|
|
| Ієромонах Ілларіон Мигура. Панегірик гетьманові І. Мазепі. Гравюра, 1706 р. |
Програма «Лабіринт» Харківського обласного телебачення одну з останніх своїх передач присвятила гетьманові України Івану Степановичу Мазепі. У передачі взяли участь голова Харківської обласної організації Українського Реєстрового Козацтва, генерал-лейтенант УРК В. Посохов, голова Харківської міської організації «Козаче військо імені гетьмана Мазепи» генерал-полковник В. Гитін, його заступник генерал-хорунжий А. Ярещенко, голова Харківської обласної організації «Слобідська Січ» Союзу козацьких організацій України генерал-полковник Ю. Шеїн, школярі й козаки УРК.
За годину телепередачі було обговорено всі історичні аспекти, пов’язані з військово-політичним виступом гетьмана Мазепи й підписанням українсько-шведського договору. Під час дискусії учасники розмови дійшли спільної думки, що гетьман Мазепа є видатним державним діячем, який заклав основи незалежності України і гідний історичної справедливості й правди про його діяльність.
З телеекрана козаки заявили, що козацькі організації Харківської області продовжать роботу з увічнення пам’яті гетьмана Мазепи у Харкові й Коломаку - з перейменування тут вулиць на честь Івана Мазепи.
В Українській православній церкві Московського патріархату вважають, що анафема не має під собою церковних підстав, а політичні мотиви не повинні впливати на позицію церкви. Керівник відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ архімандрит Кирило (Говорун) пояснив, що, проклинаючи Мазепу після Полтавської битви, його звинуватили не в зраді царя, а ніби в переданні католикам і лютеранам православних храмів на теренах України. Але підтвердження цим «фактам» досі не знайдено. На сьогодні достеменно відомо одне: в церковній діяльності гетьмана Мазепи не знайдено нічого, за що його можна було б засудити. Архімандрит Кирило нагадав, що Іван Степанович побудував в Україні багато храмів, у той час як при Петрі I на російських землях храми зачиняли, а в монастирів відбирали землі. Втім, на думку архімандрита, нинішнє питання про чудернацьку анафему (яка не стосується релігії) залежить від політичної ситуації.
Що за словосполученням «анафема Мазепі»?
У переважної більшості людей середнього та старшого віку ще зі шкільної парти створився стереотип образу Івана Мазепи як зрадника Батьківщини. Наслідком «злочину» українського гетьмана було його відлучення від церкви, хоча й сама церква у період розвинутого соціалізму перебувала практично під анафемою.
Хоча що таке анафема взагалі і за що конкретно її проголосили Мазепі-гетьману, мало хто знав. Історичної правди з цього питання не подавали, бо це йшло врозріз із тодішньою ідеологією. Більшість наших співгромадян думали тоді, та, певно, й тепер, що Мазепа був відлучений від церкви за зраду московського царя Петра під час російсько-шведської війни 1708-1709 років. Тоді, за обмеженого доступу до правдивих першоджерел, нам залишалося лише вірити тому, що писалося у радянських підручниках з історії. Лише з набуттям Україною незалежності як історики, так і всі сущі в нашій країні мають можливість неупереджено подивитися на тогочасні події в Україні й зокрема на діяльність Івана Мазепи як державного діяча. Сподіваємося, що ця публікація якось проллє світло нашому читачеві на діяльність знаного політика, допоможе розвіяти сумніви…
Ось уже триста років у православних церквах виголошується анафема Іванові Мазепі. Згідно з канонічним правом, при проведенні богослужінь у церквах обов’язково згадують ктитора - людину, на гроші якої ці церкви збудовано. Після проголошення анафеми склалася парадоксальна ситуація, коли раз на рік Івана Мазепу проклинали, а протягом року молилися за упокій його душі в церквах, побудованих гетьманом.
