|
|
Пригріває сонечко, вже розтанули сніги – ось уже з’явилися перші квіти, трава, а там, дивись, і покриється земля чудовим багатобарвним килимом. Українці здавна любили квіти, які були і прикрасою, і цілющими ліками, й оберегами, і важливими символами. Одна з перших весняних рослин – ряст, що цвіте білими, жовтими, червонуватими або фіолетовими квітками, зібраними в китиці. Білим рястом у народі називали підсніжники, які вкривали перші звільнені від снігу галявини. А ще підсніжники називали первоцвітом, провісником дівочої долі. За давнім звичаєм, українці навесні, зокрема на Свято Сорока святих, 22 березня, топтали ряст, що означало в Бога просити життя і здоров’я. Якщо ранньою весною побачиш ряст, треба його зірвати, кинути під ноги, потоптати, примовляючи: «Топчу, топчу ряст, Бог здоров’я дасть”. Ось чому ряст – символ весняного пробудження природи, життя і здоров’я.
Ще один символ весни, крім іншого, - барвінок. Це рослина вічнозелена, але навесні вона розквітає блакитними квітками. Українці вірили, що барвінок захищає від усього злого. Тому його вивішували над дверима хати, прикріпляли до колиски немовляти, ніколи не викидали на смітник. Відомі лікувальні властивості барвінку: він знижує тиск, очищає кров, бореться з різними запаленнями.
Улюбленою рослиною наших предків був любисток – з міцним і приємним ароматом, здатний лікувати шлункові хвороби, головний біль. Але головна його сила – можливість причарувати, привернути кохання. За повір’ями, хлопчиків слід «купати в любистку – будуть дівчата любити». Це про любисток казали: квітка «люби-мене», яка є відомим символом любові, злагоди і сприяє «аурі» кохання.
Символом краси і кохання була в українців рожа – декоративна рослина з квітами різних кольорів. Даруючи її, виявляли свої почуття. Червона рожа означає життя, радість, кохання. Жовта – розлуку, біла – цноту, чистоту. Рослина прикрашала присадибні квітники. А назва її означала ще й мальву і троянду. Рожа-троянда – це цар-квітка, що нагадує собою Сонце.
Символом дівочої чистоти, краси і привабливості виступала рута. І вона теж мала приворотні властивості. Напівкущова або трав’яниста рослина, і декоративна, і лікарська та ефіроносна. Руту прославляють у веснянках як символ пробудження весни, зелені: «А ми рутоньку посієм, посієм». В українських піснях часто вживають вислів «рута-м’ята», ніби це одна рослина. А справа в тім, що у весільних обрядах молодій плели вінок із рути, барвінку і м’яти, що уособлюють чарівність нареченої.
У весільному обряді, до речі, українці використовували ще й чебрець – пахку медоносну рослину з лілувато-рожевими або білими квітками. Символічне значення чебрецю надзвичайно багате. Він забезпечував добробут родини, лікував від кашлю, захворювання кишечнику, легень, сечових шляхів, до нього зверталися і з тією ж метою причарування. Трава чебрецю приємно-пахуча, тому її застосовували під час богослужіння, різних урочистостей, кидаючи на тліюче вугілля. А ще чебрець – своєрідний «євшан-зілля», він на чужині нагадує про рідний край. Це про нього писав Василь Стус: «Мені наснився тихий сад, роса, чебрець по стежці»…