|
|
| Портрет І.Мазепи з Успенського собору Києво-Печерської лаври |
Стерти в пам’яті народній постать І.С.Мазепи - таку мету поставив російський царат перед державними структурами і церквою в Україні. За два століття Московщиною було витаврувано все те, що пов’язано з ім’ям гетьмана, який насмілився реформувати суспільний лад України, зробити переорієнтацію на європейські держави, відмовитися від азіатської моделі закріпачення селян і вивести український народ на шлях незалежного розвитку. Церква прокляла Мазепу, знищені його портрети, гравюри, настінні зображення, центр просвіти в Україні, Могило-Мазеповіанську академію, перейменовано на Києво-Могилянську, гетьманська столиця Батурин спалена, десятки тисяч батуринців вирізані московитами. Архівні документи, які могли б пролити світло правди, навмисне знищені.
Щоб очорнити ім’я Мазепи в історії, Петром І були пущені в хід усі засоби й використана вся сила репресивного апарату, починаючи з численних універсалів з паплюженням імені гетьмана на всі гаразди, організації театрального дійства смертної кари Мазепі, введення, вперше, в православних храмах проголошення анафеми на громадянських осіб, у даному випадку на Мазепу, та закінчуючи знищенням портретів із його зображенням. Проте образ Мазепи, легенди про нього, що ходили в Європі, приваблювали композиторів, поетів, художників: Вольтер, Байрон, Гюго, Меріме, Ф.Ліст - це тільки декілька всесвітньо відомих імен, що прославили Мазепу в своїх творах. Ретельність, з якою знищували за наказом Петра І портрети Мазепи (мета не тільки дискредитувати гетьмана в політичному плані, а й щоб його образ не дійшов до нащадків), призвела до того, що вже у XVIII столітті не було точного уявлення про його зовнішність. Тож розпочнемо розслід із свідчень чужинців, які бачили Мазепу, спілкувалися з ним і залишили у споминах опис його зовнішності.
- І.Мазепа гарний і стрункий. Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, і їздець з нього знаменитий (Жан Блюз, французький дипломат).
- Мазепа середнього зросту, худорлявий, хоча йому вже близько 70 років, очі в нього бистрі і зберегли весь свій вогонь і всю їх жвавість, вуса має на польську моду. Говорить з великим розсудком (Георг Нордберг, історіограф Карла ХІІ).
- Мазепа був на тіло худорлявий, невисокий, на голові мав повно кучерів або польських кіс, проте у своєму віці (тоді ж йому було понад 60 років) він показував також вогненний дух та добрий розум (Максиміліан Емануїл, принц віртемберзький, учасник походу Карла ХІІ).
- Муж літами понад сімдесятку, з суворим обличчям, ухоженим на козацький звичай (Даниїл Крман, духівник Карла ХІІ).
|
|
| Портрет І.С. Мазепи з літопису С. Величка |
- Трохи вищий середнього зросту, аскетичне обличчя, худий, з серйозним виразом та гор-дим похмурим поглядом (І.Голіков, купець).
- Ваші очі полонили його білі руки, тонкі, повні грації, та його горда голова з білими пуклями, довгі обвислі вуса, а понад усім цим величність, яку злагіднювала елєганція (Барділі, шведський офіцер).
Взагалі шведські воїни свідчили, що Мазепа був дуже схожий на шведського генерала графа Еріха Дальберга.
Підсумовуючи спомини чужинців про зовнішність І.С.Мазепи, можна скласти такий його словесний портрет: середнього зросту, стрункий; руки тонкі, довгі, білі; горда голова з білими пуклями (на голові повно кучерів або польських кіс); обличчя блідаве; гладке високе чоло; очі темні, глибокі, блискучі, пронизливі, швидкі, жваві; погляд гордий, суворий, вдумливий; уста тонкі; вуса на польську моду - довгі, обвислі.
Лаврський портрет
Найдавнішим портретом І.С.Мазепи вважається настінне зображення, виконане олією в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, так званий лаврський портрет. До нашого часу дійшла лише автокопія цього портрета, бо в 1884 році стіна, на якій він знаходився, була заштукатурена. На жаль, ця робота не була виконана в старовинному стилі фрески. У XVIII столітті, у зв’язку з бурхливим розвитком перспективно-просторових композицій, широким розповсюдженням олійних фарб як у західній Європі, так і в Україні, художники непомітно відходять від фрески і починають писати олією. Але ці роботи були недовговічними, вони руйнувалися під дією вологого повітря і ставали цілком непридатними. Так і лаврське зображення Мазепи з часом тьмарилося, втрачалися цілі його частини, що в кінцевому результаті унеможливило його відновлення.