Найбільш характерним є свідчення історика Андрія Стародуба про відвідання російським царем Олександром II однієї з церков, побудованих Мазепою. Цар звернув увагу на абсурдність ситуації, коли в цьому храмі молилися за упокій душі гетьмана, а в Неділю Православ’я його проклинали. Правдивість цих свідчень важко перевірити, але підтвердженням того, що даний факт мав місце за царювання Олександра II, є зникнення у 1869 році із «Последования в Неделю Православия» імені Мазепи без будь-яких пояснень з боку церковної влади. Навіть цар помітив абсурдність винесення анафеми, хоча його не можна віднести до великих прибічників Мазепи зокрема й України загалом.
Історія накладення анафеми
12 листопада 1708 року в Троїцькому монастирі Глухова, у присутності Петра I, митрополит Київський, Галицький і Малої Росії Іоасаф (Кроковський), родом зі Львова, разом із іншими українськими архієреями: святим архієпископом Чернігівським і Новгород-Сіверським Іоанном (Максимовичем) і єпископом Переяславським Захарією (Корниловичем) – відправив літургію і молебень, після чого «предал вечному проклятию Мазепу и его приверженцев».
У той же день у Глухові відбулася символічна кара колишнього гетьмана, яка описується так: «Вынесли на площадь набитую чучелу Мазепы. Прочитан приговор о преступлении и казни его; разорваны князем Меншиковым и графом Головкиным жалованные ему грамоты на гетманский уряд, чин действительного тайного советника и орден святого апостола Андрея Первозванного и снята с чучелы лента. Потом бросили палачу сие изображение изменника; все попирали оное ногами, и палач тащил чучелу на веревке по улицам и площадям городским до места казни, где и повесил».
Тоді ж в Успенському соборі Москви, в присутності царевича Олексія Петровича, українець і місцеблюститель Московського Патріаршого престолу митрополит Рязанський і Муромський Стефан Яворський на соборі архієреїв прочитав подячну молитву у зв’язку з обранням гетьманом України Скоропадського, після чого звернувся до архієреїв, які правили службу: «Мы, собранные во имя Господа Иисуса Христа и имеющие, подобно святым апостолам, от самого Бога власть вязати и решити, аще кого свяжем на земли, связан будет и на небеси, возгласим: изменник Мазепа, за крестопреступление и за измену к великому государю, буди анафема!».
В іменному указі від 12 листопада 1708 року з цього приводу сказано: «…изволил он, благородный государь царевич, после литургии приитить в соборную и апостольскую церковь Успения Пресвятыя Богородицы и, слушав молебнаго, о победе неприятеля свейскаго короля, обычнаго пения; а молебное пение совершали преосвященный Стефан, митрополит Рязанский и Муромский, с прочими митрополиты и архиепископы и со Освященным Собором… А по молебном пении, бывшаго гетмана Ивашку Мазепу… за такое его богомерзкое… дело, преосвященные митрополиты и архиепископы и со всем Освященным Собором, того врага Креста Христова, предали анафеме и проклятию вечно, чего он сам себе по делам своим от всегубителя душ получил».
Згідно з розпорядженням церковної влади по всій Україні на дверях церков було вивішено оголошення, що: «Мазепа со всеми своими единомышленниками, приставшими ко врагам, отвержен от церкви и проклят», а архієреї «грозили таким же отлучением от церкви и от причащения Святых Тайн всем тем, которые окажут сочувствие к измене или пристанут к неприятелю».
На думку секретаря Одеської єпархії, члена Синодальної Богословської комісії протоієрея Андрія Новикова, причинами для оголошення анафеми гетьману Івану Мазепі були: порушення клятви на хресті і Євангелії, даної царю; принесення присяги шведському королю Карлу XII, допуск на українські землі шведів, винних у руйнуванні храмів і оскверненні святинь; спроба повалення державного устрою.
