Його серцю були любі запорозькі звичаї і традиції. Козакам на чолі з Сагайдачним вдалося в 1606 році захопити турецьку фортецю Варну, того ж року козацьке військо під орудою свого ватажка здобуло Кафу (тепер Феодосія), спалило турецькі кораблі у гавані та взяло штурмом фортецю. На той час Кафа була найбільшим невільничим ринком у володіннях татарського хана. Кілька тисяч бранців отримали волю і влилися до лав війська свого визволителя. Ім’я Сагайдачного знала вся підневільна Україна. Увінчалися успіхом походи козаків на такі міста Туреччини і Криму, як Царгород, Трапезунт, Синоп, Кафа та інші. На своїх чайках вони борознили Чорне море з півночі на південь, зі сходу на захід. Турецький султан неодноразово погрожував Польщі війною, якщо не приборкає зухвалих запорожців. Весною 1620 року майже чвертьмільйонна армія Османської імперії, яка складалася з турків і татар, вирушила на війну з ляхами. Перед лицем грізної небезпеки з півдня польські шляхтичі-урядовці пообіцяли козакам великі полегші. Козацьке військо врятувало Річ Посполиту від вторгнення турецької навали. Головним героєм битви під Хотином у 1621 році став гетьман Петро Сагайдачний. Його тяжко поранили у цій битві, і через рік він помер від численних ран. Упокоївся в Бозі гетьман Сагайдачний 20 квітня 1622 року.
|
|
| Учасники наукової конференції, ініційованої УРК, та мешканці с.Кульчиці біля пам’ятника гетьману Петру Конашевичу-Сагайдачному |
|
|
| Олександр Білокобильський, доктор філософських наук, декан факультету філософії і релігієзнавства Державного університету інформатики і штучного інтелекту |
«Петро Конашевич-Сагайдачний – людина, особистість, державник» – за такою назвою на батьківщині гетьмана, у селі Кульчиці Самбірського району, на Львівщині, відбулася науково-практична конференція. Саме там, за народними переказами та легендами, народився видатний державник, дипломат і полководець, очільник Запорозької Січі та Війська Запорозького. Ініціатором конференції виступило Всеукраїнське громадське об’єднання «Українське Реєстрове Козацтво», Голова якого Анатолій Шевченко є Почесним громадянином села Кульчиці. Науково-практична конференція, яка у перспективі має стати щорічною, як годиться за козацьким звичаєм, розпочалася молитвою.
Представники Всеукраїнського громадського об’єднання «Українське Реєстрове Козацтво», науковці, дослідники спадщини гетьмана та мешканці Кульчиць помолилися під час святої літургії у козацькій церкві та панахиди біля пам’ятника Петру Конашевичу-Сагайдачному.
У роботі конференції взяли участь учені, дослідники життя та діяльності гетьмана України, котрі прибули із Києва, Донецька, Львова та Дрогобича. У своїх доповідях вони відзначали позитивну роль Петра Конашевича-Сагайдачного в історії становлення України як гетьманської держави, утвердження її міці, створення війська як основи обороноздатності. За словами науковців, істориків, теологів та філософів, внесок полководця у скарбницю української духовності, культури, дипломатії та воєнного мистецтва просто неоціненний. А справа боротьби за незалежність України, яку успішно розпочав Сагайдачний, стала підвалиною для діяльності не менш славних гетьманів – Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Виговського. Власне, за словами вчених, Петро Конашевич-Сагайдачний, який тривалий час правив Військом Запорозьким, був першим, хто виголосив необхідність створення державних засад України і посіяв зерна новітньої національної ідеї.
Вдячні земляки на початку 90-х років створили у селі Кульчиці музей славного гетьмана. Експонати музею – здебільшого муляжі та копії, оскільки оригіналів документів та особистих речей за чотири століття майже не збереглося, проте кожен з них нагадує про славну сторінку в історії України, сторінку, яку своїми новаторськими справами, мужністю та героїзмом вписав гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.
