У цьому контексті пошлемося на авторитетну думку автора монографії «Запорозький зимівник часів Нової Січі (1734-1775)» О.Л. Олійника.
«Козацький зимівник ХVІ –ХVІІІ століть був однією з тих історичних форм, у яких відбивався увесь комплекс характерних рис епохи – від економічних відносин доби бароко до формування менталітету. Протягом усього часу існування Запорозьких Вольностей у наших степах розвивалася самобутня зимівнича форма господарювання, яка обумовлювалася глибокими колонізаційними процесами на степових просторах Південної України, що й викликали появу козацтва. Кожен народ має свої особливості, сформовані під впливом певних геополітичних чинників. Зимівничо-хуторська форма господарювання завжди вирізняла українців з-поміж інших народів».
Поглянемо з цих позицій, які ми поділяємо, на процеси, що мали місце на теренах Кальміуської паланки періоду Нової Січі, коли йшло активне заселення (колонізація) південно-східних земель Війська Запорозького. Тим більше, що козацтву Кальміуської паланки другої половини ХVІІІ ст. у дослідженні О.Л. Олійника відведено дуже мало місця.
Основним інформаційним джерелом буде нам слугувати «Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734-1775» у чотирьох томах, виданий Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів і Національній академії наук України в 1993-2007 роках.
«Архів…» містить сотні документів, що розкривають структурні зміни в господарстві Запорожжя та економічну політику Коша в останні десятиліття його існування. У межах Вольностей інтенсивно розвивалися рибальство, бджільництво, солеваріння, ремесла й промисли. Документи Коша Запорозької Січі беззаперечно свідчать: саме українські козаки освоювали й заселяли степи Південно-Східної України. Всяке інше твердження є недопустима спекуляція і політиканство. На фоні існуючих соціально-економічних відносин острівками вільного життя були козацькі зимівники. Але про це пізніше. Зауважимо, що ця публікація є за змістом продовженням нашої книги «Кальміуська паланка: не легенда, а дійсність», яку в 2008 році оприлюднило маріупольське видавництво «Азов’я».
У новій роботі ми зробимо спробу вийти за стіни Кальміуського укріплення і зором історика-краєзнавця поглянути на справи, що мали місце в Прикальміуських степах у другій половині ХVІІІ століття. Таке дослідження робиться вперше, тому, напевно, важко буде уникнути дискусійності викладу ряду положень. Але це, гадаю, навіть на краще.
(Продовження у наступному номері)