|
|
| Пам’ятник Івану Сірку у Капулівці |
Проїхавши із сотню кілометрів, а за поворотом від Чортомлицької станції ще десь зо три, – ми наближалися до Капулівки: вона виднілася за річкою Базавлук. З цього боку розташувався літній наметовий табір. Це приїжджі звідусіль на святкування. Тут щороку збираються патріоти-українці, щоб відзначити пам’ять про визначного політичного діяча, славного отамана Івана Сірка. З’їжджаються з усієї України, а найбільше, звичайно, з навколишніх міст: Нікополя, Орджонікідзе, Полтави, Запоріжжя, Кривого Рогу.
Що кличе цих людей, і молодих, і не дуже, вже у віці, у ці краї? Славна пам’ять минулих століть, подвиги і звитяги рідного народу, не вивчена ще історія та й нинішні події, що відбуваються в країні, тривожать кожне щире серце. Вивчаємо, хочемо знати історію, бо болить душа, коли багато ще є різночитань про події, що відбувалися в давнину, і особливо про сьогоднішні. Бо не байдужі ми… Не байдужі до всього, що було, є і буде.
Ми – це журналісти, а найперше – реєстрові козаки з Криворіжжя на чолі з Юрієм Івановичем Засядьвовком, які приїхали сюди, щоб висловити та віддати шану великому отаману. Виносимо прапор та великий розкішний букет квітів – до пам’ятника, до могили уславленого козака.Тут уже зібралося чимало людей. Звучить музика: козацькі пісні та марші. Йде реєстрація новоприбулих. Організатор проведення цього заходу – Нікопольська районна державна адміністрація. Чекаємо на прихід людей з основного табору, що розмістився недалеко від пам’ятного місця, над річкою: ось вони вже й видніються на дорозі.
|
|
| Реєстрові козаки Криворіжжя біля пам’ятника славному отаману |
11 година ранку. Розпочинається урочисте дійство – Всеукраїнська тризна за кошовим отаманом Іваном Дмитровичем Сірком. Звучить Державний гімн України, люди – хто стиха, хто голосніше – підспівують усім відомі слова:
Ще не вмерла України
Ні слава, ні воля…
Раптом тишу стрясають постріли – це на честь славного полководця стріляють із козацьких гармат. А колись… гриміли вони, завдаючи жару не одному ворогові української землі. У 55 битвах брав участь Іван Сірко – й жодної поразки! Ним страхали дітей турецьких, та найбільшого страху він завдавав нашим запеклим ворогам. Нехай знають, хто такі українці, і не сунуться на наші землі – і поляки, і татари, і турки, й інші незванці, що хотіли поживитися скарбами із наших родючих земель.
І навіть після своєї смерті, що сталася в 1680 році, ось тут, недалеко від цього місця – спочатку, бо вода почала підмивати могилу, довелося перепоховати його подалі від річки, а пізніше ось саме тут, під цим, майже зотлілим каменем, де вже й не видко напису. Ледь-ледь у цих штрихах-ямках можна щось прочитати (колись, мені згадується, було якесь скляне покриття, щоб букви не стерлися зовсім), а сьогодні печеться на сонці, змивається дощами, мерзне від сніговіїв оця старезна могильна плита, яка вже стоїть тут і переживає четверте століття.
|
|
| Козацьке свято у Капулівці |
Скільки бур пронеслося-перебігло за ці віки, скільки всього змінилося за цей час!.. Та й ми не вічні, і після нас будуть приходити сюди українці, щоб згадати тих, хто здобував свободу, справжніх своїх патріотів, а можливо, і нас, наш час, коли розбудовується у нових умовах наша країна.
Дочекалися приїзду гостей із Дніпропетровська - голови облдержадміністрації Юрія Вілкули, його колег. Трохи історії, трохи виступів перед присутніми. Коротко, стисло, красиво веде програму юнак у вишитій сорочці. І ось кульмінація дійства. Після молебню, який провели представники нікопольської церкви Київського патріархату, розпочали правити службу з Московського патріархату. І відразу почулися вигуки деяких окремих людей: «Геть звідси!», «Моліться українською мовою!», «Ганьба!».
Їх притишують, заспокоюють, просять не заважати, виявити толерантність. Дарма.
