|
|
| Отаман Івано-Франківського полку УРК імені Семена Височана, генерал-майор УРК Михайло Попух посвячує у козачата учнів молодших класів |
Про існування козаків і їхню назву Західна Європа довідалася з польських хронік. У нашу, французьку, мову ця назва перейшла з реляцій сімнадцятого століття в її польському звучанні. Довгий час північні вчені намагалися розтлумачити етимологію цього слова. Одні виводили його зі слов’янського „коза”, мовляв, козаки бігають, наче кози; інші із слова „коса”, що означає „заплетене волосся, лезо, суха смуга суходолу, що виступає у воду”. Для таких різних тлумачень були підстави: справді, колись козаки могли носити кіски; вони користувалися косами, заготовляючи сіно, навіть вживали їх як зброю; і, нарешті, їхні перші поселення були на березі річки, де є чимало довгих мисів. Сьогодні, коли етимологічні дослідження зробили значний поступ, майже не викликає заперечення, що слово „козак” запозичене з турецької мови, де воно означає „стрілець, солдат, який воює заради власного зиску”.
Саме такими - були перші козаки. Вони селилися на берегах Дніпра та його приток, оточених польськими, московськими і татарськими землями. Їхні звичаї дуже схожі на звичаї жителів Бордера (дослівний переклад –„кордон”), тобто прикордонної Шотландії, а назва того краю, де вони вперше з’явилися, Україна, – має саме таке значення в слов’янських мовах.
Козаки, отже, не були якимось окремим народом, а гуртами польських та руських слов’ян, які заклали поселення в краї, що час від часу зазнавав спустошливих татарських вторгнень. Вони укріпилися в Малоросії, на тих землях, які ніхто не наважувався обробляти; щоднини доводилося захищати їх із зброєю в руках. Таким чином, вони стали передовою вартою східних християн проти тогочасних завойовників-мусульман. На мою думку, першими козаками, взірцевими козаками, були запорожці, які поселилися на дніпровських островах, за водоспадами (порогами) цієї річки. Своєрідний архіпелаг, укритий густим очеретом, порізаний численними протоками, через які важко було пробиратися човнами, забезпечував надійний захисток тим відчайдухам, які навдивовижу спритно правили своїми легкими байдаками. Зазначимо, що кримські татари, їхній постійний ворог, використовували в походах лише кінноту.
Із жахом побачивши в дитинстві козаків на Єлисейських полях (1814 року одинадцятирічним хлопцем Проспер Меріме бачив на Єлисейських полях загони донських козаків), ми собі малюємо їх довгобородими чоловіками, одягненими на східний манер. Капітан Маржере, який служив у Росії, писав 1609 року: „Найкращу піхоту (російську) складають стрільці та козаки”. Через півстоліття інший французький офіцер, Боплан, котрий не раз брав участь у воєнних походах польського війська проти козаків, писав про них так: „Найбільш уміло і майстерно вони б’ються в таборі, під захистом возів (табір – це вози, під захист яких стають козаки, пересуваючись чистим полем), козаки дуже вправно стріляють із рушниць, своєї головної зброї... Вміють також воювати на морі”. Те, що Боплан розповідає про їхнє вправне веслування, мало б здатися вигадкою, якби ці свідчення не підтверджувалися тогочасними руськими та польськими літописцями. „Я бачив, - говорить Боплан, - і оглянув усі тринадцять порогів, і переплив усі ті водоспади в єдиному човні вгору проти течії. Це видається неймовірним, бо серед цих порогів трапляються такі, що мають висоту сім чи вісім стіп. Вирішуйте самі, чи легко тут було користуватися веслами. Серед козаків жоден не вважатиметься справжнім козаком, поки не перейде всіх тих порогів. Отож, за їхнім звичаєм, я й себе можу вважати козаком, і саме в цьому - моя слава, яку я здобув тією мандрівкою”.
Мешканці дніпровських островів за основне своє поселення мали Січ, то був майстерно укріплений табір із природним захистом. Жінкам вхід на Січ заборонявся. Тут січовики мали тільки зброю та човни. Що ж до здобичі, взятої в походах, то вони поспішно її продавали, а золото і срібло, здобуте у ворога, ретельно ховали. Переважно довіряли свої скарби Дніпрові: опускали їх у річку, в якій кожен козак мав потаємну, лише йому одному знану, нору. Свої гармати так само затоплювали при нагальній потребі швидко перейти на інше місце.
Відносно політичної та адміністративної структури, то на Січі існувала абсолютна рівноправність козаків; певні повноваження надавали лише старим козакам, зокрема право вирішувати спірні питання за давніми звичаями і традиціями козацької ватаги.