Із вступним словом до науковців, які прибули з Києва і Донецька, Львова, Дрогобича, Самбора, Трускавця, та козацької старшини звернулися ініціатори конференції - отаман Прикарпатського міжрайонного козацького товариства УРК Богдан Прокопишак та отаман Львівського обласного товариства УРК Василь Павлечко. А далі слово взяли науковці, які виступили з доповідями: «Петро Конашевич-Сагайдачний і національна ідея» (о.Іван Гаваньо, протоієрей, доктор теології), «Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний та його роль в історії Центрально-Східної Європи» (Тарас Чухліб, доктор історичних наук, директор Інституту козацтва НАН України, член Ради Українського козацтва при Президентові України), «До питання про батьківщину Петра Конашевича-Сагайдачного» (Ігор Смуток, кандидат історичних наук, доцент Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Франка), «Петро Конашевич-Сагайдачний – новатор військового мистецтва Європи у першій половині XVII століття» (Володимир Грабельський, заступник отамана Прикарпатського міжрайонного козацького товариства, полковник УРК), «Постать Петра Конашевича-Сагайдачного та національне відродження України» (Олександр Білокобильський, доктор філософських наук, декан факультету філософії і релігієзнавства, завідувач кафедри філософії Державного університету інформатики і штучного інтелекту), «До історії Меморіального музею Петра Конашевича-Сагайдачного у селі Кульчиці» (Богдан Сидор, директор музею).
|
|
| Доктор історичних наук, директор Науково-дослідного інституту козацтва НАН України Тарас Чухліб |
|
|
| Отаман Львівського обласного товариства УРК Василь Павлечко, голова Самбірської райради Ігор Максимів і голова Кульчицької сільської ради Степан Мількович (зліва направо) |
У своїх доповідях дослідники життя і героїчних звершень гетьмана Сагайдачного - історики, філософи, теологи, краєзнавці - відзначили його легендарні заслуги у становленні України як гетьманської держави, створенні потужної козацької сили, яка показала світові найдосконаліші зразки військового мистецтва та, що найголовніше, у творенні першовитоків національної ідеї України. Славний гетьман вписав в історію України одну з найгероїчніших сторінок козацької доби. Це завдяки йому вперше «ожила» після періоду «чорної смути» і «княжих міжусобиць» невмируща ідея боротьби за незалежну Українську державу, це дякуючи йому, поширився гетьманський рух на всю Лівобережну і Правобережну Україну, внаслідок чого в леті часу проявилась героїчна діяльність і доблесть талановитих послідовників-подвижників Петра Конашевича-Сагайдачного - славних гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Павла Полуботка. Мало того, він запам’ятався нащадкам як безстрашний полководець, який стояв на сторожі української духовності, предківських звичаїв і традицій, як авторитетний культурний діяч і дипломат.
Отаман Прикарпатського міжрайонного козацького об’єднання ВГО УРК, генерал-полковник УРК Богдан Прокопишак у своєму вступному слові зазначив:
- Нинішня конференція проводиться на виконання Указу Президента України «Про відзначення у 2009 році 360-ї річниці подій, пов’язаних зі створенням Української козацької держави» з метою виховання у громадян почуття патріотизму та поваги до історичного минулого українського народу.
У комуністичні часи радянські ідеологи свідомо замовчували державницьку діяльність гетьмана Сагайдачного через його антимосковські походи або висвітлювали його як ревнителя Речі Посполитої чи навіть противника запорозького козацтва, що аж ніяк не відповідає історичній справедливості.