У канонічності анафеми існують великі сумніви, тому прибічники невизнання та зняття з гетьмана Мазепи анафеми, наприклад, Собор єпископів УПЦ КП, стверджують, що при її проголошенні були порушені норми канонічного права, а саме: анафема накладена не за церковними, а політичними мотивами; анафема проголошена без соборного рішення православної церкви; анафема проголошена не за рішенням православної церкви, а за наказом російського царя Петра І.
Величний гетьман будівничий
Сьогодні, коли стають відомі багато фактів із життя знаного українського політичного діяча й воєначальника, є потреба без зайвих емоцій, винісши за дужки політичну заангажованість, розібратися – за що душа гетьмана має терпіти муки пекла. І чи має терпіти?
Без зайвих сентиментів і компліментів, можна засвідчити: сьогодні важко знайти не лише в українській, а й у світовій історії людину, яка більше зробила для православної церкви, ніж Іван Мазепа. З приходом гетьмана до влади будівництво церков, монастирів, церковних шкіл в Україні стало державною політикою. За свідченням багатьох дослідників доби гетьманства Мазепи, він намагався зробити Київ «другим Єрусалимом». «Масштаби діяльності щодо відновлення, відбудови православних закладів вражаючі, - пише історик Сергій Павленко. – Досить зазначити, що опубліковані джерела містять згадки про 220 церков, збудованих у 1687-1709 роках. Реальна ж цифра їх спорудження у ту добу, очевидно, удвічі-утричі вища. Сам гетьман, за нашими підрахунками, патронував зведення та реставрацію 43 храмів. Так само захоплює розквіт у ті часи книговидання, граверства, художньої обробки металу. На жаль, роль І. Мазепи як будівничого української церкви, культури досі з’ясована недостатньо. Цей бік його життя, який історично проливає світло на помисли, духовні спрямування українського зверхника, здебільшого висвітлено в історичній літературі фрагментарно, стереотипно. Актуальність дослідження активного впливу гетьмана на духовне життя в Україні періоду його правління дає можливість глибше зрозуміти як розвиток культурного життя наприкінці XVII - початку XVIII століть, так і діяльність зверхника Гетьманщини у вирішенні найголовніших проблем тогочасного буття. Показати позицію гетьмана у церковно-духовних, культурницьких процесах – головна мета нашої студії. Відзначимо, що перегляд, вивчення великого комплексу опублікованих та архівних джерел і матеріалів з даної теми відкриває чимало нового у розумінні постаті І.Мазепи».
Відомо, що в період історії України, відомий як «Руїна», будівництво православних церков практично не велося. Після обрання гетьманом України Івана Самойловича, починається зведення монументального Троїцького собору в Чернігові та соборної церкви Мгарського монастиря під Лубнами, які вдалося добудувати Івану Мазепі. У цей час почав формуватися архітектурний стиль - «українське бароко», який згодом стали називати «мазепинським».
Основну увагу при будівництві храмів Іван Мазепа приділяє Києву. На його кошти виконується ремонт Софійського собору, реставрація Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенського собору і Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври, відновлюються Кирилівська церква в Києві та Борисоглібський собор у Чернігові. Будуються також нові монументальні храми, які збереглися до нашого часу: церква Всіх Святих на Економічних воротах Печерського монастиря, Миколаївський військовий собор, Богоявленський собор у Братському монастирі тощо. На зразок цих церков на кошти гетьмана зводяться Вознесенський собор у Переяславі-Хмельницькому, будується ряд церков у гетьманській столиці Батурині, які пізніше були зруйновані Меншиковим.
Архітектурний інтерес становлять кам’яні дзвіниці, зведені коштом Мазепи, що збереглися і до цього часу, – дзвіниці Софіївського собору в Києві та Борисоглібського в Чернігові.
Велику увагу гетьман приділяє обороноздатності монастирів, для чого виділяє значні кошти. У результаті цих дій Києво-Печерська лавра обноситься кам’яним муром, який зберігся і до нашого часу.
