями старожилів, та назва досить стара і зв’язана з реальними козацькими похованнями. Знайшлися архівні документи, у яких вказується, що 13 жовтня 1625-го року, за 12 років до Кумейківської трагедії, біля р. Мошна відбувся бій між польськими військами та козаками із Канева та Мошен. Тут козаки заступили шлях великому війську польського гетьмана Конєцпольського, яке поспішало задушити повстання під проводом Марка Жмайла.
Бій розгорнувся на правому березі Дніпра біля переправи, яку люди здавна звали Цяшковою, що була у гирлі річки Мошна (нині це р. Вільшанка).
Відомі навіть детальні описи того бою, у якому перевага була на боці козаків. Відступивши до Курукового озера, або нинішньої Котової ями, козаки розбили авангард польського війська і змусили його відступити. Але ж людські втрати були з обох сторін. Вірогідно, що загиблих вояків із старшини та знаті забрали обидві воюючі сторони. Мошнівці та канівці забрали теж своїх рідних. Залишилися лише безрідні козаки та прості польські жовніри, яких і поховали прямо на полі бою. Отже, можна зробити припущення, що саме через ті давні поховання й має урочище таку назву. Події ті досить давні, тому й немає спогадів старожилів, залишилася лише отака назва...
Як видно із наведених дат, ця битва відбулася ще до Кумейківської поразки 6 грудня 1637 року, і мало хто із істориків звернув на неї свою увагу, принаймні до цього часу я не зустрічав ніде в історичних працях якусь згадку про неї. А жаль, адже тоді козаки чи не вперше на наших теренах дали зрозуміти Речі Посполитій, що безкарного гноблення українців може і не бути...
Ми напевно знаємо, що річка Мошна в той час протікала Широкою долиною, повз Дашталівку, і повертала вона до церкви та Поташні. Тому вказана в документах битва була на протилежній від містечка Мошен стороні річки, за Цяшковою переправою до нинішнього села Лозівка. Чому вона так називалася, наразі також невідомо, залишилися лише спогади про неї у старожилів та записи про паромну переправу в архівних документах, де зазначається, що виводила вона подорожніх поза болотом, яке старожили називають Янжеловим, на старий Сокирянський шлях біля Лозівки та в урочище Редьку. Це урочище Редька виникло в результаті міграції старого Дніпра на схід. Назва його така тому, що уся та територія справді схожа на контури згаданого овоча. Там завжди була вода, таким залишилося воно й до сьогодні. Але води там значно поменшало. Меліоративні канали майже осушили урочище.
До сьогоднішнього часу в Мошнах існує стара козацька лайка: „А пішов би ти поза Янжеловим!” Коріння її сягає сивої давнини. Тоді ще люди не знали російських “шедеврів” з матом та іншим непотребом, а цей вислів означав дуже просте побажання - іди геть, бо те Янжелове й було крайнім місцем Мошен. А от чому воно носить саме таку чудну назву, нині вже ніхто не знає...