Отаман Перечинського районного товариства УРК, генерал-лейтенант УРК Михайло Павлович Лакатош - кандидат у мери м. Перечин |
Біографічна довідка кандидата на посаду перечинського міського голови закарпатської області Лакатоша Михайла Павловича.
Народився 22 травня 1947 року в с. Пасіка Свалявського району на Закарпатті. Освіта – вища. Спеціальність – правознавство, кваліфікація – юрист.
Трудову діяльність розпочав столяром лісокомбінату, служив у війську.
У правоохоронних органах працює з 1972 року – починаючи інспектором карного розшуку у м. Сваляві. П’ять років був заступником начальника райвідділу внутрішніх справ у м. Виноградово.
З 1983 року пов’язав свою долю з м. Перечин, де до 1995 року керував райвідділом міліції.
У 1998 році Лакатоша М.П. обирають головою Перечинської районної ради. З 2002 по 2007 роки – керівник апарату Перечинської райдержадміністрації.
Віч-на-віч із кандидатом у мери
- Михайле Павловичу, час дуже складний - в економіці країни, в тому числі і регіонах, напружена суспільно-політична ситуація, - і ви вирішили балотуватися на посаду міського голови м. Перечин.
-Без хвальби і жодного перебільшення, скажу, що справжні патріоти повинні проявлятися саме у період кризи, про яку останнім часом тільки те й говорять. Але від цього простим смертним аж ніяк не легше. Я не переслідую жодної мети, бо чого прагнув - у житті здобув. Вважаю, що перечинська земля врешті-решт потребує господарника, який би бачив не себе, а громаду, особливо ту частину (а вона дуже значна), що не спроможна звести кінці з кінцями. Мені, наприклад, не соромно і не боязко (!) пройтися будь-якою вулицею Перечина, поспілкуватися з людьми, подивитися їм у вічі. Цього вчили мене мої мудрі і надзвичайно працьовиті батьки, цього навчаю своїх синів і внуків.
У центрі Перечина |
- У разі обрання вас головою міської ради Перечина, з чого починатимете свою роботу?
- Візьму до рук стратегічний план розвитку міста. Треба проаналізувати, що є основним і невідкладним, які проблеми заважають його соціально-економічному зростанню. Скажу відверто: мені не до вподоби, що райцентр має статус міста. У Закарпатті є десятки населених пунктів, де проживає на 2-3 тисячі населення більше, але вони не прагнуть до такого статусу, який маємо ми. До мене звертаються працівники охорони здоров’я, педагоги, котрі, після отримання Перечином статусу міста, були позбавлені всіх пільг. І це така категорія людей, котрі отримують посередні заробітки, низькі пенсії, але оплачувати за комунальні послуги змушені за встановленими розцінками. Тому, гадаю, нічого протиправного не станеться, якщо Перечин буде райцентром зі статусом селища міського типу. Якщо провести референдум, то 70-80 відсотків перечинців проголосують за це. Чому нам не послухати громаду?
Хіба тут є щось протизаконне?
До речі, у стратегічному плані розвитку Перечина, що розроблявся ініціативною групою, є такі рядки: «основна мета даного документа – чітко інтерпретувати та визначити думку жителів і місцеві пріоритети розвитку для того, щоб реалізувати потенціал громади. Для того, щоб досягти результату, він має бути у думках та серцях тих, хто хоче зробити Перечин більш привабливим, зручним та безпечним місцем для жителів, їх дітей та онуків».
Звичайно, хтось намагатиметься зробити закид: а як цього всього домогтися? Чи нема тут популізму? Відповім: за характером, своїми намірами і діями я господарник. Ніколи не беруся за таку справу, яку неможливо довести до логічного завершення. За мого безпосереднього керівництва будувався райвідділ міліції. Чимало позитивного вдалося почерпнути, коли працював головою Перечинської районної ради, адже коло проблем було набагато ширшим – доводилося вислуховувати і приймати рішення з сотні питань, з якими звертались депутати, мешканці населених пунктів.