Та церковне будівництво гетьман Мазепа не обмежує лише Києвом. Його коштом будуються церкви в Глухові, Лубнах, Густині, Дегтярях, а також на території Московської держави – у Рильську, Іванівському (теперішня Курська область).
За свідченнями дослідників життя й діяльності Івана Мазепи, доктора історичних наук Юрія Мисика, наукового співробітника Інституту історії України НАН України, кандидата історичних наук Ольги Ковалевської, історика й журналіста Сергія Павленка, за гроші Івана Мазепи побудовані у Києві: Миколаївський собор і Трапезна церква в Пустельно-Миколаївському монастирі; Братська Богоявленська церква на Подолі; дзвіниця Софіївського собору, церква Усіх Святих і Ануфріївська башта-церква Києво-Печерської Лаври; Вознесенська церква у Вознесенському монастирі. У Чернігові: дзвіниця та церква святителя Іоанна Предтечі в Борисоглібському монастирі, церква святителя Іоанна Євангеліста. В Батурині: Троїцький собор, Воскресенська церква та церква Пресвятої Богородиці (усі зруйновані Меншиковим). Вознесенський собор у Переяславі; Успенський собор Глухівського жіночого монастиря; Трапезна церква Мгарського монастиря в Лубнах; церква святителя Іоанна Хрестителя в Рильську; Миколаївська церква в Макошинському монастирі; Покровська церква в Дегтярях; Покровська церква в Прачах; Соборний храм Різдва Христового та монастирські будівлі Думницького чоловічого монастиря; церква Воскресіння Христового та монастирські будівлі Любецького Антонівського монастиря; церква Успіння Пресвятої Богородиці Каменського Успенського монастиря; Покровська церква на Запорозькій Січі; Церква Пресвятої Богородиці в Новобогородицькій фортеці та інші.
І лунають мазепинські дзвони
Найвідоміший дзвін, «Дзвін Мазепи», відлитий київським майстром Афанасієм Петровичем у 1705 році на замовлення і кошти гетьмана, названий на честь замовника. Його встановлено на другому ярусі Тріумфальної дзвіниці Софійського собору у Києві. Це найбільший із старовинних бронзових дзвонів, що збереглися донині.
У Новгород-Сіверському Спаському монастирі зберігся дзвін 1698 року, виготовлений майстром Іваном Андрієвичем. На ньому зображено герб Мазепи з написом: «Иоанн, гетман славный, на Божою хвалу полагаем надежду и свою славу, возгласит и сей звук о его славе и придаток немалый будет к вечной хвале». Не менш відомий дзвін «Голуб», відлитий 1699 року українським майстром Карпом Балашевичем для Батуринської Воскресенської церкви, яка знаходилась поруч із палацом гетьмана. Після знищення церкви Меншиковим дзвін був перевезений у Домницький Богородицький монастир.
«Закон Божий изучается в школах и разъясняется в церквах», - писав у 1708 році у своєму щоденнику західноєвропейський історик і дослідник Д. Крман. У 1700 році на прохання Лазаря Барановича Мазепа на свої кошти споруджує будівлю Чернігівського колегіуму. Важливу роль гетьман відіграв у становленні Києво-Братської школи, а згодом колегії, заснованої київським митрополитом Петром Могилою. Саме за сприяння Мазепи цей навчальний заклад отримав статус академії і ввійшов в історію як Києво-Могилянська академія. Іван Мазепа будує для неї нове приміщення і новий Братський собор, надає академії та її студентам фінансову допомогу, бере активну участь у навчальній діяльності закладу.
