Майже половина усіх боїв Національно-визвольної боротьби українського народу середини XVII ст. відбулася на подільській землі. Кожне село чи містечко, особливо в Східному Поділлі, пережило в ті та й раніші часи штурми, напади, бої та різного роду баталії.
У центрі замкового подвір’я стоїть храм, спочатку він був католицький, потім перероблений на православну церкву. Збудовано його 1564 р. Сьогодні йде його реконструкція |
Кремезні вежі, що мовби зійшли з середньовічних гравюр, бійниці в товстелезних стінах, рожеві мури замку на тлі мальовничого подільського краєвиду – усе це я особисто сприйняв із захопленням і подивом. Невже те, що бачиш на власні очі, це – частка давнього минулого, коли цією землею хотілося володіти всім – татарам, литовцям, туркам, полякам, росіянам…
Замок Меджибіж, який за високими мурами ховає таємниці своєї багатовікової історії, стоїть на тому місці, де зливаються дві річки - Південний Буг та Бужок. Поселення і фортеця вперше згадуються в Іпатіївському літописі між 1146 - 1148 роками, коли київський князь Ізяслав Мстиславич передав у власність Святославу Всеволодовичу п’ять міст, серед яких і «Межибоже». Меджибіж входив до складу Володимиро-Галицького князівства, що включало Західне Поділля. 1241 року частину Поділля поневолила Золота орда. Меджибіж був добре укріпленою твердинею. Завойовники оволоділи ним аж 1255 року, після чого змусили мешканців знищити оборонні споруди міста. Як виявили дослідники останнім часом, тоді, мабуть, зруйновано земляні міські вали, а замок пошкоджений мало. Згодом йому, як і місту в цілому, довелося зазнати нищення і стати свідком запеклих боїв та численних лих.
Історія споруди сягає глибини віків, вона посідала чільне місце між середньовічних фортець світу. Рештки земляних валів, цих невід’ємних атрибутів стародавніх поселень, археологічний матеріал ХІІ-ХІІІ сторіч, виявлений дослідниками на території фортеці поряд із розкопаними мурованими укріпленнями, поховання XIII сторіччя за тереном цих укріплень, які припадають на часи татарського нападу, - переконливо промовляють за існування поселення в цей період. Фортеця була цитаделлю, обведеною земляними валами. Її добре збережене ядро часів України-Русі, що його дослідники виявили на глибині 11 метрів, займало площу на схилі високого пагорба, увінчаного церквою. Мис фортеці, повернутий у бік, де зливалися дві річки, займала вежа з брамою, від якої фортечні мури розходилися промінням на північ і захід. Західне крило давнього укріплення нині міститься під землею. Воно поділяє теперішнє подвір’я фортеці навпіл. За давніх часів перед ним було викопано глибокий рів. На рогах фортечних мурів стояли круглі в плані вежі, одна з них збереглася дотепер у перебудованому вигляді. Барбакан, спеціальна захисна прибудова, що виступав перед надбрамною вежею, захищав підступи до брами. Він мав свою браму і являв собою прямокутний, розміром у плані 10х8 метрів, обсяг, накритий коробовим склепінням заввишки 10 метрів. Імовірно, над склепінням розміщувався бойовий майданчик, оточений зубчастим парапетом. В’їзна брама барбакану мала герсу - пристрій піднімати й опускати ворітниці, про що свідчать щілини завширшки 28 сантиметрів у муруванні Татари панували на Поділлі протягом століття, до 1362 року, коли краєм заволоділа Литва. Князь Ольгерд передав Меджибізьку фортецю у власність своїм небожам - братам Корятовичам, які, за свідченням істориків, відбудували й розширили її. Первісне ядро увійшло в ансамбль як дитинець - спеціальний майдан,переважно на узвишші- де, крім оборонних споруд, були житлові та господарчі будівлі, певно, дерев’яні. У XIV сторіччі на пагорбі перед дитинцем звели церкву в архітектурних формах, що тяжіли до романського стилю. Фортечні мури в той час мали товщину 1,8 метра, були прорізані стрільницями, що відрізнялися од давніших. Одну триповерхову кам’яницю прибудовано із зовнішнього боку східного крила фортечного муру дитинця, друга, так само триповерхова, врізається в південне крило. Литовські князі володіли фортецею недовго. У другій половині XV сторіччя Поділля захопила Польща. На перехресті двох шляхів - Чорного і Кучманського, якими в ХІV-ХVІІ сторіччях раз у раз сновигали татарські орди, Меджибізька