Яскравий діамант Тернопілля
Тернопільська область, як ніяка інша в Україні, славиться своїми замками. Їх тут налічується більше тридцяти. Оскільки замки чи фортеці асоціюються з середньовіччям, то це вказує на особливо важливий статус цієї частини галицького краю у ті часи. Ще за Київської Русі та Галицько-Волинського князівства тут перетиналися важливі торговельні шляхи – ворота з Азії до Європи. Тернопільчани цінують історичні здобутки попередніх поколінь, свято бережуть їх багатющу спадщину для нащадків.
|
|
| Збаразький замок сьогодні |
Збаразька фортеця – діамант у величній короні тернопільських твердинь середньовіччя. Її історія тісно пов’язана з містом Збаражем, яке вже на початку XIII століття було важливим військовим, судовим та адміністративним центром. Перший замок у цій місцевості було побудовано на місці дерев’яного городища, яке століттями служило жителям міста захистом від зазіхань непроханих гостей зі сходу, заходу і півдня. Його драматична історія багата й різноманітна, героїчна і трагічна. Багато разів фортеця зазнавала руйнувань, але її завжди відновлювали…
Перша історична згадка про Збаразький замок датується кінцем XIV століття. У 1393 році новгород-сіверський князь Дмитро Корибут на місці давньоруської фортеці побудував замок. Пізніше, у 1434 році, за наказом його нового володаря князя Федора Несвітського замок було обнесено оборонною стіною. Згідно з історичними фактами, 1463 року князь Василь Несвітський першим став називати себе князем Збаразьким, рід якого згодом став одним з найбільших серед землевласників Волині. У різні часи існування замок був центром героїчної оборони мешканців міста від татарських орд. Зокрема, під час штурму твердині у 1474 році військом хана Айсора відважним захисникам фортеці не вдалося витримати облогу, і в результаті їх було страчено або захоплено в полон, а фортецю – повністю зруйновано, навіть стіни розібрали… Пізніше фортеця відбудовується і з другої половини XVI століття знову стає ареною битв з татарами. У 1598 році її знову знищили ті ж татари.
Новий замок і нові міські укріплення виникли за правління Яноша, Христофора і Юрія Збаразьких, які здобули освіту в Голландії та Італії, де освоїли фортифікаційну справу. Будівництво нової кам’яної споруди відбувалося під керівництвом венеціанця Вінченсо Скамоцці, фламандця Генріха Ван Пеена, італійця Андре дель Акви. До становлення цитаделі також доклали руки Себастьян Андерс і Ніколя Дюбуа.
|
|
| У внутрішньому дворі Збаразької фортеці |
Збаразький замок не можна розглядати як окрему споруду. Це складний і в той же час талановито спроектований архітектурний ансамбль, справді родзинка середньовічного зодчества. У 1627 році з ініціаВишневецьких, які продовжили зміцнення оборонних споруд. Укріплення замку відображали найновіші на той час технології європейського фортифікаційного мистецтва, які передбачали казематні вали з ескарпами (схил рову, повернений до супротивника), чотири артилерійські бастіони. Замок оточував глибокий рів з проточною водою. Із зовнішнім світом він сполучався з допомогою містка, який на ніч піднімали, а в’їзну браму закривали... На рогах оборонних валів височіли п’ятикутні вежі, які збереглися частково і сьогодні. Вони тунелями сполучалися з казематами і замковим подвір’ям. На подвір’ї і до сьогодення збереглася криниця завглибшки 70 метрів. До неї з підземелля замку вів підземний хід, який також з’єднував палац із монастирем бернардинів. Однак у легендах ідеться не лише про ці тунелі. Розповідають про розгалужену систему підземних ходів під старою частиною Збаража, але це лише гіпотеза. Однак не безпідставна, адже у місті трапляються випадки просідання грунту, провалюються будинки, що вказує на користь цієї версії. Всі ці надземні й підземні споруди склали довершений ансамбль фортеці-діаманта.
Відлуння козацької слави
Замок став справді міцним горішком, розколоти який було не під силу багатьом, навіть потужним і вишколеним арміям. Сховавшись за фортечними валами і маючи в замку все необхідне для життєдіяльності, його захисники могли протистояти смертоносним наїздам ворожої кінноти і тривалій облозі з використанням артилерії.
Зі Збаражем і його твердинею пов’язані доленосні для України події Національно-визвольної війни 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького. Саме цю фортецю український гетьман зі своїм військом тримав в облозі з 28 червня по 28 серпня 1649 року, поки на допомогу Яремі Вишневецькому не вирушили загони короля Яна Казимира. Гетьман Хмельницький, не знімаючи облоги, вирушає під Зборів, де відбулася генеральна битва. Допомога польського короля та зрада кримського хана Іслам-Гірея III змушує Богдана Хмельницького підписати Зборівську угоду, яка вперше в історії узаконила утворення невеликої частини незалежної України у межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств. Після цього була знята облога замку, під мурами якого полягли тисячі славних синів України, серед яких полковники Бурляй і Нестор Морозенко, про кого складено багато легенд і пісень, тут був тяжко поранений Іван Богун.