Дари Мазепині нетлінні
Іван Мазепа робив православній церкві справді царські подарунки, серед найвідоміших – Пересопницьке Євангеліє – святиня українського народу, на якій приймають присягу Президенти України. «Сие Евангелие справлялося коштом и накладом Его царского пресветлаго величества войска Запорожскаго гетмана и славнаго чину святаго Апостола Андрея Кавалера Иоанна Мазепы. Року 1701 июня в 1 день. Ділал иноземец Георгий Фрибург вісу серебра двенадцать фунтов, пробы четырнадцатой», - залишився на ній дарчий напис. Іншим унікальним дарунком є «Золоті царські врата» вагою 50 кг, які на замовлення гетьмана Мазепи були відлиті в Німеччині за ескізом невідомого чернігівського художника. Ворота є безцінним шедевром мистецтва і збереглися до цього часу майже неушкодженими. У Храм Гробу Господнього, що в Єрусалимі, Мазепа подарував срібну тарілку й коштовну плащаницю з написом: «Дар его Высокости Иоанна Мазепы, гетмана Руси». У храм Воскресіння Христового (Ієрусалим) він подарував срібну напристольну дошку й дорогоцінне Євангеліє. Крім цього, дари Мазепи знаходяться в православних храмах Сирії, Палестини, Антіохії, Стамбула й на Афоні.
У добу правління Мазепи стала до ладу видавнича справа. Першим видавничим проектом, який реалізував гетьман, стало видання книги «Венец Христов». У 1700 році друкується «Толкованіе Григорія Двовеслова на книгу Іова за щасливого владения Его Царского Пресветлаго Величества войска Запорожского обох стран Дніпра гетмана ясновельможного его милости Іоанна Степановича Мазепі его ж коштом и еждевеніем преведеся сіе духовная книга на спасенне его и всех чтущих и пользу приемлющих от нея». У 1708 році виходить унікальна «Книга чесної непорочної Євангелії, світильника, що сяє й освітлює», видана арабською мовою. За кошти гетьмана видаються «Канон Пресвятой Богородицы» (1697), «Псалтырь» (1697), «Октоих» (1699). Чернігівська друкарня друкує кілька видань Євангелія, які гетьман передає Лубенському Мгарському монастирю, православним Сирії, Верхратському монастирю поблизу Рави-Руської, іншим православним церквам.
Із понад 500 відомих нині універсалів Мазепи на долю Української Православної Церкви припадає більше 130, тобто 26%.
Аналіз універсалів, виданих зверхником Гетьманщини, показує, що Мазепа надає монастирям маєтки і закріплює права власності на те, чим монастирі володіли раніше. За ними закріплювалися земельні угіддя, села, млини, шинки, монастирям також надавалися ліцензії на виготовлення горілки й тютюну, монопольний продаж горілки на монастирських перевозах і ярмарках, а також виділялася матеріальна допомога. Крім того, гетьман часто звільняв православні обителі від податків та повинностей, забороняючи полковій і сотенній старшині втручатися у внутрішні справи монастирських володінь.
Реєстр фундацій і дотацій гетьмана Мазепи
Козацька старшина в Бендерах 1709 року, по смерті Івана Мазепи, склала реєстр фундацій і дотацій Мазепи: «…позолочення бані Печерської церкви - 20500 дукатів; мур довкола Печерського монастиря і церков тощо - мільйон; великий дзвін і дзвіниця до Печерського монастиря - 73000 золотих; для Печерської церкви: великий срібний свічник - 2000 імперіялів; золота чаша й така ж оправа Євангеліє - 2400 дук.; численні прикраси й регулярні пожертви. Для митрополичого собору в Києві: позолочення бані собору - 5000 дук.; золота чаша - 500 дук.; його віднова - 50000 зол.; церква Київської колегії з гімназіями - більше ніж 200000 зол.; церква св. Миколая Київського з монастирем тощо - більше 100000 зол.; віднова церкви монастиря св. Кирила - більше 10000 зол.; вівтар у Межигірському монастирі - 10000 зол.; фундація новозбудованого єпископського собору в Переяславі з монастирем тощо - більше 300000 зол.; церква у Глухові - 20000 зол.; рефектар Густинського монастиря - 10000 зол.; рефектар Мгарського монастиря - понад 8000 зол.; церква св. Трійці в Батурині - понад 20000 зол.; незакінчена церква св. Миколи в Батурині - 4000 зол.; монастирська церква в Дегтярях - 15000 зол.; монастирі Бахмацький, Каменський, Любецький, Думницький з церквами тощо – невідомо скільки; віднова кафедрального монастиря в Чернігові - 10000 зол.; докінчення будови церкви св. Трійці там само - 10000 зол.; Макошинський монастир із церквою св. Миколи - понад 20000 зол.; срібна рака з п’ятьма срібними свічниками на мощі св. Варвари (у Київському Золотоверхо-Михайлівському монастирі) - 4000 імпер. Дерев’яні церкви: чернігівська св. Івана Євангеліста з вівтарем тощо - понад 5000 зол.; дві Батуринські, Воскресенська й Покрови Богородиці з приналежностями - понад 15000 зол.; в селі Прачі - понад 15000 зол., св. Івана Хрестителя в Рильську - 2000 зол.». Cюди не ввійшли щедрі пожертви Мазепи цим та іншим монастирям і церквам, духовенству, освітнім та благодійним інституціям тощо.
