Язичники свято вірили, що саме в дубові живе їх верховний бог – Перун, тому ставилися до нього з великою повагою. Та й практичну користь українці від дерева мали неабияку: кору протягом багатьох століть використовували в медицині, зокрема в стоматології, жолуді – дешева і висококалорійна їжа для поросят, незамінні віники з дубового листя у лазні, а про цінну деревину годі вже й казати – дубові меблі давно стали символом надійності і довговічності.
Бог почув молитви не лише співробітників Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», а й усіх патріотів України. Тисячолітній холодноярський релікт, якого знають як дуб Максима Залізняка, народив «правнучка». Біля стовбура дуба-велета туристи випадково помітили шестисантиметрового дубочка. Це, за словами спеціалістів, унікальне явище, адже репродуктивний період дерева, якому понад 1100 років, давно минув. Крім того, як з’ясувалося, дуб Залізняка продовжує рости. За останній рік величний страж віків підріс на один метр, а його стовбур потовщав на 10 сантиметрів.
Мабуть, чи не найбільше цих дерев укорінилося у географічному серці України – на Черкащині. І не дивно, що в Шевченковому краї дуже поширеним є прізвище Дубовий. Оскільки дерево має могутні стовбур і крону, то і в родинах з «дубо-корінними» прізвищами люди фізично сильні, витривалі, надійні. Як тут не згадати нашого славетного земляка, найсильнішу людину світу початку минулого століття Івана Піддубного, у якого і коріння черкаське (родом із Красенівки Чорнобаївського району), і в прізвищі присутній корінь-дуб. Багато суперників відчули на собі силу українського богатиря.
Залізний дуб Залізняка
|
|
Не перестаю дивуватися магнетизму слів в українській мові. До чого веду, можливо, хтось уже зрозумів, а якщо ні - зрозумієте опісля. Якщо деревину, зокрема, тверду породу, до якої належить і дуб, обробити спеціальним чином, то вона стає дуже міцною, набуває якостей, близьких до заліза. Щоб досягти такого результату, найпростіший спосіб – довготривале замочування дуба у воді – у такий спосіб принаймні «дерев’яне залізо» отримували наші предки.
Є дерева, які живуть тисячі років, серед них і наш український дуб. Як стверджують, найстаріший за віком велет-дідуган височить у переліску хутора Буда Чигиринського району, що на Черкащині. Страшно подумати, скільки поколінь пережило це дерево, свідком скількох історичних явищ і подій воно стало, адже фахівці кажуть, що йому 1100 років! Голоси багатьох видатних українців чув цей величний страж лісу. Він пам’ятає походи давньоруських князів і навали монголо-татарських орд, під його розкішною кроною збиралися на борню з ворогами полки гетьманів Богдана Хмельницького і Петра Дорошенка. Тут збирав свої ватаги Северин Наливайко і Павло Бут-Павлюк. Біля нього складали клятву гайдамаки Максима Залізняка, у тіні його розлогої крони шепіт листя величного «стража віків» слухав Тарас Шевченко, на боротьбу за вільну Україну під ним збирали відчайдух отамани Холодноярської республіки. З багатьох назв, якими мешканці навколишніх сіл величали двадцятичотирьохметрового велета, за ним закріпилася одна – дуб Максима Залізняка.
Тисячолітній дуб-красень у різні роки оспівували письменники, художники змальовували його у живописних полотнах. Тарас Шевченко, вражений холодноярськими дубами, яких було тоді більше сотні, написав картину «Дуб на хуторі Буда».
Давно визнано позитивний вплив цього дерева, як і те, що він має потужну енергетику. Її відчув на собі і патріарх українського образотворчого мистецтва, народний художник України, лауреат Національної премії імені Т.Г.Шевченка Данило Нарбут. Після живого спілкування з віковічним дубом хворий вісімдесятирічний Данило Георгійович відчув неабиякий приплив фізичних сил і нове творче натхнення. Під враженням цього творіння природи художник написав полотно, де на тлі велетенського дуба зобразив видатні історичні та політичні постаті України. До речі, цю монументальну роботу відзначено Шевченківською премією.
Про холодноярський дуб ходять легенди. Дерево заввишки 24 метри і в обхваті 8,9 метра за свою більш як тисячолітню історію потерпало, і не раз. Його стовбур шість разів пронизувала блискавка, та велетень щоразу відроджувався. Стійкість дуба до катаклізмів не може не викликати захоплення. Та тисячолітній дуб потерпає не лише від природних явищ - його полюбляють «пощипати» і шкідники-комахи. Оскільки дерево є об’єктом особливої уваги численних туристів з усієї України, то, крім бажання притулитися чи обійнятися зі «стареньким», кожний намагається відірвати на пам’ять шматочок кори. Тому частина могутнього стовбура сьогодні оголена.
Місцеві жителі стверджують, що українська народна пісня «Ой, чого ти, дубе, на яр похилився?» написана саме про дуб Максима Залізняка.
Ой, чого ти, дубе,
На яр похилився?
Ой чого, козаче,
Не спиш, зажурився?
Гей, мене чарують
Зорі серед ночі.
Не дають заснути
Серцю карі очі.
Гей, лети, мій коню,
Степом та ярами,
Розбий мою тугу
В бою з ворогами.
