На ІV обласній краєзнавчій конференції, яка нещодавно відбулася у Дніпропетровському національному університеті, одним з найгостріших питань була проблема збереження історичних цінностей міста й краю, їх автентичності. Одним із попередників сучасного Дніпропетровська була козацька слобода Половиця, яка займала територію сучасного центру міста. Саме про неї ішлося в багатьох доповідях учасників конференції – аспірантів, студентів та науковців університету, зокрема у виступі доцента Максима Кавуна, присвяченому питанню урбанізації Дніпропетровського Надпоріжжя XVI – XVIII ст.
КОЛИ ЗАСНОВАНО ДНІПРОПЕТРОВСЬК
Донині місто Дніпропетровськ відлічує свою історію від 1776 року, від появи Указу Катерини про заснування міста Катеринослава на річці Кільчені.
Ця дата, однак, не відображає усіх реалій виникнення міста. Група дніпропетровських науковців та краєзнавців за допомогою та підтримкою Благодійного фонду Олексія Лазька провела дослідження, присвячене уточненню часу заснування Дніпропетровська. Під час роботи було проведено комплексне опрацювання писемних, археологічних та картографічних джерел з історії населених пунктів, які існували в межах нинішнього Дніпропетровська у пізньому середньовіччі та у XVI- XVIII ст.: фортеці Кодак, паланкового міста Війська Запорізького Новий Кодак, міста Стара Самар (Новобогородицьк), обох Катеринославів.
У результаті цієї роботи група науковців дійшла висновку про доцільність офіційного передатування міста. Воно виникло у 1645 році, коли з’явилася перша згадка про місто Новий Кодак.
Місто Новий Кодак існувало при важливому перевозі через Дніпро, на перегині суходільних та водних шляхів. Це місто стало важливим релігійним, адміністративним, торговельним і господарським центром Вольностей Війська Запорозького. Новий Кодак був центром Козацької паланки, територія якої перевищувала 12 000 квадратних кілометрів. Тут знаходилася резиденція полковника іншої паланкової старшини, відбувався суд, функціонувала канцелярія. Фортеця слугувала для захисту мешканців міста та навколишніх поселень. Населення Нового Кодака на середину XVIII століття налічувало близько 5 000 осіб.
Після зруйнування Січі Новий Кодак стає повітовим містом, а у 1777 році архієпископ Євгеній Булгарис призначає новокодацького священика Федора Фомича на посаду протопопа Слов’янської провінції. Як повітове місто Новий Кодак отримує городову округу.
Катеринослав розташувався на місці Нового Кодака (в офіційних документах Новий Кодак включно до 1791 року називають Катеринославом), а Новокодацька городова округа та Новокодацькі повітові установи стають Катеринославськими.
Ініціативна група у складі О.Лазька, С.Заславського, І. Довгалюк, О.Репана, О.Харлана, В.Старостина дійшли висновку, що настав час для спростування міфу про заснування Катеринослава виключно з волі «височайшого» Указу. Ми не заперечуємо імперського та радянського періодів в історії Дніпропетровська, але не можна ігнорувати науково доведеного факту його заснування на 131 рік раніше від офіційно визнаної дати.
Пробудження історичної пам’яті, щодо дійсної дати народження міста, допоможе його мешканцям усвідомити причетність до героїчної долі своїх пращурів, які, власне, й зародили сучасне місто Дніпропетровськ.
Благодійний фонд Олексія Лазька
Щодо походження назви «Половиця»
Д. Яворницький, зокрема, вважав, що слобода отримала назву від річки Половиці, яка там протікала, в нижній течії розгалужуючись на два русла, на дві половини. „Половиця”, в українській транскрипції, означало половину чого-небудь, приміром, війська, майна, податі тощо. Назву „Половиця” також виводили від половців, які населяли цей край у XI - XII століттях, запорожець Микита Таран (Корж) - від ягоди полуниці, що росла тут; деякі - від слова „полон” (тому що татари переправляли тут полонених християн). Є й інші версії: від „полов’є” - улова та полювання, від слова „поле”, від слова „половина”. Дослідник О. Єгоров стверджував, що Половиком називався „першопоселенець” цих місць. Етнограф і фольклорист Іван Манжура був переконаний, що назва Половиця походить від слова «половий», тобто жовтуватий (подібний до м’якини) колір, який домінував на берегах Дніпра в цьому місці. „Словник української мови” Б. Грінченка подає тлумачення слова „Половиця” як „полова”, тобто „м’якина” .
Інтерес до історії Половиці з’явився на початку 1990 р., коли розгорілася жвава дискусія щодо дати заснування Дніпропетровська. При цьому деякі її учасники вважали за можливе вести відлік від Половиці. Окремі відомості про Половицю та її мешканців присутні у науково-популярних виданнях історико-краєзнавчого змісту, які побачили світ у XIX - на поч. XX ст. Найповніше її історію (вірніше, історію її церков), виклав єпископ Феодосій (Макаревський). Микита Корж у своїх спогадах, записаних Гавриїлом Розановим, досить часто зупиняється на фактах, пов’язаних з цією слободою (виникнення, походження її назви, персоналій Лазаря Глоби та його сусідів). Ці матеріали Коржа стали базовими для пізніших дослідників, які широко застосовували їх у своїх працях.