фортеця стала форпостом захисту навколишніх подільських земель. Вона часто зазнавала руйнувань. А коли її відбудовували, то з використанням нововведень в оборонній архітектурі. На зламі ХV-ХVІ сторіч знову укріплюють північну, повернуту до шляху, сторону. Будують дві потужні вежі - п’ятикутну (Лицарську) та північно-східну круглу (Офіцерську). Мури їх майже чотириметрової товщини, артилерійські стрільниці на всіх ярусах мають з внутрішнього боку передстрільничні ніші з отворами для виведення диму від гарматних випалів. Великі габарити веж змусили зводити посередині їх стовпи для опори перекриттів. Далеко винесена за грань мурів Лицарська вежа мала призначення ще й спостережного пункту. З її високого оглядового майданчика було видно довколишні степи, варта на ній перша сповіщала про небезпеку. Володарі фортеці, місцеві магнати Сенявські, капітально реконструювали її. Аскетичні, підпорядковані здебільшого оборонним цілям споруди перебудували на палац та оздобили його зовні і всередині. На розі фортеці, де була в’їзна брама, прибудовано потужний, п’ятипелюстковий у плані бастіон. Барбакан нарощено великою прямокутною, зі скошеними кутами вежею, що височіє над бастіоном. Панівною висотною спорудою фортеці стала надбрамна кругла в плані вежа з надбудованими двома ярусами - четвертим і п’ятим. До них можна було потрапити сходами. На сході замку, над кам’яницею, що була оборонною вежею, споруджено ще один поверх, пристосований, як і головний корпус, під житло. Найбільшою тогочасною зміною в структурі фортеці стало перенесення в’їзної брами з південно-східного рогу до західного крила фортечного муру. Її розміщено на відстані 4,5 метра від п’ятикутної вежі. Ця зміна зумовлена побудовою п’ятипелюсткового бастіону, що закрив доступ до давньої брами. Бастіон мав три яруси зі склепінчастими перекриттями. З кожного ярусу були підступи до багатоканальних стрільниць, пристосованих до використання вогнепальної зброї. Саме тоді поруч із бастіоном, у південній частині, з’явилася високо піднята над землею брама, призначена для приймання вантажів, які річками доправлялися сюди на човнах. Як бачимо, до початку Визвольної війни українського народу 1648-1654 років Меджибізька фортеця була однією з найпотужніших оборонних споруд.
Меджибізька фортеця. Вигляд з Бугу |
Кам’яні стіни, що ми бачимо зараз, вежі, палац – такою фортеця постала після перебудови в XVI столітті. Кам’яний козацький хрест коло церкви нагадує про часи Визвольної війни 1648-54 років, коли біля замку відбувалося чимало битв. 1648 року Максим Кривоніс завдав тут поразки польській шляхті, а в червні 1649 року в результаті бою між поляками та козацькими полками Данила Нечая вперше була взята Меджибізька фортеця. Кілька разів тут бував Богдан Хмельницький. Козацькі хрести зібрані також у невеликому, але цікавому музеї, що розташований на території фортеці. Села навколо старовинної Меджибізької фортеці (старовинне Межибожжя) нараховують сьогодні не один рід Нечаїв,- зазначає нещодавно призначений директор Меджибізького історичного музею-фортеці Олег Погорілець. Жителі міста брали активну участь у народному повстанні під проводом С. Палія, С. Самуся, З. Іскри, А. Абазина, у Коліївщині 1768 року. Після Польського повстання 1830-31 рр. царський уряд передав Меджибіж військовому відомству, і в замку розмістився штаб гусарського полку, а майже через 100 років – штаб полку червоного козацтва.
За радянських часів у замку розмістили маслозавод, і це завдало пам’ятці великої шкоди. Потім будівлі пережили знегоди Другої світової війни. Але до найбільших втрат спричинилася місцева влада, дозволивши мешканцям брати в замку будівельний матеріал на зведення сільради, окремих садиб тощо. Поволі комплекс обертався на руїну. Таким він постав перед фахівцями інституту „Укрпроектреставрація» 1967 року, коли вони почали досліджувати тамтешні пам’ятки, щоб виготовити проектну документацію на реставрацію їх. У наступні десятиріччя було вжито антиаварійних заходів на небезпечних ділянках, зміцнено фортечні мури. Досліджено й частково реставровано церкву, п’ятикутну вежу, східний, каретний, адміністративний корпуси. Дослідницькі та реставраційні роботи у фортеці тривають і нині.