|
|
| Хотинський замок |
Хотин і Кам’янець-Подільський: найбільш кіногенічні
Цю зіркову пару конкурентам не наздогнати: дві чудово збережені твердині, знайомі з дитинства за фільмами Сергія Тарасова про Робін-Гуда, Айвенго та інші чорні стріли, розташовані на відстані 24 км одна від одної. Сполучення між містами чудове: через Хотин ідуть усі автобуси і маршрутки у чернівецькому напрямку.
Кам’янецький замок більш масштабний, хотинський, проте, мав значно більше ролей у кіно, серед таких, які важко не запам’ятати, - Ля-Рошель у третій серії саги про Боярського-д’Артаньяна. Остання кінопоява обох фортець на великих екранах відбулася нещодавно - у невиразному фільмі «Тарас Бульба» Володимира Бортка. Хотин і Кам’янець РАЗОМ чомусь зображають фортецю у Дубно. Дубну, гадаю, неприємно. На півдорозі між обома замками - колишнє містечко Жванець. Тут, над меандрами Жванчика, піднімаються рештки замку Калиновських (XVII ст.). Начебто дрібничка, але виглядає вкрай мальовничо, пропустити буде образливо.
|
|
| Кам’янець-Подільський замок |
Поруч - радянський дот 1930-х років - об’єкт на любителя, але таких любителів останнім часом не менше, аніж романтиків-фортечників. Ще один дот, щоправда, підірваний, піднімається над Дністром, у гарну погоду з нього видно Хотинський замок. А за 6 км від Жванця по дорозі на Борщів, уже на території Тернопільської області, в селі Окопи, біля злиття Збруча і Дністра, - ще одні замкові рештки. Окопи св. Троїці були зведені наприкінці XVII ст. на місці давнього городища з єдиною метою: не пускати в захоплений яничарами Кам’янець турецькі каравани з провіантом і зброєю. Місія виконувалася сумлінно, а після повернення столиці Поділля у польські руки Окопи надовго відійшли у тінь - аж до моменту, коли в місцевому костелі засіли, обороняючись від російських вояків, польські конфедерати.
Дубно: справжній Тарасобульбівський
Подільські замки, звичайно, більш показні, але й у волинських твердинь є свій шарм. Особливо добре це розумієш вранці, коли в тихих водах Ікви відображається замковий палац (XVIII ст.) та майже декоративна вежа Беатка.
З вежею пов’язаний переказ. На початку березня 1577 року в замку готувалися до одруження племінниці власника міста князя Острозького - Беати. Та до Дубна Злодійською долиною підійшли татари - і гостям вже було не до весілля, вони тікали в паніці.
|
|
| Жванець |
Здивована шумом, дівчина запитала в служниці, що трапилося, і почула про напад татарів. Беата була хоч і гарнісінька, та не надто освічена, про татарів не чула - і почала випитувати, що то за одні. Служниці, які були не набагато розумніші, розказали, що чули: татари - це люди, які народжуються сліпими, як собачата, а на голові мають роги. Дияволи, одним словом. Песиголовці.Втриматися від спокуси побачити людей з рогами Беата не змогла. Побачивши під стінами Дубна ворожий табір, наречена так розізлилася, що влучила з гармати в ханський намет. Здивовані такими подіями татари зняли облогу Дубна. Саме ця фортеця фігурує в повісті Гоголя. Жителі міста фактом пишаються - тут проводиться щорічний рок-фестиваль «Тарас Бульба». Інші волинські міста Дубну заздрять і створюють власні міфологічні симулякри. Скажімо, більшість жителів Полонного (тут від замку залишився лише вал та глибокі підвали) впевнені, що могила Тараса Бульби знаходиться на околиці саме їхнього міста.
|
|
| Дубно |
Свірж: найбльш пацифістський
Недаремно у мушкетерській сазі Г.Юнгвальда-Хількевича Свіржу (Львівщина) дісталася роль Бетюнського монастиря: образ фортеці, що піднімається на пагорбі над велетенським плесом ставків, надзвичайно м’який.
З 1453 року і до початку XVII століття містечко Свірж належало роду Свірзьких, які й звели на березі ставу твердиню. З трьох боків вода захищає ренесансну споруду, а з четвертого за оборону відповідають міцні стіни і самотня оборонна башта (можливо, каплиця). Око кіноманьяка її впізнає: це бастіон Сен-Жермен, де чотири мушкетери снідали під ворожими кулями у кінцевій сцені кінофільму.
Якраз напередодні Першої світової війни були завершені роботи з оновлення замку генералом Робертом Лямезаном-Салянсом (1869-1930). 2 вересня 1914 року садиба, підпалена російськими військами, згоріла разом з цінностями, родинними портретами і бібліотекою. Залишилися лише стіни. Після війни граф Роберт вперто займався реставрацією, залучивши до цієї роботи трьох російських військовополонених. Вміли зруйнувати - вмійте й поновити.Продовжив відбудову зять генерала, граф Тадеуш Комаровський (1895-1966). Реставрація тривала - ви вже здогадалися - до вересня 1939 року.
Під час Другої світової війни замок було пограбовано і частково зруйновано. У радянські часи його використовували як школу трактористів.
|
|
| Свірж |
Червоногруд: найбільш загадковий
Як і притаманно загадці, це місце потрібно наполегливо шукати: населеного пункту з такою назвою немає на карті України. Хіба от на картах Тернопільщини вдасться віднайти петлю річки Джурин між селами Нагіряни і Нирків з написом «Піонер. табір». Місце є - а слова немає. Одні називають кратер із замком Нирковим - за назвою одного із сусідніх сіл. Інші величають неіснуюче вже понад півстоліття польське село чомусь на давньоруський манер - Червоногородом.
Найбільш відповідною українській граматиці буде назва Червоноград - у такому разі неминуча плутанина з однойменним шахтарським поселенням на Львівщині. Лишаються два варіанти: польський (Червоногруд, а багато століть тому - Чирвонигрод) та український (жителі навколишніх сіл здавна називали це місце просто Червоне).
Є ще латинська назва з літописів: castrum rubrum. Вона, як і всі інші, яскраво забарвлена: червоний замок. У всьому винні брунаті подільські пісковики, які надають і землі, і камінню тут червонастого кольору. На початку ХVІІ сторіччя магнати Даниловичі замість старої дерев’яної фортеці зводять тут мурований замок, пізніше пошкоджений турецькими військами. У 1820-40 роках князі Понінські на мурах напіврозваленої твердині зводять неоготичний палац. Над каньйоном піднімаються дві башти. Їхні верхні частини-«корони» везли на підводах аж зі Львова.
Вже у міжвоєнні часи в одній з баштових «корон» не вистачало зубців: під час Першої світової російські вояки залізли на башту і спробували їх відламати. В результаті полетіли разом з ними донизу.
З 2003 року на замчищі з’явився барак, в якому оселився монах УАПЦ. За його версією, яку тиражують жовті газети, під замком знаходиться вхід до пекла, який охороняє безголовий лицар. А під землею розташована зала судилища, де відбуватиметься Страшний суд. Спелеологи б подивувалися такій назві відомої печери «Поросячка», що й справді розташована неподалік від замку.
(Продовження у наступному номері)