Пам’ятки барокової школи поділяються на три основних періоди: раннє, або геометричне, бароко, високе, або середнє, та пізнє бароко, що переходить до класицизму. Кожний бароковий період відрізняється своїми неповторними рисами, але саме в період високого бароко церковна архітектура набуває найбільш характерних для цього стилю рис з притаманними йому оригінальною формою бань, плавністю й мальовничістю ліній, пишністю й насиченістю декору. Серед пам’яток високого українського бароко доби Гетьманщини, які донині збережені в Україні, слід відзначити Свято-Преображенську церкву у селі Великі Сорочинці, що на Полтавщині.
|
|
| Свято-Преображенська церква у селі Великі Сорочинці |
Історія її створення починається з 1718-1719 рр., коли миргородський полковник Данило Апостол почав будівництво храму в своєму родовому маєтку. Ця подія була приурочена до шістдесятиріччя полковника, який задумав увічнити пам’ять про себе спорудженням церкви й улаштувати в ній родинну усипальницю.
Будівництво йшло повільно. Проте після отримання Данилом Апостолом гетьманської булави у 1727 році новообраний гетьман, на знак такої милості долі, не лише в стислі строки добудовує церкву, але й прагне якнайрозкішніше її оздобити.
Архітектором Данило Апостол запросив одного з найкращих зодчих того часу – лаврського послушника Степана Ковніра. Саме цей геніальний митець створив 33-метровий архітектурний шедевр у стилі українського бароко. Від самого початку храм мав дев’ять куполів, але після пожежі, що трапилася після удару блискавки у 1811 році, й після реконструкції церква постала вже п’ятибанною. Такою її можна побачити й нині. Головний купол тримається на дванадцятигранному барабані. Храм має стіни, що сягають у деяких місцях півтораметрової товщини. Це, певною мірою, данина тим неспокійним часам. Крім того, за переказами, з храму вели підземні ходи аж до самого Псла, а то й на декілька кілометрів за річку, хоча це твердження багато науковців ставлять під сумнів.
Головною окрасою храму став унікальний іконостас, який своєю пишнотою мав якщо не перевершувати, то бодай дорівнювати кращим столичним іконостасам. Для втілення свого задуму гетьман не шкодував коштів і запросив кращих майстрів.
На жаль, сьогодні, попри очевидну унікальну художню цінність іконостаса, немає точних відомостей про його виконавців. В історії мистецтва щодо цього є кілька версій. За одними припущеннями, до виконання Сорочинського іконостаса були запрошені майстри з Києво-Печерської лаври під керівництвом Феоктиста Павловського. Згідно з іншими – його виконувала група іконописців на чолі з визнаним полтавським майстром Василем Реклинським. Найдивовижнішою є легенда, що живопис ікони разом із місцевими іконописцями виконували спеціально запрошені італійські майстри. Як би там не було, весь комплекс іконостаса вражає надзвичайно високим професійним рівнем виконання, не залишаючи сумнівів, що над ним працювали видатні сницарі та іконописці.
І справді, хто б не виконував Сорочинський іконостас, задум цієї пам’ятки і сьогодні вражає кожного, хто заходить до невеликого внутрішнього простору Преображенського храму, де встановлено цю монументальну конструкцію, яка сягає 17 м вгору і простягається на 22 м, займаючи всю ширину храму. Вона складається з трьох менших іконостасів, що мають власні царські врата. Всього іконостас містить понад 100 ікон. Найвідоміші з них – “Покрова”, “Сходження святого духу”, “Благовіщення”, “Богородиця з немовлям”, “Знесення”, “Поклоніння волхвів”, а також образи святих патронів гетьмана - ікони “Св. Уляна” і “Пророк Даниїл”. Образ Святої Уляни багато дослідників вважають портретом дружини гетьмана Уляни Василівни. Нині це єдиний іконостас XVIII століття в Україні, який зберіг свої оригінальні ікони.
|
|
| Фрагмент іконостаса |
Іконостас можна роздивитися лише по частинах: або тільки центральну частину, знаходячись у бабинці (окреме місце в церкві, де стоять жінки), або, зайшовши у підбаневий простір і рухаючись уздовж іконостаса, побачити його бокові частини.
Сорочинська святиня приголомшує не лише своїми розмірами й композицією, але й зачаровує казковою красою і надзвичайною пишнотою та багатством оздоблення, яке підкреслюється аскетичною стриманістю білих стін церкви. Різьблений декор, що покриває всю поверхню іконостаса, складається з різноманітних рослинних мотивів: яблук, груш, маку, троянди і виноградного грона. Усе це розмаїття квітів, фруктів і рослин переплітається галузками, створюючи загальний образ іконостаса як золотого дивовижного саду, що оточує іконописні образи. Аби підкреслити виразність золотого мерехтіння декору, майстри відтінили його яскраво-синім кольором, пофарбувавши в нього конструкцію іконостаса.
Іконостас Спасо-Преображенської церкви був завершений до 1732 року, коли церкву освятив архієпископ Київський Рафаїл Заборовський. Однак після смерті гетьмана в 1734 році його родовий маєток разом із церквою випадають з громадського життя. Тому іконостас у наступні століття не зазнав скільки-небудь серйозних переробок, зберігши неповторну красу барокового іконопису. Проте весь цей час несприятливі умови побутування швидко його руйнували. Пошкоджень додала й пожежа, що сталася в храмі 1961 року, коли в церкву вдруге влучила блискавка. Отож у другій половині 60-х років ХХ століття сорочинський іконостас являв собою напівзруйновану пам’ятку. Саме в цей час він ставиться на реставрацію, яка тривала два десятки років. Багатолітня трудомістка робота реставраторів надала можливості сьогодні знову бачити чудовий іконостас у всій його величі й красі.
У Спасо-Преображенському храмі на стіні бабинця зберігся різьблений герб Данила Апостола, розроблений самим гетьманом. Основою для герба послужила медаль “За труди і вітчизну”, яку гетьман отримав за перемоги у боях зі шведами і кримськими татарами. Настоятель храму розповідає, що його було вирізано одночасно з іконостасом.