З усіх козацьких поселень лише Половиця може бути ототожнена з пізнішим Катеринославом. Цього не можна сказати про Старий та Новий Кодаки (перш за все через територіальну віддаленість). Ці поселення в кінці XVIII cт. мали ввійти до складу Катеринослава як його „форштадти”, але ці потьомкінські проекти не були реалізовані. Слід пам’ятати, що Половиця і Катеринослав не були продуктами однієї містобудівничої традиції. Половиця була звичайним сільським поселенням, його розвиток підтверджує тезу про перехід частини запорожців до осілого господарства, орієнтованого на отримання прибутку. Катеринослав на Дніпрі з’явився як продукт нових геополітичних реалій, за допомогою стимулювання з боку царського уряду. Досить різко відрізнялися й масштаби цих двох поселень.
На шпальтах „Екатеринославского юбилейного листка” (1887 р.) з’явилися розповіді старожилів про Половицю, інші козацькі селища. В.Біднов у 8 та 10 випусках „Літопису Катеринославської вченої Архівної Комісії” опублікував архівні документи, що стосуються Лазаря Глоби, Ігната Каплуна та інших запорожців, котрі мешкали у Половиці. Саме на ці джерела (які, до речі, не збереглися в оригіналі), слід звернути увагу історикам міста як на найбільш достовірні. Незаперечним фактом є те, що Половиця стала заселятися близько середини XVIII століття (так, зокрема, вважали Д. Яворницький, О. Єгоров, В. Біднов). Можна виділити точну дату - 1743 р. Цього року Лазар Глоба, який народився у с. Ведмедівка (біля Чигирина), прийшов „в пределы вольностей Запорозьких”. Глоба оселився біля Монастирського острова, де збудував „каменных четыре мельницы на пользу общественную”. Ці дані взяті з донесення Глоби губернатору Новоросійської губернії Н.Д. Язикову від 18 вересня 1778 року (опублікованого В. Бідновим). Там же Глоба насадив багато родючих дерев. Разом з тим в інтерпретації Микити Коржа описані події виглядають дещо інакше: Глоба був нежонатий і прибув на береги Дніпра з Нових Кодаків де мав челядь до 15 чоловік, кравців. Займався Глоба також і садівництвом. З часом біля маєтку Глоби почала заселятися запорозька слобода, яка отримала назву Половиця.
«Екатеринослав… возратился в сосуд глиняный, или в ту самую первобытную Половицу, на которой был основан»
Як вважав Д. Яворницький, початок поселення Половиці можна віднести приблизно до 1750 р. Це узгоджується логічно з фактами, наведеними вище. За даними Яворницького, на мапі Де Боксета 1751 року Половиця позначена вже як слобода. Зауважимо принагідно, що слободою називалося поселення, мешканці якого при розташуванні на новому місці мали довгострокові (до 20 років) пільги й не сплачували податків. Не зовсім, одначе, ясно, якими органами в межах запорозьких земель надавалися відповідні пільги і чи була Половиця слободою в юридичному значенні цього слова. В архіві коша Нової Запорозької Січі Половиця майже не згадується, тоді як, наприклад, Новий Кодак - кілька десятків разів. Яворницький подає відомості, що в 1768 р., після відомого набігу татар, у Половиці оселилася частина козаків, а пізніше, 1775 р., деякі з тих, що не пішли за Дунай. Жили тут „абшитовані„ (тобто відставні) козаки, а також вихідці з „польської України” (з правобережних земель). Одним із таких вихідців був і Лазар Глоба. У 1779 р., після ліквідації Запорожжя, Половиця входила до Саксаганського повіту Слов’янської провінції.
Отже, навіть з наведеного огляду відомостей стосовно Половиці логічно випливає висновок про те, що поселення з такою назвою дійсно існувало. Проте через брак джерел детально реконструювати його історію дуже важко. Очевидно, остаточне розв’язання цього питання ще попереду. В цілому, походження та значення назви селища неможливо визначити однозначно, незважаючи на велику кількість версій. Найбільш вірогідною здається версія І. Манжури. За 10 років до офіційного заснування Катеринослава 1787р. Половиця вже являла собою досить велике поселення. Єпископ Феодосій (Макаревський) подає на 1779 рік цифру в 125 дворів. Василь Біднов, посилаючись на „Ведомость о казенных селениях…” від 31 серпня 1783 р. з архіву Катеринославського губернського правління, подає величину населення Половиці в 113 дворів та 6795 десятин землі. Для порівняння: в той час Нові Кайдаки (в орфографії XVIII cт. замість „Кодак” вживалося „Кайдак”) мали 287 дворів та 17220 десятин; а Лоцманська Кам’янка та Старі Кайдаки - набагато менше - відповідно 33 та 75 дворів та 2025 та 4530 десятин. Половиця після Нових Кайдаків була другим за величиною поселенням в окрузі. Неважко зрозуміти, що кількість землі набагато більша, ніж це потрібно на кожний двір - близько 60 десятин. В. Біднов щодо цього зауважує: „Підприємливі люди, користуючись наявністю вільної землі, засновували хутори та займалися скотарством та хліборобством у великих розмірах”. Від себе додамо, - й садівництвом, як це робив Лазар Глоба.
