|
|
| Пилип Орлик - автор першої у світі конституції |
5 квітня 1710 року в місті Бендери (Молдова) відбулася козацька рада, на якій гетьманом України було проголошено Пилипа Орлика. Він походив із чесько-польського шляхетного роду, освіту здобув у Києво-Могилянській колегії, працював у Генеральній військовій канцелярії, а з 1706 року - генеральний писар і найближчий помічник І.Мазепи.
Українська політична еміграція після полтавської катастрофи та смерті Івана Мазепи опинилась у складній ситуації, тож до обрання володаря гетьманської булави треба було підходити дуже виважено. Саме П. Орлик виявився гідною постаттю. Проте він не одразу наважився узяти на себе таку відповідальність, усвідомлюючи складність і трагізм долі української державності після поразки у Полтавській битві, яка ускладнила і без того напружені стосунки України з російським царатом. Перейняти гетьманську булаву означало не лише приймати рішення у дипломатичних і військових акціях, а й піклуватися про матеріальне і технічне утримання своїх сподвижників та еміграційного війська. Пилип Орлик добре розумів, що досягти будь-яких позитивних результатів у тогочасних реаліях було неможливо без вироблення власної політичної доктрини, чітко накресленої програми дій як на найближчу, так і більш віддалену перспективу.
Такою програмою став договір, укладений між гетьманом, старшиною, запорожцями і шведським королем Карлом ХІІ. Документ, що мав на меті регламентувати державне життя Гетьманщини, протектором якої оголошувався король Швеції, отримав назву «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького…», більш відомий як «Конституція Пилипа Орлика», і був оприлюднений тоді ж на козацькій раді, 5 квітня 1710 року. Карл ХІІ затвердив документ, обіцяючи продовжити війну проти Росії та обороняти кордони Гетьманщини після її визволення з-під влади московського царя, та визнав гетьмана Орлика, чим надав українському урядові в еміграції першого міжнародного визнання.
Перша у світі конституція мала антиросійське спрямування, вона мала привернути населення Гетьманщини, яке перебувало під владою російських воєвод, на бік української політичної еліти. Конституція складалася з преамбули та 16 параграфів, якими затверджувалося: гетьманська монархія парламентського типу; православ’я як державна релігія, підпорядкування української православної церкви константинопольській патріархії; державні кордони України згідно зі Зборівським договором 1649 року, гарантувалися їхня недоторканність і суверенітет країни; порядок ведення судочинства; гетьман і полковники були повністю відсторонені від розпорядження військовим скарбом - цією справою відав генеральний скарбник тощо. У преамбулі документа обґрунтовувалася ідея самостійної і незалежної Української держави, виправдовувалися допомога Кримського ханства у передбачуваній війні П.Орлика проти Росії та обрання шведського короля як гаранта української державної самостійності. Закінчувався документ присягою нового українського володаря: «Я, Пилип Орлик, новообраний Запорозького війська гетьман, присягаю Господові Богу… на тому, що будучи обраний, оголошений і виведений на знаменитий уряд гетьманський вільними голосами, з давніми правами та звичаями військовими… що ці договори й постанови, тут описані і межі мною і тим-таки Запорозьким Військом узаконені й утверджені …виконувати: милість, вірність і старатливе дбання до малоросійської Вітчизни, матері нашої, про добро її посполитим, про публічну цілість, про розширення прав та вольностей військових, скільки сили, розуму та способів стане… Обіцяю і повинність беру зберігати до вищих і заслужених у Запорозькому війську осіб пошанування й любов до всього старшого і меншого товариства, а до переступників згідно з артикулами правними, справедливість… А те все підписом руки моєї власної і печаткою військовою стверджую».
Конституція акумулювала в собі досягнення української суспільно-політичної думки другої половини XVII - початку XVIII століття, яскраво продемонструвала спроможність тогочасної української політичної еліти до вироблення й прийняття конструктивних політичних рішень, вивела ідеологію державотворення на новий рівень.
У Конституції Пилипа Орлика визначався лад Гетьманщини після визволення її з-під Московії. Але визволення не сталося, Орлик не зміг втілити своїх планів, і Конституція так і не стала дієвим документом. Україна згодом втратила своїх союзників, не закріпивши успіхів на Правобережжі, а нову антиросійську коаліцію Орликові так створити і не вдалося, попри його намагання.
Та вважати Конституцію політичною утопією не можна, адже ліберальні устремління й демократичний дух, які проймають документ, ставлять її в один ряд з найбільш цікавими політичними документами XVII - XVIІI століть у світовому масштабі. Не варто забувати, що написана вона була на 66 років раніше від американської «Декларації незалежності» і майже на 80 років від французької «Декларації прав людини і громадянина», тож наш земляк випередив багатьох мислителів світового рівня.
Серце бунтівного гетьмана перестало битися 26 травня 1742 року. Він помер далеко від рідної землі, в Яссах (Румунія), без сім’ї, прибічників і засобів до існування. Він залишив по собі багату політичну спадщину. «Дон Кіхот, в ліпшім, ідеальнім значенню» цього порівняння, яким вважав його М. Костомаров, він був не ідеалізованою політичною постаттю, а живою людиною, з усіма притаманними їй принадами й недоліками, гамою переживань, сподівань, пристрастей, життєвих перемог і похибок. Він залишив глибокий слід в українській історії.