|
|
| Славетний гончар Микола Гаврилович Пошивайло з Опішні |
Орнамент - перша математична модель реальності
Серед сучасних митців є думка, що важливо дотримуватися традицій. Для того, щоб зберегти національний колорит, щоб творчість українського майстра можна було ідентифікувати серед інших і сьогодні, і через десятиріччя. І навіть глобалізація, що нівелює культурні кордони, не може приборкати бажання зберігати український колорит у національному мистецтві. І це не просто забаганка, не спроба переконати себе, що своє - то найкраще. Коріння української культури сягають такої давнини, що й уявити важко. Елементи орнаментів, які через тисячоліття увійшли у сьогодення і знаходять своє місце на вишиванках, рушниках, писанках та глиняному посуді, створювалися ще в епоху трипільської цивілізації. Важливо, що орнаменти не були випадковими і створювалися не для естетичної насолоди, а мали значення вельми серйозне і практичне - вони впливали на природу, перетворюючи хаос на лад, страх на впевненість, стихію на помічника. Орнаменти були втіленням космічних сил і відображали духовне життя далеких пращурів. Можливо, тому українці зберігають прадавні традиції, адже підсвідомо знають: втративши зв’язок із пращурами, загубиться і значна частина духовних набутків, незбагненний, але дієвий захист від усього лихого.
Тема орнаменту та його значення вивчається вже понад сторіччя, та розкрити усі таємниці й дійти певної думки щодо кожного знака, який використовували праукраїнці, поки не вдається. Чи справді можна вважати ключем для розуміння трипільської орнаментації індоєвропейську міфологію Рігведи й Авести; змій по відношенню до людини - то є добра чи лиха істота; що є першим світотворчим чинником - сонце або Світове Дерево життя? Навіть про кількість знаків у трипільців нема однозначної думки серед науковців. Висновок можна зробити лише про те, що оздоблення трипільського посуду мало справді магіко-сакральний характер, тобто такий, що відноситься до релігійних ритуалів.
Міф створює дійсність
Трипільська культура існувала на території сучасної України за дві-чотири тисячі років до нашої ери. Відомо, що трипільці були землеробським народом і усі їхні надії були пов’язані із врожайністю і родючістю. Землероби, як відомо, ненавиділи каміння, яке заважало обробляти землю, тож камінню не поклонялись і не використовували як матеріал для будівництва. Трипільці були шанувальниками глини, з якої будували житло - при саморуйнуванні чи спаленні його не залишалося жодного сліду на полі, і цю землю можна було з часом обробляти знову. Також закономірним був страх перед стихійним лихом, тож трипільці шукали засіб зробити природу більш лагідною, сприятливою і передбачуваною. Отже, більшість орнаментальних витворів гончарства - це зображення навколишнього світу: колообіг сонця, зміни пори року, ландшафт, дощ, тварини, жінка, що асоціюється із плодючістю. Саме сакральні знаки, які складалися в орнаменти на керамічних виробах, мали на думку тогочасної людини достатню силу, щоб природні явища привести до певного ладу й захистити від голоду, хвороб та смерті. Звісно, практичні дії з обробки землі не виконувала якась примарна істота - після певного обряду справ і обов’язків у землероба менше не ставало. Проте міф та обряд були не менш важливим за практичні дії, що вносили до світового устрою стабільність і впевненість.
На гончарних виробах найчастіше зустрічаються зображення сонця і бика. Другим за популярністю знаком є змія. Також трапляються й інші традиційні знаки: тварини (собака, коза, птах), рослини (зерно, колосся, дерево), небесні тіла (зорі та місяць). І особливою темою, найзагадковішою і водночас найзрозумілішою, є статуетка жіночої фігури, богині Прародительки, що ототожнюється із родючістю, а значить - процвітанням.