Зокрема, щороку гетьман давав на Густинський монастир 500 золотих, на київських бурсаків – 1000 золотих. «На запис Печерському монастиреві» Мазепа надав 180000 імперіялів, які були конфісковані російським урядом у 1708 році. Це були лише ті дотації, про які відомо було старшині і що збереглися в їх пам’яті. «На віднову монастиря св. Сави у Батурині дав гетьман архімандритові, пізніше патріархові (це, мабуть, патріарх Єрусалимський Хрисанф, який ще архімандритом побував у Батурині в 1701р.) - 50000 зол., а на завершення будови цього ж монастиря й до інших місць Палестини вислав тому ж патріархові 30000 дук.; чаша з чистого золота, лямпа та срібний вівтар для Храму Божого Гробу 20000 зол.; …Євангелія в арабській мові на руки Олександрійського патріарха - 3000 зол. і для нього 3000 зол.; срібний вівтар високомистецької роботи з ім’ям гетьмана та його гербом і досі зберігаються в Єрусалимі. Поза тим старшина згадувала про щедрі пожертви Мазепи «на милостиню монастирям, церквам, митрополитам, архієпископам, єпископам, архімандритам і іншим духовним із Греції, Палестини, Молдавії, Валахії, Сербії, Болгарії». Допомагав гетьман також Православній церкві на терені Речі Посполитої. Зокрема, він офірував для церкви у Вільні вівтар на 10000 золотих і дав як «підмогу православ’ю на руки Луцького єпископа Жабокрицького 3000 золотих».
Політика Мазепи в царині розбудови українського православ’я була високо оцінена найвищими церковними ієрархами того часу, і це залишилося в їх працях: Святитель Дмитро (Туптало) у праці «Руна орошенного» дякує гетьману за завершення будівництва Троїцького храму в Чернігові і пише, що «Мазепа будет знаком победы над врагами». Архієпископ Феофан Прокопович присвячує Івану Мазепі працю «Владимир», де називає його приємником рівноапостольного князя Володимира. Митрополит Київський і Галицький Варлаам (Ясинський) називав Мазепу «особливим обновителем, промысленником и благодетелем Братського монастыря», а архієпископ Чернігівський Антоній (Стаховський) написав Молитву про Мазепу. Митрополит Стефан Яворський у праці «Заря славная» характеризує гетьмана як вождя, «которого время в Книгах Вечности оставляет…», а пізніше… він же виголосив Мазепі анафему(?).