Найстаріше дерево України
Сьогодні холодноярському дубові, який, до речі, входить до десятки найстаріших дерев Європи, потрібна допомога. Працівники філіалу «Холодний Яр», що входить до Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», взяли дерево під свою опіку: контролюють, щоб не обдирали кору, обрізають сухе гілля, обробляють стовбур спеціальними розчинами від шкідників. Цього року навколо дуба планують висадити «живу огорожу» та виставити охорону. За побачення з історичною реліквією беруть символічну платню – гривню. Та лише цим справи не обмежуються. Для зміцнення крони, з допомогою альпіністів, зв’язали три великі міцні гілляки спеціальним канатом (витримує навантаження до 6 тонн), який привезли польські фахівці.
Нині для подовження життя велета необхідне підживлення кореневої системи, адже саме на ній дуже велике навантаження.
- У сімдесятих роках минулого століття дуб Залізняка підживлювали дідівським методом - неподалік закопували дохлих коней, адже відомо, що дерево вбирає негативну енергію, а виділяє позитивну, – розповідає завідувач філіалу «Холодний Яр» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» Богдан Легоняк. - У 1999 році урочище Холодний Яр відвідала українка з Великобританії Аїда Барчук. Вона дала гроші спеціально для «підтримки» дуба і попросила зафіксувати, куди їх потратимо. В господарствах ми купили дохлих корів (дивно, але даром ніхто не хотів віддавати), неподалік нашого старенького пацієнта викопали чотири ями і, запросивши журналістів, вирішили «підкормити» кореневу систему гіганта. На жаль, того дня була негода, і журналісти не приїхали, зате у різних газетах писали різні вигадки на кшталт, що привели до дуба коней, забили їх там і закопали. Причому це писалося у всеукраїнських і навіть у російських газетах.
Знаменитий холодноярський дуб і сам бореться за виживання. Захисні механізми, якими нагородила його матінка-природа, спрацьовують бездоганно. Буває, що весною на дерево нападає гусінь, безжалісно знищує молоді зелені листочки, і крона знову, як узимку, стає сірою. Тоді «просинаються» нові бруньки, так звані сплячі, і через деякий час дуб знову вбирається у свій звичний зелений одяг. Таким особливим відновлювальним процесом нагородила природа це життєлюбне дерево.
Врятуймо найстарішого «земляка»
Ідея виростити нащадків найстарішого дуба-земляка виникла у співробітників Черкаського університету імені Богдана Хмельницького та спеціалістів Уманського дендропарку «Софіївка». Оскільки репродуктивний період дерева давно минув і жолудів воно вже не «народжує», то, на думку фахівців, єдиний шлях зберегти рід знаменитого холодноярського дуба – вегетативне розмноження, себто клонування. Вчені намагатимуться із пагінця велетня дати життя кільком маленьким дубочкам, щоб ті виросли великими, міцними і стали старожилами, як дуб-батько.
За словами директора інституту природничих наук Черкаського університету Максима Гаврилюка, єдино можливим варіантом розмноження тканин дуба в лабораторних умовах є мікроклональний метод. Іншими словами, коли зі звичайних бруньок у спеціальних умовах вирощують пагінці, які згодом можна посадити. Та це лише експеримент, бажання зберегти для нащадків оте міцне дубове покоління, яке своїм могутнім корінням підживлює і зв’язує теперішніх українців з їх далекими пращурами.
Ідея фахівців із Черкащини, безперечно, благородна. Але з іншого боку, унікальність дуба Залізняка – у його неповторності. Логічно виникає питання - чи варто «робити» ще одну чи кілька копій? І чи не краще кошти, що підуть на клонування дерева, направити на збереження, лікування й рекреацію пам’ятки природи. Адже ще невідомо, в які умови потраплять штучні клони дуба. І як тут не згадати притчу зі Святого письма про сіяча, який сіяв зерна, й одні упали край дороги, і пташки їх з’їли; інші упали на грунт кам’янистий і швидко посходили, але скоро зів’яли, бо коріння мали неглибоке; ще інші попали в тернові зарості, й терен їх заглушив, і лише деякі потрапили на добру землю – і зродили (Євангеліє від Матвія.13:4-8). Отже, де гарантія, що експеримент буде вдалий? І чи буде виправданим втручання у «промисел Божий», яким, безперечно, є народження і зростання, у тому числі й дерев, природним шляхом. Та й закон природи, коли сильніший виживає, а слабкий гине – ніхто не відміняв. Гадаю, було б мудріше всі зусилля зосередити для збереження дуба Залізняка, який ще своєю пишною кроною радує наші очі, більше того, є живим символом стійкості й нескореності нашого народу.
Зрештою, давайте шанувати те, що маємо, оте сакральне, що через тисячоліття і лихоліття перейшло до нас із правіків. Як бережуть, наприклад, наші сусіди-поляки: у Варшаві стоїть великий дуб – майже повністю сухе дерево, обнесене тином, а біля нього табличка, що це пам’ятка природи, яка знаходиться під охороною держави. Там від дуба залишився лише стовбур і одна жива гілка, а у нас – все дерево живе!
Для підтримки життєдіяльності холодноярського велета щороку потрібно щонайменше 20 тисяч гривень, з бюджету передбачено – нуль! Щоб не втратити природну й історичну цінність, доводиться сподіватися на добрих людей, спонсорів. У народі кажуть, що гуртом добре й батька бити. Тож хочеться вірити, що з миру по нитці, а дубові Залізняка – життя.
Нехай же могутня сила велетня надає нам наснаги до життя, стане зразком стійкості й життєлюбства.