Замучена, нещасна Україна,
Розчавлена, прибита до Хреста,
Але в борні не впала на коліна,
Шептали щось знекровлені уста.
Чи то молитву, чи катам прокляття.
Вже думав хтось, що нам настав кінець.
Одні пророкували нам загибель,
А інші – з терня вже навік вінець.
Кривавилась з віків у серці рана.
Одні спливали кров’ю у чужих світах.
Вмирали на вигнанні аж за океаном,
А хто в сибірських тюрмах-таборах.
Хтось камінь нам тесав надгробний,
Щоб не було нам більше вороття.
А ми із тих могил, із тої крові
Таки встаєм до нового життя.
Прокинулась, здригнулася Говерла,
І покотився гомін до Дніпра.
Чи чуєте? Співають «Ще не вмерла»,
Чи чуєте? Співають «Не пора».
Так! Не пора в неволі дальше скніти.
Ненависний з віків нам рабства гніт.
Взялись за руки України діти,
Братерства збудували живопліт.
Полинув гомін до вершин Говерли
І серце в грудях радістю п’янить.
Чи чуєте? Співають «Ще не вмерла»,
Жива Вкраїна й вічно буде жить.