Варто було архімандриту Кирилові Говоруну, голові відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ Московського патріархату, вкрай обережно припустити можливість зняття з Мазепи анафеми, як думки з цього приводу українських митрополитів розділилися. Коли Агафангел, митрополит Одеський, і чути не хоче про зняття анафеми, то заява митрополита Черкаського і Канівського Софронія вважається мужнім громадянським вчинком: «Склалася ситуація, що мене вкрай дивує: у наших церковних (і не лише церковних) колах бояться українського. Нам бракує відчуття власної гідності, адекватної оцінки самих себе – народу, який протягом всієї історії страждав так, що навіть важко уявити. Ми не хочемо навіть замислитися: чому було так, а не інакше? Чому ми такі, як є нині? Ми повинні усвідомити та переоцінити своє минуле, тільки тоді прийде розуміння того, чому народ, що живе на такій благодатній землі, має історичне минуле, сповнене таких страждань і поневірянь».
Я особисто схиляюся перед гетьманом Іваном Мазепою і вважаю його однією з найбільш значущих постатей в історії України. І, перш ніж зчиняти галас навколо анафематствування, ми повинні поставити собі питання: хто є автором тієї анафеми? Кого вона стосувалася? Адже анафему виголошували не людині, державному діячу, видатному меценату і полководцю, а опудалу. А хто був ініціатором виголошення анафеми? Імператор Петро I, людина, що віддала наказ вирізати, знищити все населення Батурина – від грудного немовляти до найстарішого жителя. А це (замислимось на хвильку) – майже 23 тисячі осіб. То чи має право людина, така по-звірячому жорстока, злочинець (не побоюся цього слова), піддавати анафемі навіть пересічну особу? А тут ідеться про Мазепу – державника, що прагнув для свого народу, своєї Батьківщини кращої, гідної долі.
Зрадником наречено людину, без якої неможливою була би велика епоха в історії української культури й архітектури – козацьке бароко. Людину, за час правління якої – а це 22 роки – розквітли та змінилися на краще міста: Чернігів, Київ, Полтава, Батурин, Чигирин та інші. Що вже говорити про Україну, якщо навіть у твердині російського православ’я – Трійце-Сергіївій Лаврі – надбрамну церкву збудовано у стилі «мазепинського» бароко!
Саме в період правління Івана Мазепи було здійснено реформи, що змінили обличчя гетьманства, наблизили Україну до тогочасних європейських держав. Можемо стверджувати, що саме Іван Мазепа розробляв проекти перших українських конституцій, про що є згадки в документах Петра I, московських воєвод, а також відповідні посилання в листуванні Івана Скоропадського. А ще варто згадати про розквіт друкарства, міської культури, навіть той факт, що у «скрипниківському» правописі 20-х років минулого століття за основу взято українську ділову та розмовну мову, що вживалася за часів гетьманства Івана Мазепи.
Тож я можу сміливо стверджувати, що Іван Мазепа – людина, смислом життя якої було вивести народ із рабства, прищепити йому гідність і самоповагу, щоб не називали нас «бидлом» і «хохлами». Ця людина не є зрадником, «це є наш український Мойсей, що хотів вивести українців із полону, не менш страшного, ніж був єгипетський для юдеїв», - повідомляє портал Релігійно-інформаційної служби України.
«Навіть після того, як ся українська церква, так багато ним обдарована, мусила за наказами царськими його проклясти і відректися від нього, і всякі пам’ятки по Мазепі нищено, затирано всяку пам’ять по нім, - ще й тепер вся Україна повна тих ріжних пам’яток небувалої гетьманської щедроти для церкви і всього того, що в тім часі підходило під розуміння української культури», – писав М. Грушевський в «Ілюстрованій історії України».
Судячи з діянь гетьмана Мазепи, для нього справою життя було відродження сильної й заможної держави. Іван Степанович бачив її оплотом православ’я, науки, освіти й культури. «Подібні орієнтири могли з’явитися у честолюбної високоосвіченої людини, яка жила надією об’єднати конгломерат суспільних інтересів довкола ідеї відродження рідної країни, зламати негативну тенденцію її занепаду», - пише Сергій Павленко у книзі «Іван Мазепа як будівничий української культури».