У 1710 році, після зруйнування московськими військами Чортомлицької Січі, запорожці розпочали будівництво Січі в урочищі Олешки і найперше звели на березі річки Чайка, поблизу незамерзаючих джерел, похідну церкву, яка була зроблена у вигляді полотняного намету з намальованими усередині іконами. Дещо пізніше на цьому ж місці була збудована з очерету та глини невелика будівля січової церкви з влаштованим у ній полотняним іконостасом. У той період набула поширення практика відвідання запорожцями святих місць: гуртами, пішки, двічі на рік вирушали вони до монастирів вклонитися святим мощам – у кінці літа і перед постом на масницю; в останньому випадку побожні козаки-паломники залишались у святій обителі на весь піст аж до Паски. Дехто з паломників полишали суєтне життя і залишалися назавжди в обраному монастирі або йшли у грецький Афон і молдавську Драгомирну.
Після сумних подій 1709 року, розгрому Січі російськими каральними військами, козацьким військом було втрачене усе духовенство. Якийсь час функції священиків виконували найбільш досвідчені і шановані запорожці. Невдовзі до них був поставлений грецьким архієреєм архімандрит Гавриїл, грек за національністю.
Козацтво не було покинуте напризволяще християнською релігією, до січовиків приходили зі словом підтримки духовні особи з Польщі, Афона, Єрусалима й Константинополя. Козаки посилали царгородському патріархові грошові дарунки, і самі неодноразово отримували від нього дорогі дари: чудові золототкані ризи для церковних служінь, чудовий інкрустований, з арабського дерева, аналой, який, за переказом, колись належав проповіднику Іоаннові Златоусту.
1728 року, після повернення Війська Запорізького на Кам’янську Січ, грецького архімандрита Гавриїла замінив руський священик Дідушинський. У той період до влади у Кримському ханстві прийшов Каплан-Гірей, який зупинив свавільну політику свого попередника Менглі-Гірея щодо переслідування запорожців за віру, політику утисків і заборон, тож церковна служба на Кам’янській Січі виконувалась у невеликій дерев’яній церкві, що була розташована у північно-східній частині січового майдану; її, за встановленим звичаєм, оточували січові скарбниці, будинок Коша й кошового отамана. З огляду на особливості території, її вхід був спрямований на південь, у напрямку шляху, що через влаштовану січову браму проходив по території Січі.
Будівництво церкви запорожці розпочали відразу по поверненні 1728 року на Кам’янську Січ. А поки вона будувалася, кошовий отаман сповіщав усіх козаків, що “поки церква (в Кам’янці) будовою не закінчиться, козаки можуть рятуватися в Кодаку й по островах”, де у зведених зимівниках та бурдюгах зводилися так звані божниці, тобто маленькі дерев’яні каплиці, у яких ставились одна чи кілька ікон і жевріли лампади.
Нова церква була зведена у верхній, північній, частині січової площі, яка панувала над усією місциною. З західної сторони церкви була прибудована невелика дзвіниця. Її стіни стояли на кам’яному фундаменті, була вона одноверха, дах вкритий шалівкою. При вході до церкви був навіс, який призначався для тих, хто не мав змоги увійти до невеликого приміщення церкви. Неподалік від неї, з боку лівого берега Кам’янки, стояла невисока дерев’яна дзвіниця з двоярусним, також укритим шалівкою, дахом і чотирма вікнами для встановлення гармат.
У березні 1734 року кам’янську церкву козаки розібрали і плавом на чайках та возами перевезли на місце нової Січі на рукаві річки Підпільної, де запорозькі козаки насамперед узялися за облаштування нової церкви на честь Покрови Пресвятої Богородиці. На започаткованій Підпільненській (інші назви - Краснокутській, Новій) Запорозькій Січі вона повністю повторювала будову Кам’янської церкви і була прикрашена багатющим церковним начинням, ризницею й “убором”, кращих за які не було по всій Російській імперії.
Молодша її сестра, Свято-Введенська церква, була збудована у період найвищого підйому існування останньої Запорізької Січі на річці Підпільна у другій половині XVIII сторіччя. Наприкінці 1700-х років була викуплена мешканцями Берислава, на баржі перевезена до міста і нині розташована у його східній частині.
