|
|
| Зустрічаємо гостей |
Славилося воно і своїми ярмарками, які були відомі ще з XVII століття. Документально зафіксовано, що в другій половині XVIII – на початку XIX ст. у селі щороку відбувалося п’ять ярмарків: Васильківський – у пору Новоріччя, Похвальний – під час Великого посту, Святодухівський – у травні, Хрестовоздвиженський – 14 вересня та Пилипівський – 14 листопада (за старим стилем), вони тривали дві-три доби, а іноді й по кілька тижнів. Сюди приганяли з навколишніх сіл і хуторів корів, волів, коней та овець, торгували сіллю, рибою, зерном, гарячим вином, медом, пивом, дьогтем, різним крамом. Кустарі та ремісники пропонували свої чоботарські, кравецькі, ткацькі, іконописні вироби з овечих шкур та шерсті. Решетилівці завозили свої килими, остапівці – рядна, а жителі Опішні – керамічні вироби, якими вони здавна славилися. На ярмарки приїжджали купці з різних куточків Полтавщини, з інших губерній, навіть із Росії й інших країн.
Микола Гоголь, що жив неподалік від Сорочинців і, мабуть, не раз відвідував великий ярмарок, зумів дуже точно й досить майстерно змалювати традиції та настрій яскравого дійства в повісті “Сорочинський ярмарок”, що є складовою частиною “Вечорів на хуторі біля Диканьки”. Ось один із його описів “ярмаркової” подорожі: «Такою розкішшю блищав один із днів спекотного серпня тисяча вісімсот… вісімсот… Так, літ тридцять буде назад тому, коли дорога, верст за десять до містечка Сорочинців, кипіла народом, який поспішав з усіх навколишніх і далеких хуторів на ярмарок. Зранку ще тягнулися незмінною низкою чумаки з сіллю і рибою. Гори горщиків, закутаних у сіно, повільно рухалися, здається, нудьгуючи своїм ув’язненням і темрявою, місцями тільки якась розписана яскраво миска або макітра хвалькувато висловлювалася із високо накопиченого на возі тину і привертала розчулені погляди поклонників розкоші. Багато перехожих поглядали із заздрістю на гончаря, який повільними кроками йшов за своїм товаром, турботливо обкутуючи глиняних своїх франтів і кокеток ненависним для них сіном.
Одиноко в стороні тягнувся на стомлених волах віз, навалений мішками, прядивом, полотном і різною домашньою поклажею, за яким брів, у чистій полотняній сорочці і забруднених полотняних шароварах, його господар…»
Ярмарки продовжували існувати до 20-х років минулого століття, але все з меншим і меншим розмахом. Вся торгівля в селах перейшла до кооперації та під контроль держави.
|
|
Проте із середини 60-х років, а точніше, з 1966 року, ярмарки починають відновлюватися, і започатковує, відроджує давню традицію саме Сорочинський ярмарок. На нього з’їжджалося багато представників різних організацій та підприємств не лише з Полтавщини, але й із багатьох інших областей України, з-за кордону. Багато людей приїздило в Сорочинці, щоб придбати різноманітні, дефіцитні на той час, речі, товари. Їх не зупиняло навіть те, що ярмарковий майдан являв собою необладнане поле, без будь-яких умов ні для учасників, ні для гостей.
Період перебудови і розпаду Радянського Союзу, перших років незалежності, коли Україна потерпала від суцільного товарного голоду та інфляції, міг стати початком кінця Сорочинського ярмарку. Він проводився вже практично за інерцією, але не викликав ні в кого ентузіазму: ні в організаторів, ні в учасників. Але згодом знову почав активно відроджуватися. З 1995 року Сорочинський ярмарок набув статусу міжнародного, а з 1999 – Національного, до речі, єдиного у державі.
Нині Сорочинський ярмарок – гордість України, візитна картка Полтавщини. Тільки тут зустрічається унікальне поєднання історії й сучасності, культури і бізнесу, старовинних традицій і новітніх технологій. Ярмарок єднає в собі давні торговельні традиції українського селянства та універсальний виставковий дух сучасної промислової індустрії. Сюди приїздять представники різних торгових організацій та підприємств, сільські трударі, численні бажаючі спродатись, скупитись, укласти угоди про ділове партнерство. Їдуть з усієї України, з-за її рубежів.
Щороку протягом п’яти днів тут збирається найкраще представництво бізнесової, культурної і політичної еліти нашої країни, делегації десятків іноземних держав, сотні культурно-мистецьких колективів, понад тисячу учасників та більше мільйона відвідувачів.
Сорочинський ярмарок збирає сотні тисяч туристів, адже це не просто ярмарок, де можна щось купити або продати, а ще й чудове, веселе свято, справжня вистава під відкритим небом. У продажу є все, на будь-який смак і гаманець: і сучасна побутова техніка, і музичні інструменти, й опішнянська кераміка, і непід’ємні кавуни. А які блузи і сорочки, вишиті майстринями з Решетилівки, Диканьки й Полтави! Захоплюють уяву відомі решетилівські килими і гобелени, відзначені високими міжнародними нагородами. А як можна пройти повз гори макітер, горщиків, глечиків, чашок і тарілок! Привертають увагу численні іграшки, свищики, шкатулки, статуетки.
Ярмарок зачаровує творами живопису, оберегами, ковальськими виробами, кумедними домовичками, люльками, ляльками-мотанками, глиняними півниками і поросятами!
На ярмарку представлено не лише вітчизняні товари, а й закордонні. Лише минулого року понад двадцять п’ять країн взяли участь у ярмарку. Тут пропонували литовський льон, цейлонський чай, грузинські вина, польські домішки для годівлі тварин, білоруські трактори і японську техніку, турецький і китайський крам.
Паралельно з ярмарком відкривається фестиваль народної творчості, у якому беруть участь професійні актори й фольклорні колективи не лише з області і країни, а й представники ближнього і дальнього зарубіжжя.
Далеко за північ стихають музика, пісні й сміх. А ледве зійде сонце – і знову все вирує й веселиться. Протягом п’яти днів не змовкає ярмарковий гул, і хто хоч один раз побував тут – навряд чи забуде!
На Національному Сорочинському ярмарку органічно поєднуються давнина і сьогодення, духовне багатство і матеріальний доробок, відбувається зближення і взаємозбагачення різних народів, налагоджується діловий та культурний діалог. Все це створює незабутній загальний настрій свята, атмосферу відпочинку, відчуття причетності до багатої національної спадщини нашого народу.