Згадки про наших земляків-українців в історії Західного Сибіру з’являються під час походу військового загону Єрмака і завоювання Сибірського ханства. Вже в XV-XVI століттях були відомі зв’язки між волзькими, донськими і запорізькими козаками, і цілком зрозуміло, що основу загону Єрмака, а це більше як 500 осіб, складали представники вже згаданих козацьких об’єднань. Доля запорізьких (українських) козаків-учасників цього походу надалі пов’язана з долею всього Єрмакового війська, яке брало участь у завоюванні Сибіру, в будівництві острогів і фортець, у походах на непокірних місцевих князів і в придушенні бунтів. У XV-XVI століттях у Московському царстві запорізьких (українських) козаків іменували «черкасами», вірогідно, за назвою міста Черкаси, одного із центрів козацтва. Зважаючи на документальні свідчення, найбільш відомою особою серед українських козаків у війську Єрмака був «Иван Александров сын, а прозвище – Черкас)”. Онук Черкаса Яків у своїй чолобитній до царя згадує прізвище свого діда – «Черкас Александров Корсак».
Як пише в своїх історичних дослідженнях член-кореспондент Російської академії наук Е.Н.Ромодановська, в сибірських літописах «Черкас Александров» згадується тільки в одному пам’ятнику писемності – Погодинському літописі. Із нього відомо, що Черкас як рядовий козак брав участь у посольстві до царя із сеунчем (повідомленням про перемогу), із загоном у дев’яносто осіб пішов із Сибіру після загибелі Єрмака. На початку весни 1586 р. за Урал був направлений загін воєвод Василя Сукіна та Івана М’ясного. До його складу, крім московських стрільців, входили єрмаківці, які повернулись із Сибіру. Очолював їх Черкас Олександров. Характерна формула, прийнята в останній згадці «Черкас Александров с товарищи», засвідчує підвищення його службового становища – в записах приходо-розхідної книги Чудова монастиря від 12 лютого 1586 р. він уже названий «Сибирским отоманом».
На березі Тури, в яку впадає річка Тюменка, на місці Чимги-Тури – старої татарської столиці, заснованої ще в XIV ст., було збудовано дерев’яний острог і першу громадську будівлю – церкву Різдва Христового. Єрмаківці свою першу фортецю майже відразу почали називати Тюмень, перенісши на неї другу назву древнього татарського городища. В 1593-1596 рр. на місці нашвидкуруч збудованого острога було зведене дерев’яне місто з вісьмома сторожовими вежами, в якому була збудована іще одна церква – Миколаївська. Посад, що був розміщений за містом, також був обнесений дерев’яною стіною. Із самого початку Тюмень стала адміністративним центром земель по річках Тура і Тобол.
Беручи участь у будівництві Тюмені, Черкас Олександров як отаман єрмаківців зі своїм загоном, який добре знав місцевість, брав участь і в обороні міста, і у виступах проти військ хана Кучума. В 1587 році був направлений у Сибір новий загін із п’яти сотень стрільців, очолюваний «письменним головою» Данилом Чулковим. Взявши в Тюмені групу єрмаківців під командуванням Черкаса Олександрова, Чулков дістався на суднах по ріці Тоболу майже до колишньої столиці хана Кучума, яка була розміщена на березі ріки Іртиш. Далі військо на суднах пройшло вниз по Іртишу іще близько трьох верст і, висадившись на крутий берег, збудувало невеликий острог, названий «Новая Сибирь», а згодом перейменований на Тобольськ. Пізніше Тобольськ вийшов із Тюменського підпорядкування і став центром, а згодом і столицею всього Сибіру. В 1594 р. тут було збудовано нове місто з острогом навкруги посаду.
Займаючись розбудовою Тобольська, Черкас Олександров зі своїм загоном брав участь у ліквідації Тайбугідського ханства Сейід-Ахмада. Залишаючись на службі в Тобольську, Черкас Олександров керував загоном «новокрещенных татарских служивых людей», утихомирюючи місцевих князів, які не бажали платити ясак у державну казну. Так, у 1595 році місто Березов, збудоване на березі ріки Сосьви, витримало серйозне випробування – більше як півроку його тримали в облозі місцеві остяки (ханти) під керуванням нащадка ляпінського князя. Ситуація була дуже небезпечною, і тобольські воєводи прислали «виручати» обложений Березовський гарнізон «татарського голову» Черкаса Олександрова «с служилыми людьми».
Далі його служба була пов’язана з містом Тобольськом, де він залишив після себе нащадків і дав початок козацькому роду Черкасових. Син Черкаса Олександрова Афанасій надалі вже іменується як «тобольский сын боярский». Він служив у Тобольську, як і батько – отаманом новохрещених татар, і брав участь у декількох військових походах. У 1640 р. Афанасій був приставом при контакшинських послах Урускаї і Ноєді. Його брати Борис і Дмитро Черкасови, онук Яків також були «тобольскими детьми боярскими», неодноразово згадувані у зв’язку з виконанням важливих військових і адміністративних доручень.
У 1640-х роках Черкасови входили до вузького кола домінуючих у тобольському службовому світі.
За припущенням Е.Н.Ромодановської, Черкас Олександров, будучи особою видатною, учасником і свідком багатьох історичних подій у житті Сибіру, міг бути автором «Написания», яке послужило джерелом інформації для створення Погодинського літопису. Цей твір привезли в 1622 році козаки-сподвижники Єрмака тобольському архієпископу Кіпріану за його наказом: «Казаки же принесоша к нему написание, како приидоша в Сибирь и где у них с погаными бои были и где казаков и какова у них имянем убили. Он же… повеле убитых имена написати… в соборный синодик».
Створення «Написания» Е.Н.Ромодановська відносить приблизно до 1600-1601 рр.
У Сибіру власники прізвищ Черкасових, Черкашиних, Хохлових є нащадками тих українських (дніпровських) козаків, які, приїхавши освоювати Сибір у ті далекі роки, залишилися тут назавжди, займаючись будівництвом нових міст, хліборобством, несли вартову і гарнізонну службу.