Твори Проспера Меріме „Українські козаки та їхні останні гетьмани” і „Богдан Хмельницький” – визначне явище у світовій україністиці. Перший твір було надруковано у трьох червневих випусках журналу „Le Moniteur universel” у 1854 році.
Вивчення письменником історії запорізького козацтва почалося після ознайомлення із слов’янським фольклором. Упродовж усього життя він досліджує історичні та етнографічні матеріали, пов’язані з життям західних слов’ян. П. Меріме береться за вивчення, а потім і переклад творів Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Марка Вовчка.
Як учений-історик і письменник Меріме ще змолоду шукав непересічну особистість, яка могла б стати у центрі його художнього твору чи наукового дослідження. Зразок сильної особистості він знайшов саме у постаті Богдана Хмельницького.
Дослідження „Українські козаки та їх останні гетьмани” Меріме надрукував за кілька років до появи праці М. Костомарова „Богдан Хмельницький” на сторінках журналу „Отечественные записки”. Письменник фахово, методично виклав історичні події, раціонально використавши багату наукову інформацію. „Історія, на мою думку, - писав він, - не повинна обмежуватися лише переказом політичних подій, вона повинна, крім того, фіксувати факти, що допомагають пізнавати звичаї і характери людей давніх часів”. Ось чому в українознавчих працях, особливо в есе „Богдан Хмельницький”, зустрічаємо і переказ різноманітних легенд, колоритні деталі, які служать фоном для певного часу або ж глибоко характеризують того чи іншого персонажа.
Дослідники творчості Проспера Меріме розглядають його працю „Українські козаки та їхні останні гетьмани” як своєрідну підготовку до есе „Богдан Хмельницький”, що друкувалася 1863 року на сторінках паризького наукового місячника.
Козацькі реалії присутні і у п’єсі „Лжедмитрій”, зокрема у сцені „Острів запорожців на Дніпрі”, в якій маємо опис січового кола, що обирає свого похідного гетьмана.
Праці Меріме з історії українського народу справили велике враження на його співвітчизників, вони викликали великий інтерес французьких учених - фольклористів, істориків, літературознавців - до України. Відомо, що під впливом дослідження Меріме французький Сенат 1869 року прийняв рішення про впровадження у школах Франції курсу історії України. Те, що зробив Проспер Меріме для возвеличення запорізького козацтва у Франції, має неабияке значення для поступування дальшої українознавчої науки у франкомовних країнах. Через кілька років після появи „Богдана Хмельницького” друкуватимуться дослідження Альфреда Рамбо про Остапа Вересая, Еміля Дюрана про Тараса Шевченка, читатиме свій курс лекцій про Кобзаря професор Луї Леже; 1902 року пропонуватимуться зразки українського фольклору в знаменитому паризькому видавництві; захоплені виступами Михайла Грушевського в Парижі у 1903 році, професори Школи живих східних мов виявили бажання „при викладанні російської мови присвятити один семестр і українській мові”. 1912 року у Парижі було видано збірник, присвячений Україні, її історії, культурі, народним звичаям, мистецтву.
На зорі ж українознавчих досліджень у франкомовних країнах стояв видатний письменник Проспер Меріме, з творчістю якого ми і знайомимо читачів.