Як зберігся цей портрет, коли з наказу Петра І знищувалися всі зображення гетьмана? Мабуть, царські прислужники в молодому юнакові не впізнали живого гетьмана, можливо, таким він і був, коли перебував на службі у Яна Казимира, - скромний юнак із замріяним поглядом, де під наївністю потрібно було приховувати свої почуття. А можливо, у ті лихолітні роки - 1708-1709, коли таврувалось і знищувалось усе, що пов’язано з іменем Мазепи, царські сатрапи просто не знайшли цього портрета. Адже багато козацьких родин, незважаючи на укази Петра І, зберігали портрети гетьмана, що було пасивною формою протесту проти царської політики. Кимось із Києво-Могилянської академії була врятована і широковідома гравюра на шовку Галяховського із зображенням Мазепи. Отож ченці лаври не вказали на місцезнаходження портрета, бо знайти його було непросто. Цим і пояснюється те, що портрет вцілів і навіть після пожежі в Лаврі 1718 року. Написаний він був на зверненому до заходу заломі головної лівої стіни собору, куди не проникало світло, в цьому місці була суцільна темрява; не дійшов до цього залому і вогонь під час пожежі.
Чим людина, зображена в соборі, заслужила собі честь бути у Лаврі серед ангелів, апостолів та ликів святих? Жоден інший мирянин того часу, окрім Мазепи, не міг удостоїтися такої честі. Адже відомо, що з 1690 по 1700 роки були розбудовані власним коштом Мазепи Головна Соборна церква Успіння Богородиці Києво-Печерської Лаври, Троїцька церква над головною брамою Лаври, Церква всіх Святих над Економною брамою Печерської лаври.
Аргументи за достовірність цього портрета Мазепи беруть гору.
Портрет створений Самійлом Величком
С.Величко, писар канцелярії генерального судді В.Л. Кочубея, задумав написати свій літопис десь близько 1704 року. Описуючи події з часів Хмельниччини, він помістив у своїй праці чимало малюнків, у тому числі й портрет І.С.Мазепи. Знаючи, що С.Величко був високоосвіченою, обдарованою людиною, займався також і малярством, можна припустити, що портрет І.Мазепи написав особисто, зобразивши свого сучасника відповідно до вимог того часу.
Друга половина XVII століття - це час утвердження бароко в українському мистецтві. Саме в цей період українське мистецтво найтісніше зблизилося з європейською культурою. Вишуканість стилю бароко виявляється у всьому: в архітектурі храмів, у пишно різьблених, сяючих золотом іконостасах, у портретному живописі, у багатстві квітчастого вбрання. Українські художники, проходячи школу європейського мистецтва і будучи духовно зв’язаними з рідним краєм, додавали в мистецтво бароко нові стильові форми. І неоціненним здобутком їхнього мистецтва було зображення образу людини ще по-ренесансному внутрішньо цілої, з передачею її духовного світу та піднесенням етичної і моральної самоцінності людської особистості. Це вигідно відрізняє український портрет від улюбленого в тогочасній Польщі так званого рицарського портрета, де зображені особи, закутані в рицарські лати або зодягнуті в розкішні костюми, у гордій позі. За зовнішнім блиском зникає глибина передачі людського характеру.
С.Величко зобразив Мазепу в українському одязі - у жупані і кунтуші, у високій шапці з пером, з булавою в руці, праворуч - фамільний герб. Величко залишив нам глибоко проникливий образ людини з багатим внутрішнім світом, у житті якої було чимало важких хвилин. Тут не слід забувати, що саме за Мазепу С.Величко постраждав і довго перебував в ув’язненні. Проте Величко - перший, хто спробував донести через суворі рогатки російської цензури до читача слово правди про Мазепу, не спотворюючи історичної картини діянь гетьмана, і робить це на основі підібраних документів, тим самим створюючи об’єктивну характеристику діяльності Мазепи. За Величком, Мазепа - статний, вольовий, мудрий - повна протилежність лаврському портрету? Ні. Слід пам’ятати, що обличчя гетьмана змінювалося з літами, а тому в різні періоди життя він по-різному виглядав. Тож різниця цих двох портретів (і на перший погляд разюча, нібито зображено зовсім різних людей), по-перше, - у віці: лаврський зображав Мазепу в 30-40 років, С.Величко - під 60, а на портреті він зображений з гетьманською булавою у руці, тобто будучи гетьманом; а звідси і друге - різне становище, яке займав Мазепа у суспільстві: на портреті літопису ми бачимо, на відміну від лаврського, людину в гордій позі, ще трохи - і це буде зарозумілість, суворий погляд, тобто відчуття цією людиною влади. Проте придивімось уважніше. Як у лаврському, так і в літописному портретах нас полонять глибокі, проникливі очі, елегантна постава, благородне обличчя: високе чоло, прямий тонкий ніс, довгі, обвислі вуса, губи вузькі, тонкі. Так, це одна й та сама людина, але між ними відстань у два десятки років: від звичайного придворного польського короля - до керманича Української держави, шлях, на якому судилося втрачати рідних, близьких, бути на службі у П.Дорошенка і І.Самойловича, осягнути значення політики цих двох гетьманів, а водночас їх великі помилки, щоб прийти до твердого переконання - тільки в єдності України запорука сили та її майбутнє як держави. Отож літа, роздуми, діяльність, обов’язки накладають на людину незгладимий відбиток як зовнішньо, так і психологічно.