Двохмісячна облога стала темою для багатьох історичних досліджень та художніх творів, зокрема відомого роману польського письменника Генріха Сенкевича «Вогнем і мечем». До речі, фільм за цим твором у 1999 році режисер Єжи Гоффман знімав безпосередньо на місці тієї історичної події, тобто на території Збаразької фортеці.
Після смерті Дмитра Вишневецького до середини XIX століття замком володів рід київського воєводи Юзефа Потоцького. Занепад замку розпочався з 1840 року, коли на його території генерал Бем побудував цукроварню. Перед Першою світовою війною замковий комплекс вдалося реставрувати його останньому приватному власнику Тадеушу Нементовському. Згодом російське військо внесло в його конструкцію свої «зміни», підірвавши каземати фортеці.
У 1935 році офіцери резерву облаштували в замку ресторан, який проіснував до Другої світової війни. Після неї від фортеці залишилися лише каркас замку та фрагменти оборонних мурів. Із каміння колишньої споруди будували ферми, а палац віддали піонерам. У його приміщеннях функціонували спортивна школа, інші дитячо-юнацькі організації. Лише після здобуття Україною незалежності, у 1994 році, замковий комплекс було оголошено історико-культурним заповідником, а в 1995-му до списку охоронних державних об’єктів долучили й каземати.
Багатство Замкової гори
Якщо ви хочете перенестися в часи середньовіччя не лише в уяві, але й відчути дух того часу, ви неодмінно маєте потрапити на Замкову гору, до якої веде дорога з центральної частини Збаража через чудовий парк. І вже на горі відкривається чудова панорама середньовічної казки про коро-
|
|
| В’їзна брама фортеці |
лів та лицарів, яку раніше доводилося бачити лише з екранів телевізорів. А тут усе наяву: і величні земляні вали та високі кам’яні мури, глибокий і широкий рів, щоправда, без води, але і без неї враження від побаченого не псується. Міст через рів веде до в’їзної башти, а вже через неї потрапляєте на внутрішній двір, і тут в очі впадає «дитя пізнього ренесансу» – двоповерховий палац, на сторожі якого – гармати. Головний вхід до величної споруди підкреслюється балконом на кам’яних консолях, тобто опорах, що його підтримують.
Нині у палаці діє чудовий музей, експозиції якого не руйнують уявлення про епоху, а гармонійно його доповнюють.
У двох залах палацу на огляд виставлені пам’ятки сакрального мистецтва України – ікони XVII-XIX століть, стародруки, культові речі, які використовувалися в церковному вжитку. Колекція дерев’яної скульптури XVI-XIX ст. представлена роботами відомих майстрів різця Антона Осінта («Апостол Петро» та «Апостол Павло» - 1755-1759 роки), Георгія Пінзеля («Монах», «Єпископ», «Апостол» - XVIII століття). Скульптури «Св. Микола», «Великомучениця», «Ангел» належать учням їх школи. В інших залах замкового палацу можна побачити багатющу колекцію української вишивки, килимів, виробів гончарства, ткацтва, плетіння, старовинних речей домашнього побуту. Не може залишити байдужими виставка народного художника України, лауреата Національної премії імені Т.Г.Шевченка Івана Марчука.
У підземеллях замку й досі проводяться розкопки, де археологи знаходять нові експонати, які дають змогу детальніше розповісти про минуле споруди. Зокрема, у підземеллі виявили приміщення для тортур. Було й таке…
У казематах діє музей зброї, в якому демонструються різноманітні її види, що використовувалися у воєнних сутичках різних часів, від викопних кам’яних і крем’яних сокир періоду палеоліту до залізної зброї початку XX століття. Тут експонуються лицарські військові обладунки, шоломи, гармата, пістолі, холодна зброя, зокрема мечі, алебарди, списи, шаблі тощо. У двох просторих залах казематів можна помилуватися мініатюрними дерев’яними скульптурами талановитого митця Володимира Лупійчука на тему козацтва.
В одному із флігелів замку облаштований органний зал. До речі, це один із небагатьох діючих органів України, виготовлений на початку минулого століття на львівській фабриці Рудольфа Гасса. Раніше цей величний інструмент чарував своїми небесними звуками парафіян костелу села Оприлівці.
Вийшовши з органної зали, зі стін високого муру побачиш колись багатолюдний, наповнений людським гомоном внутрішній двір, а також чудову панораму героїчного міста Збаража, яке й досі охороняють величні кам’яні стіни старовинної фортеці.