|
|
| На Сорочинському ярмарку-2008 - фольклорний колектив Устивицького районного товариства УРК під керівництвом отамана Віктора Дзябенка |
На гостинній полтавській землі, на берегах мальовничого, оспіваного Гоголем Псла, розкинулося легендарне і відоме кожному українцю село Великі Сорочинці. Чудові краєвиди, самобутня культура, видатні постаті, бурхливі історичні події та відомі Сорочинські ярмарки прославили його далеко за межами України. Сорочинці - батьківщина гетьмана Лівобережної України Данила Апостола, письменників Миколи Гоголя, Володимира Cамійленка, Олеся Донченка, кобзаря Михайла Кравченка, поета Якова Шутька. Із Сорочинцями пов’язані імена Тараса Шевченка, Володимира Короленка, Давида Гурамішвілі, Михайла Максимовича.
Сорочинці мають давню й цікаву історію – від старовинного козацького поселення кінця ХVI – початку XVII століть до сучасного українського села. Перша письмова згадка про Великі Сорочинці відноситься до 1620-х років, щоправда, тоді вони мали назву Краснопіль, і саме так селище було позначено на картах французького інженера Боплана наприкінці XVI століття, а вже в офіційних документах серед захоплених шляхетською Польщею володінь у 20-х роках XVII століття вказується Миргородський округ, в якому значилося поселення Сорочинці.
Щодо походження назви села існує декілька версій. За однією із них, вона походить від козацького прізвища Сорочин, чий рід мешкав на тутешніх землях і здобув собі славу у війні проти польських гнобителів, за іншою – від давньої назви рису, який називали сарацинським пшоном і яким регулярно торгували в цій місцевості. А ще одна давня легенда пов’язує назву села зі стратою сорока ченців місцевого монастиря, які знеславили себе. З другої половини XVII ст. назва села Краснопіль не зберігається, натомість остаточно закріплюється пізніша назва – Сорочинці.
У 1646 році Сорочинці, як і чимало інших населених пунктів, захопив із своїм чисельним військом окатоличений український магнат Ярема Вишневецький, якому до початку Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького належала майже вся територія Полтавщини. З уведенням Б.Хмельницьким на визволеній від польських магнатів і шляхти території нового полкового адміністративно-територіального і військового устрою Сорочинці стають сотенним містечком Миргородського полку, одного з найбільших в Україні. На той час воно мало дерев’яні укріплення з баштами й бастіонами, які були обнесені земляним валом і ровом. Тут з’являються маєтності козацької старшини.
Володіння в Сорочинцях і в сусідньому селі Хомутець мав хомутецький сотник, пізніше миргородський полковник Павло Апостол, який 1659 року був і наказним гетьманом. А в 1689 році син Павла – миргородський полковник Данило Апостол – отримує від гетьмана Івана Мазепи універсал на володіння в Сорочинцях та Хомутці. Після смерті Петра І, а потім і його дружини, імператриці Катерини І, в Україні виникла можливість для повернення козацького самоврядування, виборів нового гетьмана, яким і став Данило Апостол. Дбаючи про Україну, він не забував і про розвиток своїх маєтків. У 1732-1734 роках у Сорочинцях на замовлення гетьмана споруджується красива мурована Спасо-Преображенська церква у стилі бароко.
Із кінця XVIII століття Сорочинці втрачають значення сотенного містечка і стають волосним містечком Миргородського повіту Полтавської губернії. Шириться слава села як центру торгівлі, адже щорічно 5 разів на рік тут проходили ярмарки, присвячені різним релігійним святам, на які приїжджали люди з багатьох міст і сіл Полтавщини. Саме один із таких ярмарків описав у своєму безсмертному творі славетний уродженець Великих Сорочинців Микола Гоголь.
Із впровадженням реформи 1861 року село росте, збільшується кількість приватних підприємств, олійниць, млинів, з’являється завод мінеральних вод, винокурні тощо. З цього часу село називається вже Великі Сорочинці.
Початок ХХ сторіччя для Великих Сорочинців ознаменувався відкриттям у 1904 році чоловічої учительської семінарії та подіями, що ввійшли в історію як Сорочинська трагедія – одне з найбільших селянських повстань на Полтавщині спалахнуло тут у грудні 1905 року. 20-ті роки стали новою віхою у розвитку села: розширилася дільнична лікарня, була заснована Великосорочинська фабрика художніх виробів. У 1922 році Великосорочинська семінарія була перейменована в педагогічні курси, а в 1925 її було реорганізовано в педагогічний технікум з метою покращення підготовки кадрів. Цей навчальний заклад продовжив традиції семінарії, був сіячем освіти і культури полтавського краю, кузнею майбутніх учителів.
У 1937 році в плані загальнодержавної боротьби з релігією в Сорочинцях було демонтовано дзвіницю, богослужіння в Спасо-Преображенській церкві припинилися. Пережило село й випробування найстрашнішою війною минулого століття.
У 1966 році відновився славетний Сорочинський ярмарок.
Багата і славна історія Великих Сорочинців відображена в пам’ятниках і пам’ятних місцях, яких на території села налічується понад 20. Так, найяскравішою перлиною є велична Спасо-Преображенська церква, яка є пам’яткою архітектури, історії та культури першої половини XVIII ст. На площі перед церквою встановлено пам’ятник визначному землякові, військовому та політичному діячеві, фундатору церкви – гетьману України Данилу Апостолу. Огорнута яскравою зеленню, простягається селом центральна вулиця, що носить ім’я всесвітньо відомого Миколи Гоголя. На ній розташовано Великосорочинський літературно-меморіальний музей М.В.Гоголя, який працює вже понад 75 років. Минуле і сучасне села справді багате на хвилюючі події.
Мешканці села ревно зберігають пам’ять про своїх славетних земляків, про свою історію. Вулиці села прикрашають пам’ятники відомому українському поету, прозаїку, публіцисту, державному діячеві Володимиру Cамійленку і, звичайно, видатному земляку Миколі Гоголю. При в’їзді в село зустрічає гостей пам’ятник мужній партизанці, зв’язковій партизанського загону “Перемога” – Ользі Бондаренко.
Вже понад 30 років височіє на миргородській горі пам’ятник Михайлу Кравченку – людині й кобзареві, славі і гордості Гоголівського краю. Славетний сорочанин, автор і майстерний виконавець дум і пісень Михайло Кравченко залишив по собі велику спадщину. Український народний співець став свідком повстання селян, що було результатом споконвічної мрії людей про землю і волю. У село було послано каральний загін на чолі з помічником миргородського повітового справника Барабаша. Повстанці відбили карателів, а Барабаша вбили, та в ніч з 21 на 22 грудня до Сорочинців прибув другий загін на чолі зі статським радником Полтавської земської управи Філоновим. Повстання було придушене, карателі провели масові арешти, жорстоко знущалися над селянами. Ці події залишили глибокий слід у серці Михайла Кравченка. Він склав дві думи – “Чорна неділя в Сорочинцях” та “Про Сорочинські події 1905 року”. До жанру думи у зображенні революційних подій нашої епохи звертатимуться кобзарі і пізніше, але Михайло Кравченко зробив це вперше.