Козацькі предки Миколи Гоголя |
||
|
||
|
||
|
||
|
|
|
| Микола Гоголь |
Літературні твори Миколи Васильовича Гоголя протягом XIX-XX століть привертають увагу багатьох українських та російських художників, надихають їх на створення станкових робіт та ілюстрацій до них. Підтвердження тому - колекція творів образотворчого мистецтва в зібранні художнього музею, яка складалася протягом багатьох років. На суд глядачів були представлені понад сто творів живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного та театрально-декораційного мистецтва, переважна частина яких становить ілюстрації до гоголівських творів.
Художні твори з музейного зібрання дають уявлення про те, як художники протягом двох століть творчо переосмислювали літературне надбання великого письменника, репрезентували його героїв мовою образотворчого мистецтва, адже Микола Гоголь є і буде душею українського народу.
Всесвітньо відомий класик з українським корінням
Ювілей великого письменника відзначається у багатьох країнах, адже читачі Гоголя живуть у всьому світі, на всіх континентах. Підживлює інтерес до творчості Гоголя складна доля його творів і самого автора. До честі літературознавців, зацікавленість ця не згасає з плином років. У кожному наступному поколінні є свої фанати творчості письменника. Його твори перекладено багатьма мовами, переклади виходять у світ і нині.
Дискусія про те, якій культурі, російській чи українській, належить ім’я Гоголя, триває багато десятиріч, то згасаючи, то розгоряючись із новою силою. Загальновідома теза про те, що Микола Гоголь – російський письменник. Та чи так це насправді?
Шевченко, Куліш, а пізніше Драгоманов послідовно вважали його українським письменником, що писав російською мовою. Сам же Гоголь у своїх листах писав: “...Сам не знаю, какая у меня душа, хохлацкая или русская. Знаю только, что никак бы не дал преимущества ни малороссиянину перед русским, ни русскому перед малороссиянином”. Проте сумнівів щодо любові Гоголя до неньки України не може виникнути, адже ментально він на все життя залишився українцем, і, мешкаючи тривалий час у Петербурзі, не втрачав духовного зв’язку з Батьківщиною. Гоголь завжди духовно живився Україною, її історією, народною культурою, її легендами, міфами, переказами. На час від’їзду з України внутрішній світ його був наповнений національною історичною міфологією, українською казкою, легендою, звичаями й обрядами, емоційним переживанням життя і побуту земляків. І хоча Микола Гоголь вирушив до Петербурга з рукописом далеко не оригінальної поеми “Ганс Кюхельгартен” та “Книгою всякої всячини” – юнацьким плодом самоосвіти і поривань до творчої праці, проте доволі швидко з’являться з-під його пера і “Миргород”, і “Вечори на хуторі біля Диканьки”, які принесуть йому славу, враз перетворивши на модного письменника.
Однією з найголовніших тем, над якими працював геніальний письменник, завжди була козаччина. Та й сама Україна, за визнанням Миколи Гоголя, асоціювалася в нього з періодом Гетьманщини – добою автономної козацької держави. Досить перегорнути сторінки роману “Гетьман”, збірок “Миргород” та “Вечори на хуторі біля Диканьки”, повістей “Пропала грамота” і “Страшна помста”, щоб зрозуміти, що письменник не лише захоплюється звитягою та сміливістю козаків, загальним духом козаччини, а й із жалем констатує безповоротність тих часів.
Одним із найвизначніших творів Гоголя стала повість “Тарас Бульба”, у якій автор із захопленням говорить про козацьку доблесть, здатність у найкоротший термін зібрати могутню боєздатну армію. Та найбільше захоплення письменника викликає козацька вдача, а також устрій Запорізької Січі.
Не за мовою, то за духом Микола Гоголь – український письменник, і цю історичну правду маємо нині в незалежній Україні утверджувати на повний голос! Український російськомовний письменник. Це світовий закон: якщо письменник через певні обставини творив іншою мовою, але душею був із рідною нацією, то він і належить рідній нації.
Нащадок українських гетьманів
Все своє життя великий син українського народу пишався козацьким корінням. Микола Гоголь по лінії бабусі з боку батька Тетяни Лизогуб був кревно пов’язаний зі знатними козацькими родами України часів Гетьманщини. Він був нащадком наказного гетьмана Михайла Дорошенка і правобережного гетьмана Петра Дорошенка, наказного гетьмана Якова Лизогуба, лівобережного гетьмана Івана Скоропадського, полковників Юхима Лизогуба і Василя Танського. Він онук секунд-майора Панаса Гоголя-Яновського та офіцера лейб-гвардії Ізмайловського полку Івана Косяровського. По жіночій лінії Гоголь поріднений з Іваном Мазепою, Павлом Полуботком і Семеном Палієм.