За ініціативою Ради старшини Прикарпатського міжрайонного козацького об’єднання Всеукраїнської громадської організації «Українське Реєстрове Козацтво» вирішено започаткувати тут, у селі Кульчиці, щорічні науково-теоретичні конференції з метою дослідження і популяризації імені і діяльності Петра Конашевича-Сагайдачного - визначної особистості, військового провідника, державника, дипломата.
|
|
| У роботі конференції беруть участь кандидат історичних наук Ігор Смуток, генерал-полковник УРК Богдан Прокопишак, доктор теології о.Іван Гаваньо |
|
|
| Богдан Сидор, директор Меморіального музею Сагайдачного в селі Кульчиці |
З цікавою доповіддю „Роль гетьмана Сагайдачного в історії Європи” на конференції виступив доктор історичних наук, директор Науково-дослідного інституту козацтва НАН України Тарас Чухліб:
- У 1621 році гетьман Війська Запорозького Петро Конашевич-Сагайдачний отримав з рук польського королевича Владислава нагородний меч, що був інкрустований золотом та дорогоцінними діамантами із зображенням алегоричних сцен суду над Соломоном та бою античних воїнів. На цьому мечі був викарбуваний напис латинською мовою «Владислав Конашевичу кошовому під Хотином проти Османа». Таким чином, один з найповажніших на той час монарших дворів Центрально-Східної Європи, нарешті, визнав заслуги Українського козацтва в обороні України, Польщі, Австрії, Литви та інших країн від османської загрози. Вручення меча уродженцю Східної Галичини майбутнім королем Речі Посполитої, згідно з тогочасними політико-культурними звичаями, означало не що інше, як визнання високого суспільно-правового становища козацького гетьмана та очолюваного ним Війська Запорозького. Тепер за останнім визнавалися права рицарського люду українських воєводств Речі Посполитої. Вручена зброя, як найголовніший рицарський символ, на довгі роки стала своєрідною охоронною грамотою для Українського козацтва. Нагадаймо, що польськими урядовими колами, починаючи з кінця XVI століття, козацтво трактувалося не інакше, як «свавільне збіговисько розбійників». А тепер золотий меч галичанина Сагайдачного відкрив дорогу для поновлення Київської православної митрополії, посилення Київського братства, започаткування Києво-Могилянської академії та міжнародного утвердження Війська Запорозького.
До визнання своїх історичних заслуг П.Конашевич-Сагайдачний ішов довгі десятиліття, під час яких брав участь у багатьох козацьких походах і кровопролитних січах з ворогами. Однією з найяскравіших сторінок його військової біографії була допомога польсько-литовській армії у затримці просування багатотисячної армії турецького султана Османа ІІ вглиб Європейського континенту. Наприкінці літа 1621 року на заклик короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ під Хотином зібралося більше 40 тисяч козаків-українців, 35 тисяч поляків і 25 тисяч литовців, які протистояли 200-тисячній армії Османської імперії.
Ні Ольшанська, ні Роставицька угоди Війська Запорозького з королівськими представниками так і не були виконані. Це, очевидно, стало причиною того, що в лютому 1620 року гетьман П.Сагайдачний відсилає своїх послів до московського царя. «І черкаси, Петро Одинець, говорили: прислали їх все Запорозьке військо, гетьман Саадачний (Сагайдачний. – Т.Ч.) з товаришами, бити чолом государю, об’являючи свою службу, що вони всі хочуть йому, великому государю, служити головами своїми, як і перед тим, як вони служили попереднім великим московським государям, в їхніх государських повеліннях були, і на недругів їх ходили, і кримські улуси громили», - відзначав запис Посольського приказу Московської держави. Очевидно, головною причиною такого кроку Сагайдачного була неможливість польського уряду матеріально забезпечити таку велику кількість Українського козацтва. Адже король хоча й видавав платню для однієї тисячі козаків, але одночасно заборонив їм здійснювати походи на турецькі володіння, що означало позбавлення можливості здобуття традиційного «козацького хліба» для більшої частини запорожців. Саме ця заборона Варшави й підштовхувала Військо Запорозьке у бік північного монарха. Крім того, така дипломатія, на думку керівництва Українського козацтва, мала б заохотити Сигізмунда ІІІ до більшої поступливості стосовно відновлення козацьких «вольностей».
