|
|
Словник, що містить лінгвістичні, географічні, археологічні, топографічні, фольклористичні та інші відомості про затоплені й незатоплені топооб’єкти порожистої ділянки Дніпра: населені пункти, пороги, забори, скелі, острови, урочища. Він розрахований на вчених-гуманітаріїв, краєзнавців, письменників, журналістів - усіх, хто цікавиться історією козацтва та рідного краю.
У передмові автор пише: „Навесні 1932 року в зв’язку із завершенням будівництва Дніпрогесу утворилося штучне озеро площею близько 33 тисяч гектарів і глибиною від 20 до 60 метрів. Це озеро затопило русло Дніпра і його долину від Запоріжжя (урочища Кіч каса) до передмість Дніпропетровська. Під водою опинилися сотні топооб’єктів, а серед них - і всесвітньо відомі Дніпрові пороги.
Виникнення порогів, як гадають учені, відноситься до третинного періоду кайнозойської ери (400-230 тисяч років), коли бурхливі річкові потоки з півночі пробили собі дорогу через гранітні виходи Українського кристалічного щита.
Перші писемні згадки про Дніпрові пороги датуються початком нашої ери, а їх детальний опис у середині X століття зробив візантійський імператор Константин Багрянородний (твір „Про управління імперією”).
Цей опис, підкреслює автор, цікавий тим, що в ньому подаються паралельні назви порогів – староукраїнські та скандинавські, бо тут проходив знаменитий шлях із варягів у греки. Такі паралелі свідчать про глибоке українське етимологічне коріння назв згаданих топооб’єктів.
Різні автори і в різний час налічували неоднакове число порогів. Наприклад, Константин Багрянородний називав їх сім, французький інженер Гійом Левассер де Боплан – 13, український літописець XVIII століття Самійло Величко – 11, теперішні історики та географи – 9. Як би там не було, але сьогодні виділяються такі Дніпрові пороги: Кодак (Кодацький), Сурський, Лоханський, Дзвінець (Дзвонецький), Ненаситець, Вовнига, Будило, Лишній і Вільний.
У словнику подаються відомості не лише про пороги, а й про інші 500 топооб’єктів. Відкриваємо сторінку на літеру „А” і читаємо: „ Андріївка – село Вільнянського району Запорізької області, підпорядковане Михайлівській сільраді. Розташоване на лівому березі Дніпра. Виникло на місці зимівника запорожця Остапа Велегури... Після скасування Запорозької Січі селище і навколишні землі були подаровані полковникові Андрію Леванідову... Домовившись із господарем, Остап Велегура привів восени 1779-го року до свого осідку кілька вільних козацьких родин із Сорочинців та Кобеляків, що на Полтавщині... Із завершенням будівництва Дніпрогесу нижня частина села затоплена, а та, що залишилася, місцевими жителями, які переселилися нагору, почала називатися Старою Андріївкою або Староандріївкою... Земля, на якій розташована теперішня Андріївка та околиці, багата на археологічні об’єкти. Тут виявлено дві палеолітичні стоянки і два могильники доби бронзи”.
Гортаємо словник далі. „Башмачка - балка, що виходила до Дніпра з правого боку трохи вище від порога Будила”. Тягнулася з південного заходу кілометрів чотири. Названа за прізвищем запорожця Башмача, який мав тут зимівник. Як свідчить Я.Новицький, ще в 70-х роках XIX-го ст. у балці ріс чудовий ліс змішаних порід, серед яких траплялися й вікові дуби. На початку XX-го ст. всі дерева були вирубані, лишилися тільки чагарі.
Цікаві відомості подає Віктор Чабаненко про пороги, зокрема, про найбільший – Ненаситець. Місцеві жителі витлумачували його назву у зв’язку із словом „ненаситний”, мовляв, ніяк не насититься своїми жертвами, а ще називали його Дід (найбільший чи найстаріший), Ревучий (постійно ревів). Автор словника наводить точний опис Ненаситця в одному із історичних оповідань видатного козакознавця А. Кащенка: „Майже посередині порожистої частини Дніпра розлігся поріг Ненаситець, або Дід. Із західного берега до східного, мов дванадцять рядків намиста на шиї у дівчини, перетинає течію дванадцять скель, і через них перепадає дванадцятьма лавами стрімка вода. Нелегко тут пропливти. Треба мати на човні доброго, досвідченого стерняра; а, проте, проїхати можливо, бо посередині між скелями існує так званий Козацький хід, і хоч він вихиляється то в один, то в другий бік, але вмілий стерняр може провести через поріг не лише човен, а й пліт, і навіть барку. Тільки покропить Дід людей піною, налякає трохи, та й пустить далі...”
Подорожуючи місцями козацької слави влітку–восени 1843-го року, біля Ненаситця побував Тарас Шевченко. На цей епізод із життя Кобзаря свого часу звернув увагу Олесь Гончар, який у щоденнику 21 лютого 1990 року записав: ”Шевченко восени 1843 р. відвідав дніпровські пороги, слухав грізне ревіння Ненаситця (його чути за тридцять верств довкіл). Залежно від погоди (це і я чув) поріг то шумить, то виє, реве, стогне... Чи не звідти і вродився Тарасів рядок: „Реве та стогне Дніпр широкий”? Тільки ж це писалося раніше? Звичайно, пишучи у 1837-му році „Причинну”, Шевченко не міг ще бути під враженням реву Ненаситця, а ось коли він 1845-го писав „Заповіт”, то вже мав добру уяву про цей рев. Дозволю собі припустити, що в тексті:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий,-
останнє слово – це не що інше, як друга назва Ненаситця.” Далі Олесь Гончар пише: „Ненаситець (Ревучий) як символ бунтівливого волелюбного українського духу (за що його й затоплено ворогами нашої держави) надихав не тільки Т. Шевченка, а й багатьох інших майстрів поетичного слова”.
Словник Віктора Чабаненка містить ще багато цікавих фактів, історичних знахідок та легенд, то ж займе своє почесне місце у кожній бібліотеці.
Редакція газети „Україна козацька” щиро вдячна професору Запорізького національного університету, нашому давньому читачеві та другу, Віктору Антоновичу Чабаненку за словник „Порожистий Дніпро”, який автор передав для бібліотечки редакції.