Серед таких і мій сьогоднішній співрозмовник, голова Слов’янської райради, наказний отаман Північного округу УРК, полковник Українського Реєстрового Козацтва О.В.Бондаренко. Є в життєвій і трудовій біографії Олександра Васильовича факти і події, що свідчать про цілісність, неординарність цієї особистості, її непересічність.
Коли земляки тобі довіряють
По-перше, ось уже близько 15-ти років він успішно очолює Слов’янську районну раду, що є чи не найтривалішим депутатським часовим терміном не лише в області, а й в Україні. А це, погодьтеся, яскраво свідчить про велику довіру до нього з боку земляків, виборців, є гідною, високою оцінкою його діяльності на цій відповідальній посаді. Маючи чималий досвід педагогічної, партійної, адміністративної, депутатської роботи, О.В. Бондаренко зробив і робить багато корисного для розвитку рідного краю, для життя його людей.
Нелегко доводиться голові райради нині – в час зростаючої економічної кризи. Сьогодні на межі зупинки – провідні промислові підприємства району. Скажімо, на Слов’янському механічному заводі з причини відомих негараздів у металургійній галузі, від якої залежить це унікальне виробництво, кількість працюючих тут скоротилася майже удвічі. Свої болючі проблеми і в сільському господарстві. А ще доводиться оперативно вирішувати питання освіти, культури, спорту, не забувати про пенсіонерів і молодь.
Олександр Васильович твердо переконаний, що за такої ситуації наголос, перш за все, слід робити на розвиткові в районі сучасної туристичної бази. Адже тут є що показати і своїм, і гостям. Це – і мальовниче село Макотиха з однойменної річечкою, з якої, за свідченням істориків, пив воду князь Ігор, і легендарні Святі Гори з їх монастирем, і село Прелесне зі всесвітньо відомим музеєм під відкритим небом, і цілющі солоні озера, і Козацька пристань біля Райгородка, що відроджується. При цьому великі надії щодо розвитку туризму в районі невиправний оптиміст і реаліст О.В. Бондаренко покладає на майбутнє проведення в Україні, зокрема на Донеччині, Євро-2012.
Стояв біля витоків відродження
У районі і за його межами добре відомо, що Олександр Васильович з давнього козацького роду Бондаренків. Тож цілком закономірно, що саме він був одним із тих, хто стояв біля витоків відродження українського козацтва на Слов’янщині. Це він зі своїми побратимами по духу і спадкоємності Іваном Петровичем Білоконовим, Віктором Семеновичем Рижковим, Юрієм Георгійовичем Окуджавою, Степаном Афанасійовичем Коваленком та іншими, за активної підтримки Голови Українського Реєстрового Козацтва, ректора ДУІШІ, заслуженого діяча науки і техніки України, члена-кореспондента НАН України Анатолія Івановича Шевченка, організовував на теренах Слов’янщини Північний округ УРК з двома його полками – імені Богдана Хмельницького та імені Івана Богуна (останній зареєстровано п’ять років тому).
Сьогодні на рахунку козаків Північного округу УРК чимало добрих справ, зроблених у Слов’янському районі. Вагоме місце у їх діяльності займає робота з дітьми, молоддю. Це – і багаторічне дієве шефство над школою № 13, що у Слов’янську, і проведення традиційного спецсемінару у Святогірську, й організація конкурсів козацької пісні та дитячого малюнка, і придбання для шкіл комп’ютерів, і ремонтні роботи, і проведення святкових заходів на Покрову, тощо.
Не залишають слов’янські козаки осторонь і сільгоспробіт, підтримання громадського порядку на території району. Та особливою їх гордістю і турботою є легендарна Козацька пристань.
Там, де зливаються дві річки
Олександр Васильович Бондаренко, його товариші-козаки, однодумці з особливим захопленням розповідають про це історичне місце на карті сучасної Слов’янщини.
А історія його бере свій початок з дуже далеких часів, коли ця територія була частиною Дикого поля з південним кордоном Російської імперії. У документах XVI століття це місце згадується як Козацька пристань, що знаходилася на межі трьох етнографічних утворень: області Війська Донського, Запорізької Січі і Слобідсько-українських полків – у місці злиття річки Торець з рікою Сіверський Донець. Влітку 1684 року тут було споруджене земляне містечко з баштами, де стояла варта з 20-ти чоловік. Воно входило до складу Торської укріпленої лінії, яку спорудили козаки слобідських полків під орудою харківського полковника Григорія Донця.
Коли річка Сіверський Донець змінила своє русло і стала затопляти містечко, мешканці Козацької пристані покинули свої житла й почали переселятися на нові місця, на піщані пагорби, вище до крейдяних гір. Пристань змінила і свою назву, село стало називатися Христове, бо стояло на перехресті доріг, що вели до Ізюма та Бахмута. Потім його назвали Городок, бо було найбільше з навколишніх сіл. А оскільки Городок оточувала чудова природа, згодом його назвали Райгородок. І від того часу до наших днів живе Райгородок разом зі своєю Козацькою пристанню, іде в ногу з історичним розвитком нашої молодої держави, оберігаючи і примножуючи славні козацькі традиції на Донецькій землі.
«Козацька пристань» зачекалася
На початку нинішнього століття козаками Північного округу УРК було орендовано 24,2 га землі в районі Козацької пристані. За цей час полком імені Івана Богуна проведено чимало роботи щодо благоустрою цієї території, організації тут усіляких масових заходів: історико-пізнавального, військово-патріотичного, спортивнооздоровчого, культурно-освітнього характеру. Та головне, як вважає мій співрозмовник О.В. Бондаренко, побачив світ, був презентований на високому міжнародному рівні всебічно обґрунтований і привабливий інвестиційний проект під назвою «Історико-культурний туристичний центр «Козацька пристань», що розрахований, перш за все, на соціально орієнтований бізнес. Він ставить за мету розвиток у районі, а значить, і в області, туризму, відродження і збереження історичної і культурної спадщини українського козацтва, формування національної свідомості, виховання юних козаків на засадах високої духовності. А ще, як інформує голова Слов’янської райради, - розвиток малого і середнього бізнесу, створення нових робочих місць, збільшення бюджетних надходжень, підвищення авторитету регіону та якості життя його сільського населення. І, звичайно ж, залучення коштів іноземних інвесторів.
Здійснити цей амбітний проект розраховано до 2012 року, у що О.В. Бондаренко щиро вірить. І цим примушує вірити, дивитися з оптимізмом у майбутнє інших. І не лише вірити, а й наполегливо працювати над здійсненням конкретних багатообіцяючих проектів та планів. З тим разом зі своїми земляками і вступив у Новий 2009-й рік. Щасти, пане отамане, народжений на головне козацьке свято – Покрову!