Та все ж служба продовжується, хоча й чується команда козакам, які стояли в центрі довгої алеї, що веде до могили: «Козаки, рушаймо звідси». І козаки Нікопольської, Полтавської, Запорізької, Інгулецької паланок, розвернувшись, ідуть від людей, що слухають і моляться разом із церковниками. Що це? Протест проти Москви? Чи провокація?
Але ж пам’ятаймо, це не політичний мітинг, не передвиборча кампанія, ми прийшли до могили, щоб згадати, пом’янути, вшанувати славного козака. Ми не прийшли вирішувати складні питання віри і віросповідання, на які піде ще чимало років, а може, й десятиліть. Болить патріотам оце – «Московського патріархату», «Москва»… Але не так скоро все можна вирішити, не одним днем. Це пов’язано століттями – враз не вирішити цих питань – це ніби різати по-живому. Бо всі ми різні, і кожен правий по-своєму. А історія… Вона розсудить, і справедливість переможе. Бо не розколюємо ми ні своєї країни, ні славу Божу, а лише прагнемо у своїй вільній країні мати свою церкву. Ми хочемо повернути своє «першородство», бо не продавали ми його за «чечевичну похльобку», а силою, хитрістю було воно у нас узяте.
|
|
| Квіти до пам’ятника Івану Сірку від отамана Криворізького міського товариства УРК Юрія Засядьвовка (зліва) й усього реєстрового товариства |
Якось виступав перед прихожанами Свято-Преображенського собору наш криворізький і нікопольський владика Єфрем і говорив про мову: «Ми не можемо церковною мовою спілкуватися вдома чи між собою… Це особлива мова». І це зрозуміло, молитви читаються старослов’янською, а проповідь, звернення до мирян – рідною, українською. І близькі тоді серцю слова із Пісень Давида: «Якщо я молюся чужою мовою, то говорять мої вуста, а серце мовчить». Тож як велично і радісно стає на душі, коли чуєш рідні слова, які лягають на серце лікувальним бальзамом.
Кажуть, «розкольники» – на українську церкву. А що вона розколює? Хіба іншого Бога визнає? Чи іншому Богу молиться? Єдиного Бога, Отця, і Сина, і Святого Духа, маємо, йому лише поклоняємось.
А те, що хочемо мати «свою правду в своїй хаті», – хіба за це карають?
Звісно, не сьогодні це вирішиться, не одним днем, не одним десятиліттям… Будемо молити Бога, щоб дарував свободу не тільки державі, яку ми отримали в 1991 році, а й духовному її началу. І якщо на це буде воля Його, Всевишнього.
Бог створив людину вільною, і людина вправі розпоряджатися цією волею сама. А не за підказкою брата старшого (або молодшого). Вірю, прийде цей час. А поки що ми повинні толерантно (враховувати й чужі думки) і смиренно (бо смиренність гартує душу) іти до неї, до Волі. І буде, як було із древніми юдеями, коли після 300-літнього єгипетського полону Сам Господь Бог допомагав їм визволятися з неволі: хвилі моря розступалися, щоб пропустити народ юдейський, що йшов до Землі Обітованої; насилав кари небесні, коли не хотів фараон московський, ой, єгипетський, відпускати стільки робочих рук.
…Пройшла служба. Поклали до могили Івана Сірка квіти. Знову прозвучав Гімн нашої держави. Вшанували видатного козарлюгу. Віддали належну йому шану.
А тепер – можна й погуляти, показати молоду славу козацьку, що не загубилася серед століть. Розпочинається обласний фестиваль козацької пісні: музика, танці на Співочому полі, виставка-ярмарок майстрів декоративно-прикладного мистецтва, козацькі розваги, посвята в козаки, нагородження учасників фестивалю і святкова торгівля українськими сувенірами.
Ми всі разом стояли у поклоні біля могили І. Сірка, згадуючи епізод за епізодом біографію кошового, який віддав своє життя за волю українського народу, був справжнім патріотом-українцем.
Певна річ, що героями не народжуються, ними стають у вирі повсякдення. Ми завдячуємо історії своїй і буремному українському часопису, який назвав багатьох героїв. Серед них був і навіки залишається кошовий отаман Іван Дмитрович Сірко.
Слава Україні! Героям слава! Навіки слава!