Д. Яворницький в „Истории города Екатеринослава” посилається на матеріали 1784 року, де сказано: „Жителей в Половице: казенных поселян, питающихся хлебопашеством мужчин - 400, женщин - 302. Занимающихся черною работою мужчин - 38, женщин - 31. Дворов (по количеству хат) деревянных 50 и мазаных - 80. В Половице 5 водяных мельниц и 3 кузницы”. З початком забудови Катеринослава (після указів 1783-1784 років) частина мешканців Половиці переселилася до Сухачівки, Діївки, Нових Кайдаків. Частина половичан на чолі з Андрієм Мандрикою заснували нове поселення - Мандриківку (в подальшому передмістя Катеринослава). Можна припустити, що слобода Половиця припинила існування де-факто з 1790 до 1795 р., коли вона вже стала складовою нового міста (яке забудовувалося дуже повільно). Перша згадка про Половицю відноситься до 1750 р., коли тут поселилося кілька запорозьких козаків, заснувавши свої хутори. У 1768 р., після татарського нападу на Січ, у Половиці осіла група запорожців Кодацької паланки, знайшовши собі тут, збоку від „битого шляху”, більш спокійне життя. В Половиці поселилися й абшитовані козаки Микита Корж та колишній осавул Лазар Глоба, засновник нинішніх двох міських парків (тоді - садів) - імені Т.Шевченка та Л.Глоби (в цьому парку знаходиться і могила знаменитого козака).
Після розорення Запорозької Січі приплив поселян у Половицю посилився. Показником заселеності Половиці є той факт, що у 1779 р. її жителі, котрі були прихожанами Миколаївської церкви в Нових Кайдаках, почали будувати свою власну церкву. У 1781 р. вона була завершена й освячена (ця дерев’яна Петропавлівська церква через два роки згоріла, але була наново збудована у 1791 р.). У зв’язку з клопотанням про будівництво в Половиці церкви було складено список прихожан: 125 дворів козаків і прийшлих людей з правобережної України.
У перші роки після початку будівництва міста Половиця згадується у багатьох документах. Завдяки своєму центральному положенню за планом будівництва Катеринослава її контури чітко проглядаються на картах. За документами 1784 р., в Половиці нараховувалося 50 дерев’яних хат, 80 мазанок, а також 5 водяних млинів і 3 кузні. На плані Катеринослава 1786 р. Половиця показана приблизно від нинішнього Оперного театру по річечці Половиці до нинішнього парку Тараса Шевченка. Її перетинали дві балки - Войцехова і Бобирева (Фабрична і Аптекарська). Протяжність слободи складала близько 2,5 км, а ширина - близько 650 м. В „Описании окружностей города Екатеринослава и жительствующих в нем разного звания людей и о протчем”, до якого включені були Старий і Новий Кодаки, Половиця, Лоцманська Кам’янка, про Половицю говориться: „Поселена вона біля самої ріки Дніпро, при звивистих її заливах... Вільна рибна ловля, ловиться різного роду риба. Буває на рік 5 ярмарків. Привозять з Криму, Польщі і Росії різних сортів молочні товари, які купують жителі. Всього в межах міста Катеринослава проживає чоловіків - 1981, жінок – 1639”.
Подальша доля Половиці залежала від темпів будівництва губернського міста. Поступово слобода втрачала свій слобідський вигляд і, нарешті, була поглинена містом. Якщо в перші роки будівництва Половиця часто згадується в документах як центр робіт, то з 1792 р. назву „Половиця” остаточно витісняє назва „Катеринослав”, хоча старожили ще певний час у побуті вживали термін „Половиця”. Частина слобожан переселилася за гору поблизу, коло займища Андрія Мандрики, утворивши нову слободу - Мандриківку, котра нині теж є частиною міста. А дехто з козаків-слобожан переселився у Сухачівку. Важливим фактором швидкого поглинення топоніма „Половиця” було будівництво казенної суконно панчішної фабрики і при ній багатолюдної Фабричної слободи, де жили майстрові люди з іншими заняттями і побутом.
Всі подальші забудови, що здійснювалися на цій території, проводилися без жодних археологічних досліджень. Екскаватори, перегрібаючи землю перед закладенням фундаменту під чергову новобудову, безповоротно нищать наявний культурний шар. І зараз вже можна говорити, що ні відновлення, ні реконструкція автентичних знахідок, більш того - загального плану вигляду Половиці, є неможливим. Зараз про старовинне козацьке селище нагадує (і то спеціалістам з міської топоніміки) лише вулиця Половицька від проспекту Карла Маркса до Набережної Леніна. Це колишня ділянка вулиці Плеханова, але, незважаючи на те, що вона була перейменована ще 8 грудня 2007 року, на ній немає жодної таблички з новою, «козацькою», назвою.