«У програмі національного радіо «Козацька рада» почула про козаків-характерників і зацікавилася цим явищем. Потім у газеті «Вечірня Полтава» прочитала про «Школу Бойового Гопака». Оскільки я з давнього козацького роду (мій прадід Іван Бабич був козаком, старшиною Полтавського полку і мав грамоту на володіння землею), то хочу, щоб мої хрещеники мали змогу опановувати наше національне бойове мистецтво. Дуже прошу вказати адресу школи Бойового Гопака в Полтаві і, якщо можна, надіслати методичні матеріали про це бойове мистецтво».
Римма Костянтинівна Сіренко, м.Полтава
Мало хто зі справжніх українців може спокійно встояти, коли чує запальну мелодію гопака – танцю, який став візитною карткою нашого народу у світі, танцю, у якому закодовано природне єство українця. Під гармошку й бубон чи супровід троїстих музик так і хочеться по-шевченківському «дати лиха закаблукам». Проте мова піде не про танцювальне мистецтво, а, власне, про вид національного українського єдиноборства – Бойовий Гопак, заснований на елементах цього народного танцю.
Бойовий гопак – українське бойове мистецтво, відтворене на основі елементів традиційного козацького бою, що збереглися в народних танцях, та з власного досвіду дослідника бойових мистецтв Володимира Пилата. Перш ніж розпочати роботу над створенням бойового гопака, учитель (так гопаківці називають засновника стилю Бойового Гопака) упродовж сімнадцяти років вивчав східні єдиноборства, зокрема кіокушин-карате, шотокан-карате, кікбоксинг, джіу-джитсу, айкідо та інші. На початку вісімдесятих років минулого століття захопився дослідженням бойових мистецтв українців. Дослідивши основні рухи в народних танцях, звернув увагу на їх багатство й різноманітність. Виявилось, що в таких популярних серед козацтва танцях, як «Метелиця» чи «Гопак», міститься багато елементів, схожих на бойову техніку. Ці рухи, характерні лише для українців, талановито трансформовані до вимог сучасного бойового мистецтва і склали основу технічного арсеналу Бойового Гопака.
- Господь наштовхнув мене на думку, що, крім літописів, дум, балад, пісень, казок, повинні існувати й інші форми передачі інформації, – розповідає засновник стилю, Верховний Учитель Бойового Гопака Володимир Пилат. – Так, наприклад, для збереження рухової спадщини люди споконвіку використовували танці. Розкодування рухів у танці показало, що бойове мистецтво нашого народу не втрачене: майже всі українські танки («Метелиця», «Козачок», «Аркан», «Гопак») містять бойові елементи. В останньому їх чи не найбільше. Тут тобі і «повзунці», і «присядки», і «тинки», і «копняки» як на місці, так і в стрибку, наприклад, «голубець», «пістоль», «розніжка», «щупак», «будуїнський», «яструб», «чорт», «коза», «блоха» та інші. Відшукуючи назву стародавнього бойового мистецтва, я знайшов багато цікавих назв. До душі найбільше припав «Гопак». Він є свідченням високої бойової культури нашого народу. Багато в чому він перевершує бойову техніку Сходу. З плином часу він може витіснити східну бойову культуру, яку московщина так вдало використовує для денаціоналізації української молоді. Ефективне поєднання техніки роботи ніг та рук, танцювальна манера ведення «двобою» роблять «Гопак» неординарним, високоякісним бойовим мистецтвом українців. Спираючись на історичні корені свого народу, його філософію та вірування, «Гопак», з його бойовими елементами, допоможе сформувати в молоді бойовий дух та почуття національної гордості, сприятиме вихованню її в дусі активного націоналізму.
Канівський козарлюга Василь Ковшар змагається на палицях з шаолінським монахом |
Давні історики, навіть чужинські, відзначали, що козаки-запорожці були неперевершеними воїнами, кожен з яких міг подолати у герці до десятка польських чи московських вояків чи трьох-чотирьох яничарів. А про силу та бойову майстерність яничарів по тодішній Європі також ходили страшні легенди! Отже, наше бойове мистецтво не лише не поступається іншим, відомим нині системам, але і багато в чому перевершує усе відоме досі. Іноземці, які приїздили свого часу на Січ, щоби вивідати секрети військового вишколу козаків, розчаровано писали у своїх записках, що ніякої підготовки, муштри чи того, що могло нагадувати навчання, тут не бачать, що запорожці цілими днями лише танцюють та співають. Тож наші мудрі предки навчилися закладати бойову техніку у танець, який був своєрідною формою вишколу тіла і завдяки якій воїн міг постійно вдосконалювати свою бойову майстерність, не привертаючи зайвої уваги. Розшифровка бойових елементів, закладених у народному танці, дала ту довершену цілісну систему лицарського вишколу, котра й отримала назву славетного козацького танцю – Бойовий Гопак.
Володимир Пилат – засновник стилю та Верховний Учитель Бойового Гопака, Президент міжнародної Федерації Бойового Гопака, генерал-полковник Козацьких Військ України, Верховний отаман військового округу «Західна Україна». Народився у 1955 році. З шести років активно займався спортом: 4 роки гімнастикою, 2 роки боксом, 2 роки боротьбою, 9 років карате. З 1977 по 1987 роки викладав карате. З 1985 року розпочав дослідницьку роботу над Гопаком, яка тривала два роки. У 1987 році заснував Школу Бойового Гопака. За 14 років дослідницької роботи написав багато книг та навчально-методичних посібників, заснував Центральну Школу Бойового Гопака, яка офіційно функціонує у 8-ми областях України.
Володимир Степанович - автор книг: «Традиції Української Національної Фізичної Культури» (1991); «Бойовий Гопак» (1994); брошури «Методика викладання Бойового Гопака»(1998); навчально-методичного посібника «Бойовий Гопак» (1999); «Асгарда. Бойове мистецтво для жінок» (2003), (у співавторстві з Катериною Тарнавською); «Бойовий Гопак та допризовна підготовка молоді» (2004); «Асгарда. Базова техніка другого рівня майстерності» (2008); «Бойовий Гопак. Базова техніка Бойового Гопака» (2008).
(Закінчення у наступному номері)