- Трохи детальніше, Михайле Павловичу, про вашу передвиборну програму.
- Свою програму я розділив на декілька етапів, або розділів. Так, без збільшення обсягів надходжень до міського бюджету марно сподіватись на реальні позитивні зрушення. Коли будуть кошти – за їх використанням повинен бути жорсткий контроль. Тоді починати вести мову про розвиток інфраструктури. Кажуть, Перечин повністю газифіковано. Але чомусь ніхто не звертає уваги, що люди (колишні сільськогосподарські трударі) живуть у гуртожитках, де нема належних умов для проживання, не говорячи про відпочинок. З вікон в’ється димок, бо газова труба сюди не прокладена.
Треба з теплотою та увагою ставитися до одиноких і малозабезпечених громадян.
Хто, як не влада, має відгукуватися на їхні просьби та запити?
- Як перечинця, що вас ще хвилює найбільше?
- «Шкутильгає» у райцентрі благоустрій. Якщо, наприклад, центральна площа поступово набуває сучасних обрисів, то на багатьох вулицях під час дощів, не кажучи про паводки, важко пройти. Розумію, на все необхідні значні кошти. Але нерідно не робиться те, що під силу міській владі, громаді.
Буду порушувати питання, тримати на контролі впорядкування сміттєзвалища, облаштування нового кладовища. Невже нормальним явищем є те, що роками у Перечині не діє колишній завод продовольчих товарів? Змінився його власник, змінилася на прохідній вивіска, а на території - пустка. І це в той час, коли верховинські дари природи мають попит у Європі, бо продукція поки що екологічно чиста. Підприємство «заморожено» - втрат зазнає і міський бюджет. А кажемо, що не вистачає грошей. Перечинщина – один з небагатьох районів, що географічно розташований найближче до кордону. А чи все можливе робиться для залучення інвестицій? У попередні роки ніби приїжджали делегації, укладалися попередні угоди, але…
Перечин - місто серед гір |
- Сам, без команди, новообраний голова міськради, Михайле Павловичу, не зуміє сповна впоратися з тими завданнями, які ляжуть на його плечі. Що скажете з цього приводу?
- Для вирішення кожної справи потрібна команда однодумців. Маю на увазі фахівців з досвідом роботи – економістів, юристів, комунальників, будівельників – усіх тих, котрі вболіватимуть за кожну вулицю, спільне господарство громади. У виборі команди я ніколи не помилявся. Як кажуть, мені досить заглянути у двір, аби склалася думка про його господаря. Довірятимемо один одному, проявлятимемо дисципліну, наполегливість, не шкодуючи сил та енергії – тоді і результати матимемо позитивні.
Закарпатське містечко Перечин відзначає 610-ту річницю першої письмової згадки про цей населений пункт гірського краю. Місто вперше згадується в угорських документах від 1399 р. Назва міста, можливо, походить від прізвища магната Переча (згаданий в документах за 1266 р.), або від слів «перетин», тобто перетин доріг, або ж має значення «земля пана Перечі». Навколо міста розташовані вершини: Висока (429 м), Кичера (662), Княгиня (758), Ясиня (654), Синаторія (766), Новосільська скеля (766). Центр Перечинського району лежить в улоговині Вігорлат-Гутинського хребта, колись на цьому місці було озеро.
До XVIII століття Перечин був дуже бідним селом, тут часто діяли загони опришків. Поселенню пощастило в 1890-х - тоді через нього пролягла гілка залізниці. Де залізниця - там промисловість. Цей закон спрацював і в Перечині: невдовзі тут відкрилося підприємство, на якому виготовляли шпали, з 1893 р. у місті діяв лісосічний завод. Документи за 1751 р. згадують дерев’яну Миколаївську церкву з двома дзвонами, яка стояла у Перечині.