|
|
| Отаман Черкаського обласного товариства УРК Борис Марченко посвячує новобранців у козаки |
Здавна європейські хроністи вважали слово «козак» похідним від спритної кози або від дівочої коси, інколи й гострої коси. Українські історики М.Грушевський, Д.Яворницький, І.Крип’якевич і російські М.Карамзін, В.Ключевський та інші шукали кореня цього слова у тюркських мовах. Там воно означало вершника, блукальця, загалом людину вільну. Сучасний дослідник О.Братко-Кутинський визначив його від трипільського слова «кос» - меч. Вивчаючи Праукраїну (М.Іванченко. Таємниця нашої прадавнини. - К.: Молодь, 2000), я прийшов до думки, що воно походить від трипільського словосполучення «косаг» - вогняний меч, де санскритське «аг» - вогонь. Яскраво-червоний, як блискавка, гострий меч був грізною засторогою для ворогів.
Мідна зброя трипільців Праукраїни відома з IV тисячоліття до н.е. Їхні хліборобські племена не були рабами ораниці та здібними митцями-гончарями. Як хоробрі воїни, вони також захищали рідний край від загарбників. Мідні вироби, зокрема бойові молоти, символи влади, прикраси тощо, відомі ще в ранньому Трипіллі. Зокрема, таку зброю, відлиту з самородної міді, знайдено на Волині та на р.Дністрі. Перші в Європі ланцеподібні кинджали-мечі відкопали археологи на слідах одного з трипільських першоміст Доброводи неподалік Умані, на Черкащині. Дослідник трипільської зброї В.Кличко повідомляє про знайдені численні наконечники стріл у стінах руїн тих прадавніх поселень. А забудовувалися вони у формі кола - Сонця - язичницького символу віри. Стіни зовнішнього кола являли собою суцільний оборонний мур. Окрім того, кожне протомісто було обведено частоколом, ровами і валами. Тож миру для хліборобської праці не було. На клич тривоги першомісто з 20-тисячним населенням могло негайно виставити власне військо супроти нападників. Серед нього і передові загони косагів-козаків.
Кілька племен, певне, заражені чумою або іншою моровицею, змушені були вимандрувати з трипільської Оратанії за море. Вони пройшли пробоєм через густозаселені простори в супроводі «вогняних мечів»-козаків і з часом досягнули Месопотамії, Перського нагір’я та Індії. Створені ними там держави мали постійні загони мечників. Отож проукраїнські оборонці гуртувалися навколо володарів степової держави Аратти, дослідженої сучасним вченим Ю.Шиловим. У ІІ тисячолітті до н.е. приходьки з Праукраїни утворили в Індії державу Бгаратту (Божа Світла Батьківщина). Її називали ще Аряварта (країна аріїв, нинішній Пенджаб). Вона славиться створеними там священними писемними Ведами (Віданнями), у яких розпізнається придніпрянська фауна і флора.
Сучасний індолог С.Наливайко виявив у санскриті чимало слів, народжених у Праукраїні. Приміром, ітіман (отаман) - мудрий поводир, гетьман - наступаючий розум, кіш - (намет) - постій. Можна додати ще паланку (пал-ану-ку) - огорожа краю небесного Бога, де «Ану» - Бог неба, а ще курінь (ку-ор-Ану) - світлий край небесного Бога (визначення наближені - М.І.). Донині кшатрії Індії (каста військовиків) зоставляють на голові пасма чуба («оселедець») та носять жовто-блакитне вбрання.
У реєстрах Війська Запорозького ХVII ст. подибуються прізвища козаків, котрі є і в епосах Індії. Скажімо, Крішненко - захисник світу Бог Крішну, Гупало - оборонець худоби, Махепа - оборонець рідного краю, Нечай - непереможний, Шандрук (Шандра) - місяць, Шарий (шара) - очерет для стріл та щитів) та ін. Треба вважати, що до Запорізької Січі вони потрапили не з Індії. Виникли в Праукраїні, а частину з них винесено до Індії мандрівними племенами Трипілля. Це підтверджують також інші мовні паралелі.
Перші писемні згадки про кшатріїв - військовиків та споріднених з ними брахманів-жерців з’явилися у Ведах. Опісля косагів-козаків у 1145 р. під іменем причорноморських та придунайських бродників-берладників згадував Київський літопис, а в 1240 р. - «Таємнича історія монголів». Генуезька хроніка 1308 р. докоряла придніпровським козакам за спустошення італійських колоній Криму. Європа дізналася про українських козаків у ХV ст. від німецького мандрівника барона Герберштейна та з листування литовського князя Олександра з кримським ханом Манглі Гіреєм. Потім від польського хроніста М.Бєльського. Згодом походи черкаських козацьких зверхників Б.Глинського, О.Дашковича та Д.Вишневецького-Байди прославили козацьку вольницю на Заході і на Сході. Гордимося народженим в сивині віків Праукраїни самобутнім званням оборонця рідного народу - козака.