Народився Микола Васильович Гоголь в селі Великі Сорочинці, що на Полтавщині. Дитинство майбутнього письменника минуло в селі Василівці (тепер Гоголеве), в маєтку батьків.
З 1818 по 1819 р. навчався в Полтавському повітовому училищі, а потім, вивчившись у Ніжинській гімназії вищих наук, поїхав до столиці Російської імперії, щоб, як і багато амбітних молодих українців, здобувати кар’єру, творити своє життя. Вийшовши з родини культурного діяча і письменника Василя Гоголя-Яновського, постійно збагачуючись українською історією, фольклором, знанням обрядів, він вирішив підкорити цю імперію творами про Україну, написаними російською мовою.
У Петербурзі 1829 року він публікує свій перший твір – поему “Ганц Кюхельгартен”. Через рік у журналі “Отечественные записки” з’являється повість “Басаврюк, або вечір проти Івана Купала”, перша з циклу “Вечори на хуторі біля Диканьки”. Романтична спрямованість, опоетизованість життя надавали творам М.Гоголя особливого колориту. Ґрунтовні знання усної народної творчості дозволили автору виводити картини дійсності у глибокому взаємопереплетенні з вимислом, але мовби на реальному ґрунті життя. Особливо привабливим був ліризм, проникливість і любов автора до зображуваного, що неминуче справляло враження на читача, захоплюючи його уяву.
Туга за батьківщиною, за мальовничою Україною, змусила Гоголя наприкінці 1833 року клопоталися про місце професора історії в Київському університеті св.Володимира. Спонукала до цього ще й дружба з М.Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором Київського університету. “Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір’їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!” – переповнювався творчими планами письменник. “Туди! Туди! До Києва”. Там, або навколо нього, звершалися діяння віковічності нашої... Багато можна буде зробити добра”, - писав він про свої сподівання Максимовичу. Проте сподівання на переїзд до Києва були марними. Розраду від нездійснених планів письменник шукав і знаходив у творчості. У цей час він працює над книгами “Арабески”, “Миргород”.
З другої половини 30-х років подальший розквіт таланту Миколи Гоголя пов’язаний з його драматургією. Знаменитими стали його твори: “Вечори на хуторі біля Диканьки”, “Мертві душі”. Етапною навіть в історії театру стала його соціальна комедія “Ревізор”. Невдовзі після прем’єри п’єси Гоголь виїжджає на досить тривалий час за кордон. Він відвідує Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію. У 1842 році з’являється друком знаменитий роман-поема “Мертві душі”.
Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині. Прямим підтвердженням тому було видання “Вибраних місць із листування з друзями”. У 1848 році письменник повертається на батьківщину, посилено працює над другим томом “Мертвих душ”, але незадовго перед смертю спалює рукопис. Тяжка хвороба обірвала життя неповторного майстра слова 21 лютого 1852 року. До речі, Микола Гоголь бажав бути похованим у рідній Василівці на Полтавщині, де минули його дитинство і юність. Про це писав ще Пантелеймон Куліш, посилаючись на свідчення небожа Гоголя й видавця його творів М.Трушковського. Але, на жаль, головне бажання українського генія не було виконано, і останній спочинок він знайшов на чужині.
Неземне кохання Миколи Гоголя
Однією із загадок, пов’язаних з життям Миколи Гоголя, є його стосунки з жінками. Більшість дослідників переконані, що письменник остерігався прекрасної половини людства. Проте автор книги “Остання загадка Гоголя” український письменник Микола Босак стверджує, що, ніколи не бувши одруженим, Гоголь пережив велику платонічну любов.
Жінкою, якою по-справжньому захоплювався Гоголь і з якою він був пов’язаний до кінця свого життя, віддушиною в найважчі дні, була Олександра Осипівна Смирнова-Россет. Після смерті Гоголя вона протягом тридцяти років сумуватиме за ним, зберігаючи у своїй душі чимало невідомих дотепер фактів із життя видатного письменника, який забрав із собою велику таємницю “Мертвих душ”.