|
||
| Отаман Трускавецького міського товариства УРК Мирослав Сисан, заступник Гетьмана УРК Валентина Семенова, головний редактор газети «Україна козацька» Світлана Чорна, отаман Львівського обласного товариства УРК Василь Павлечко, голова Ради берегинь УРК Валентина Фурманюк і отаман Прикарпатського міжрайонного товариства УРК Богдан Прокопишак (зліва направо) |
Стрімкий розвиток міжнародних подій знову спричиняє до визнання королівською владою існування в Україні багатотисячних бойових полків. Влітку 1621 року більш ніж 40-тисячне українське військо на запрошення гайдачний відразу ж відсилає до короля посольство, яке мало наступну інструкцію для переговорів з верховною владою: по-перше, козакам і надалі визнавати владу короля і готуватися до подальшої служби; по-друге, без згоди свого володаря не виступати проти турків; по-третє, збільшити виплати для реєстрового козацтва і покрити витрати за участь у Хотинській битві; по-четверте, добиватися відновлення в Україні православної релігії; по-п’яте, підтвердити належність козакам «шпиталя» у Трехтемирові; по-шосте, надати дозвіл брати участь у військових діях під керівництвом інших хрисвійська. Королем було погоджено лише частину (пп. перший, другий, четвертий, п’ятий) цих вимог, а отже, протиріччя між ним та підлеглим йому Військом Запорозьким наростали.
Оцінюючи позицію Українського козацтва на чолі з П.Конашевичем-Сагайдачним у 1621 році, відзначимо, що з цього часу вперше офіційно проголошується ідея його юрисдикції над Київським воєводством.
Отож у перших десятиліттях XVII віку козацтво на чолі з гетьманом П.Конашевичем-Сагайдачним стало справжньою контрелітою та невизнаним «політичним народом» Речі Посполитої. До цього висновку слід додати ще й наступний: саме тоді закладаються підвалини міжнародної політики Війська Запорозького, коли воно розпочало боротьбу за відновлення своїх прав і з метою впливу на свого сюзерена – польського короля – звернулося до сусідніх монархів з проханням про прийняття на військову службу та надання допомоги. Наслідком цих дій стало те, що Військо Запорозьке, як корпоративна військово-політична структура, стало тією силою, що порушила вже складену в ті роки в Центрально-Східній Європі систему відносин і поступово набувала рис суб’єкта міждержавних стосунків.
Сьогодні знаменитий гетьманський меч Сагайдачного зберігається у музейному комплексі королівського замку на Вавелі в Кракові (Польська Республіка) серед Державної колекції мистецтв під інвентарним номером і назвою «Меч гоноровий П.К.Сагайдачного, гетьмана козацького». Очевидно, що після смерті українського полководця його нагородна зброя якимось чином потрапила до Скарбу Коронного у Варшаві, а вже звідти перейшла у власність королівської родини Вазів і опинилася у Вавельському замку. Така непроста доля у цього золотого лицарського меча, подарованого королем гетьману Петру Конашевичу-Сагайдачному, який символізував перемогу поляків, литовців та українців над спільним ворогом. Про його існування довгі століття не було відомо в Україні.
Тарас Чухліб закликав козаків УРК матеріально й організаційно посприяти у виготовленні кількох копій оригіналу меча Сагайдачного для розміщення в експозиціях Музею Сагайдачного у Кульчицях і Національному музеї історії або ж Мистецькому арсеналі.
З доповіддю „До витоків національного відродження України”(яка буде надрукована у наступних номерах газети) виступив Олександр Білокобильський, доктор філософських наук, декан факультету філософії і релігієзнавства Державного університету інформатики і штучного інтелекту.
З великою увагою учасники конференції заслухали доповіді доктора теології, протоієрея Івана Гаваньо, кандидата історичних наук, доцента Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Ігоря Смутка та інших.
Учасники конференції висловили щиру подяку голові Кульчицької сільської ради Степану Мільковичу, секретареві сільської ради, берегині УРК Лесі Кав’як, директору Кульчицької ЗОШ Івану Гендеку і справжньому охоронцеві української духовної скарбниці – директору Меморіального музею Сагайдачного – пану Богдану Сидору, які активно долучилися до підготовки цього заходу, та отаману Прикарпатського міжрайонного товариства УРК Богдану Прокопишаку, який надав фінансову підтримку заходу.