Запорізькі козаки були гарними будівельниками. Вони могли розібрати і перевезти на інше місце будь-яку дерев’яну споруду. У замірах об’ємів церковних приміщень чітко прослідковується застосування співвідношень пропорцій у послідовності 1:2:3. Заміри елементів Свято-Введенської церкви (вікна, дверні рами, підмурівка) та словесні описи зовнішнього вигляду дали можливість реконструювати загальний вигляд церкви Кам’янської Січі.
До березня 1734 року у цій церкві знаходилась на зберіганні “давня (від кримського перебування) похідна церква”. 1754 року її взяли уже з нової, Підпільненської, Січі церкви Пресвятої Покрови Богородиці і за вказівкою Коша передали полковнику Андрію Порохні для встановлення у Кальміуській паланці, доки там не була зведена нова церква.
Та похідна церква прислужилась ще раз: 1768 року у слободі Кам’янка, що розташовувалась на лівому березі Дніпра навпроти Нового Кодака, у тогочасному Новомосковському повіті Катеринославської губернії, згоріла “волею долі” чудова церква Преображення Господнього, що існувала з 1745 року. Запорозький Кіш на прохання мешканців слободи “тимчасово поставив похідну кальміуську церкву”, яка простояла тут до спорудження нової у 1773 році.
Церква Підпільненської Січі, збудована запорожцями 1734 року з використанням елементів споруди, перевезеної з Кам’янської Січі, проіснувала недовго. 1771 року, по закінченні війни з Туреччиною, козаки мали намір перебудувати її на кам’яну, з цегли, вапна та мармуру, що заздалегідь збирали на зруйнованих мечетях, але цей матеріал відібрали росіяни для будівництва фортець.
Після ліквідації Підпільненської (Нової) Січі церква була перенесена за кілька кілометрів у іншу місцину, де навколо неї виникло село Покровське.
1828 року навколишні землі отримав у власність князь В’яземський. Колишні козаки, що не погодилися стати кріпосними, з дозволу князя полишили цю землю і забрали з козацької церкви книги, деяке церковне начиння і невеликі ікони. Невдовзі вони опинились на Задунайській Січі. Того ж року у Санкт-Петербурзі вийшов Указ, згідно з яким церкви належало будувати з каміння, і на місці козацької дерев’яної церкви з часом була зведена нова, кам’яна.
Похідна козацька церква з іконостасом на полотні, про яку ми вже згадували, теж була забрана запорожцями у Задунайську Січ і весь час, до самого повернення запорожців в Україну під керівництвом кошового Йосипа Гладкого, служила козакам. Восени 1831 року козаки з-за Дунаю оселилися на відведених їм приазовських землях. У одній з перших заснованих станиць – Покровській на річці Солоній (з 1923 року отримала назву Бойова) – запорожці збудували церкву, у якій довгий час зберігалось усе дбайливо вивезене з-за Дунаю церковне начиння: богослужебні книги, два церковних дзвони та полотняний іконостас із похідної січової церкви. Довгий шлях похідної козацької церкви до рідних країв, розпочатий 1709 року, з моменту знищення Чортомлицької Січі, завершився. Згодом Азовське Військо пішло на Кубань, і з повною вірогідністю можна стверджувати, що похідна церква також пішла на нові землі з вірним їй козацтвом. А дерев’яну козацьку церкву у селі Покровське після 1775 року пограбували донські розкольники. 1845 року вона була остаточно зруйнована, і лише складений завдяки старанням якогось Булгара на місці її колишнього престолу з уламків Січі монумент із залізним хрестом і пам’ятною дощечкою вказував на її останнє місце. Частина її церковного убранства і начиння довгий час зберігалась у збудованій пізніше поселянами кам’яній церкві. А.Скальковський 1845 року зазначав, що під час огляду села Покровського і нової кам’яної церкви, спорудженої на місці попередньої, бачив чудовий іконостас (саме той, що отримали запорожці у дар з Константинополя ще за часів проживання в Олешках), він уже знаходився на хорах місцевої новозбудованої церкви поряд із залишками церковного начиння від Січової церкви.
Ту ж картину під час своєї подорожі застав і Д. Яворницький. Він звернувся з проханням до князя В’яземського надати дозвіл на продаж зазначених реліквій, але за допомоги меценатів йому вдалося викупити лише аналой, той довгий час зберігався у власній колекції видатного історика, а з 1905 року - в історичному музеї Катеринослава. Буремні події XX сторіччя обійшли стороною цю церковну козацьку святиню, і нині вона зберігається у запасниках Дніпропетровського обласного історичного музею імені Д. Яворницького.