|
|
| Чарівний світ української кераміки |
Ой колесом, колесом, а й Сонечко вгору йде
Радіє серце, коли навесні виглядає сонечко з-за хмаринки, зігріваючи землю та даруючи світлі надії. Навіть ми, віддалені від природи люди двадцять першого сторіччя, жваво реагуємо на світло і тепло весняного сонця. Що вже казати про людину, життя якої залежить від природних умов! Не дивно, що серед найчастіших трипільських знаків-символів дослідники виділяють Сонце і його колообіг - як знак пошани до світла і тепла та засіб зобразити плинність часу. Через те, що парність у свідомості трипільців була обов’язковою умовою для творення життя, Сонце іноді зображувалося в парі із Місяцем, що символізує шлюб на космічному рівні, де Сонце мало жіноче начало, символізуючи матеріальну суть буття, а Місяць - чоловіче і мав захищати від ворогів, видимих і невидимих. Сонце на глиняному посуді поставало у вигляді кола, овалу з променями, спіралі, бика. Як ще один символ Сонця особливої уваги заслуговує хрест, який також передає сенс єднання чоловічого та жіночого: горизонтальна лінія символізувала світське, пасивне, жіноче, а отже, Землю, вертикальна лінія - духовне, творче, активне, чоловіче, а відтак - Небо. Хрест також інтерпретується як всесвітня вісь, від якої відходять просторові виміри висоти, довжини, ширини і широти; й одночасно хрест уособлює сторони світу - північ, південь, захід і схід. Символ, що начебто увійшов до свідомості людей із розповсюдженням християнства, насправді шанувався у культурі багатьох народів ще у дописемні часи і був пов’язаний частіше за все із культом сонця.
Хрести залишаються до сьогодні найбільш розповсюдженими елементами орнаментів писанок, вишиванок, а на гончарних виробах ще не так давно було обов’язковою традицією викарбовувати хрестик, який служив оберегом від усього лихого.
|
|
Змія - оберіг плідної землі
Доволі часто зустрічається на трипільській кераміці зображення змії, в окремих групах поселень цей знак складає 45% від усіх інших, що намальовано на посуді. Змія може змальовуватися доволі детально, іноді ж загадкова тварина являла собою схематичну спіраль, яка мала сенс вічності, циклічності життя та безперервного бігу сонця. Вона також зображувалася хвилями та меандрами, які можна побачити і на сучасному гончарному посуді. Чимало дослідників оцінюють змію як істоту добру, що охороняє хатнє майно. Крім того, її часто зображували на статуетках богині Прародительки, мета плазуна у цьому випадку - охороняти плід, який розвивається у череві Матері-Прародительки, богині плодючості. Іще знак змії інтерпретується як символ сонячно-водяного дракона, що уособлює космічне подружжя Неба і Землі. Образ доброго змія з часів трипілля потрапив і до українського фольклору - чимало є казок, де чарівні змії виступають добрими персонажами, завдяки яким і худоба велася, і в полі родило. В обрядових піснях поява плазуна перед дівчиною є доброю прикметою, що вказувала на скорий шлюб.
Є й об’єктивне пояснення, чому змія серед трипільців здобула добру славу, на відміну від сучасного уявлення - спокусник та отруйна небезпечна тварина. Праукраїнці, спостерігаючи за природними явищами, помітили закономірність: перед дощем вуж часто потрапляв на очі, адже шукав тепле сонячне місце, тож змія приносила добрі вісті про життєдайну вологу, а відтак була істотою шанованою.
Велика Матір-Богиня
Ідея родючості сили природи втілювалася в образі жінки - Великої Матері, Матері-Прародительки. Ця богиня по праву зайняла перше місце у пантеоні трипільців, адже символізувала щедрість і плодючість землі, жінки, природи загалом. Магія плодючості на землі була тісно пов’язаною із магією плодючості у людей. Це пояснює, чому до глини, з якої виготовлялися статуетки богині, додавали зерно та борошно. Використання такого матеріалу символізувало також «похорон» зерна в землі (засів) і його «воскресіння» (весняні сходи) - крім прямого значення, можна побачити паралель із відродженням душ покійних у нових поколіннях, і знову окреслюється сенс вічності і циклічності життя. Статуетка, як правило, мала вигляд зрілої жінки, чия статура недвозначно вказувала на здатність народжувати, на животі богині іноді зображувався ромб - символ засіяного поля, богиню оберігали змії, що спіраллю обвивали груди і живіт (оберіг вагітності).
Отже, геометричні знаки, що складалися в орнаменти, відповідали певному ритмові і закономірностям природи. Люди через геометрію дещо змінювали світ, упорядковуючи його, вносячи стабільність.
На сучасних вишиванках та гончарному посуді орнаменти служать прикрасою, не маючи магічної сили, на жаль. Мабуть, предківська мудрість з кожним роком стає для нас все менш доступною і промовистою.