Не треба слів! Хай буде тільки діло.
Його роби – спокійний
і суворий.
Олена Теліга
Із багатьох життєвих доріг Леонід Петрович Ржемовський вибрав одну-єдину - ту, що привела його до професійних висот і доручила вершити правосуддя. Легка то доля чи складна - бути заступником голови Апеляційного суду Донецької області, очолювати судову колегію з кримінальних справ? Така робота, професія, а у ній все життя правника, - то нагорода небес чи важкий хрест, який треба нести, та ще й з гідністю, не втомлюючись, чесно і справедливо? Відповіді на ці філософські запитання залежать від життєвого кредо людини, її позиції, світогляду, а щонайперше - від усвідомлення того, що ти людина.
А формувалися характер, світогляд майбутнього правника у трудовій шахтарській родині. Його батько Петро Іванович, який воював на фронтах Другої світової війни, повернувся додому, у Донецьк, з перебитою фаустпатроном рукою. Попри те, був міцним, сильним чоловіком, тож пішов на шахту добувати вугілля. Скільки пам’ятає Леонід Петрович свою матір, Анну Родіонівну, родом із кубанських козаків, та теж ніколи не сиділа без діла, робота в її руках, як-то кажуть, горіла. Батьки навчили сина не боятися ніякої роботи, бо тільки той, хто працює, заслуговує на пошану людей. П’ятикласником він працював на канікулах чи після уроків у колгоспі, що був на території Мар’їнського району. Весною стояв на сіялці, влітку допомагав комбайнеру, восени їздив на колгоспні поля копати картоплю чи збирати яблука. На такі заробітки відправляли сім’ями, цілими вулицями. Тож молодший Ржемовський за сезон заробляв для родини по добрих півтонни картоплі чи смачних, соковитих яблук.
Після закінчення школи, до служби в армійських лавах, спробував шахтарського хліба, працював такелажником на шахті „Петровська”. А коли повернуся з армії, змужнілий, сповнений задумів і мрій, вступив до Харківського юридичного інституту. Вчився на стаціонарі і працював, бо треба було й батькам допомагати, і дружину з дітками, які з’явилися один за одним, утримувати. Сильний, заповзятий характер Леонід Петрович успадкував від батька, а ще від діда Івана, прадіда Родіона, який мав ще за царя дві вищі освіти, знав кілька іноземних мов, міг однаково вільно спілкуватися, вести бізнес із німцями, французами, англійцями, яким продавав коней з власного конезаводу на Одещині. Сам знаменитий Дуров приїздив у Любашівку до Родіона за породистими кіньми для цирку. Гострий розум, наполегливість, бажання учитися, що отримав Леонід Петрович у спадок від свого роду, який має міцне вікове коріння, допомогли йому не лише успішно закінчити інститут, а й увійти у професію.
На початку 80-х Леоніда Ржемовського обирають народним суддею Ворошиловського райсуду Донецька, через кілька років він працює вже суддею Донецького обласного суду, а з 1998-го – заступником голови обласного, тепер Апеляційного, суду Донецької області.
Захочеш – і будеш.
В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.
Олег Ольжич
Багаторічна робота Леоніда Ржемовського на ниві правосуддя відзначена численними грамотами, нагородами. Найбільш цінна й дорога для судді – відзнака „Ваша честь”, яка вручається один раз у житті за особливі заслуги, особливий внесок у становлення та розвиток правозахисної системи, утвердження верховенства права, високий професіоналізм. Багато про що говорять і почесні грамоти Верховного Суду України та Ради суддів України, грамоти Академії суддів України, адже за кожною з цих відзнак - багаторічна, копітка, напружена робота правника.
Упродовж тривалого часу Леонід Ржемовський очолює судову колегію з кримінальних справ, до якої входять шістдесят суддів. Кожне рішення цієї колегії - людські долі, людські життя. Усвідомлення цього спонукає Леоніда Петровича до самовідданої праці, тож його робочий день розпочинається задовго до часу, вказаного у трудовому розпорядку. А закінчується тоді, коли усі справи вирішено, всі папери розкладено, розплановано та узгоджено новий робочий день. І так роками. Втім, на завантаженість суддя не нарікає. Головне, щоб його робота приносила користь суспільству.
Нині у судовій системі накопичилося чимало проблем. Суспільство вимагає негайних реформ цієї системи. Підгрунтям для неї заступник голови Апеляційного суду у Донецькій області Леонід Ржемовський вважає усвідомлення громадськістю та політиками ролі і місця суду як найвищого арбітра у вирішенні суспільних конфліктів. Він упевнений, що в результаті реформи в Україні утвердиться цілісна судова система, а головною гарантією якісного та неупередженого правосуддя буде незалежність судової влади та європейські стандарти.
Розмірковуючи про професію, розповідаючи про діяльність Апеляційного суду, Леонід Петрович зазначає, що ще з часів Давнього Риму перевірку судових рішень судом вищої інстанції вважали гарантією правильного розгляду та вирішення справи. Тож робота суддів Апеляційних судів нині, втім, як і завжди, потребує від правників високого професіоналізму, а ще виваженості, мудрості, справедливості, об’єктивності. На глибоке переконання Леоніда Ржемовського, суддею (а цю професію вважає професією від Бога) може бути лише той, хто відповідає усім зазначеним критеріям.
Своїм досвідом, своїми напрацюваннями Леонід Петрович щедро ділиться з суддями, яким у Донецькій філії Академії суддів України читає як викладач лекції. Щоб навчати інших, треба багато знати й самому, самому постійно навчатися. Самоосвіти, самовдосконалення вимагає і законодавство, що постійно змінюється та оновлюється. Тож, як говорить Леонід Петрович, він навчається безперервно, щоденно.
У робочому кабінеті судді на чільному місці Герб України. А біля шафи кілька грамот, отриманих нещодавно. Чисті стіни, ділова обстановка, нічого зайвого й на робочому столі, ніщо не відволікає, можна зосередитися на роботі, на головному. Проте в обідню перерву чи у пізню годину, після робочого дня, Леонід Петрович нерідко дістає із шафи томик Шекспіра чи Омара Хайяма, книгу з історії. Особливо цікавиться Леонід Ржемовський історією України, зокрема козацької доби. Адже його шляхетський рід пов’язаний з козацтвом. Мати, як вже зазначалося, з кубанських козаків, що прийшли на Кубань із Запорозької Січі після її знищення царицею Катериною, батько - із селища Криве Озеро на Миколаївщині. Колись те Озеро, у часи Національно-визвольних змагань, отримало назву Криваве, від крові борців за волю України. З роками люди назву села змінили, попри те, і сьогодні мешканці Кривого, вихідці з нього, пам’ятають історію свого краю і те, з якого вони роду. З козацького!
Історія та література – особливе захоплення Леоніда Ржемовського. Це ж і нові знання, і пожива для душі. І та мудрість, що необхідна вершителю правосуддя, який завжди має пам’ятати, що він людина, і робота його, його знання, дії - в ім’я людей.