Раніше повідомлялося, що вчені Станфордського університету (штат Каліфорнія, США), досліджуючи V-хромосоми європейців, довели: корінне населення Старого Світу походить від пращурів, що жили в кам’яному віці на території нинішньої України, а також на Балканах і Піренейському півострові. І ось нова сенсація в науковому світі. Англійські вчені-лінгвісти Роберт Макрам, Уільям Крен і Роберт Макнійл, вивчаючи історію англійської мови, яка відноситься до германської групи мов, дійшли висновку: її коріння криється в давній українській мові. Більш того, мова, якою користувалися люди, що жили по лінії нинішніх міст Київ – Канів – Черкаси – Кременчук – Дніпропетровськ – Запоріжжя, є, за твердженнями вчених, джерелом виникнення всіх так званих індоєвропейських мов. Для наочності в книзі “Історія англійської мови” наведена карта, на якій віялом розгалужуються стрілки, що зображають рух індоєвропейських мов від спільного гнізда, котрим є Середня Наддніпрянщина.
Відомий український письменник, лінгвіст і етнограф Сергій Плачинда, повідомляючи у газеті “Літературна Україна” за 18 листопада 2004 року про досягнення англійських вчених, назвав це революцією в українознавстві. Революцією у тому розумінні, що відкриття англійських вчених змусить нарешті офіційну вітчизняну науку перестати замовчувати, не брати до уваги численні праці тих українських вчених, які давно вже говорять про те ж саме.Зокрема, археолог, доктор історичних наук Валентин Даниленко ще за двадцять років до англійців почав підходити до Давньої України як до вогнища людської цивілізації. У своїй книзі “Енеоліт України”, виданій у 1974 році, саме він перший завдав потужного удару по гнилій, безглуздій, бездоказовій теорійці – буцімто культуру, духовність, цивілізацію принесли давнім українцям якісь “загадкові” племена з Півдня. Навпаки, спираючись на археологічні дані, він довів, що саме з України в IV столітті до нашої ери люди несли цивілізацію на Балкани, в Північну Італію, Єгипет, острів Кріт, куди вони масово переселялись внаслідок демографічного вибуху у себе на батьківщині. З цієї ж позиції розглядають історію Стародавньої України також Володимир Шаян, Лев Силенко, Юрій Шилов, Іван Кузич-Березівський та багато інших вчених.
Одним словом, на сьогодні накопичена вже така маса наукових досліджень, яка нагально вимагає від вітчизняної науки рішуче брати на озброєння нову концепцію історії українського родоводу.
“Вірю, - пише Сергій Плачинда, - що фундаментальна праця англійців посоромить наших міністерських освітян та науковців і змусить їх внести до шкільних та вузівських програм розділ “Стародавня Україна XV тисячоліття до н.е. – I тисячоліття н.е.”... Так, наразі, коли англійці показали роль землі української у становленні Індо-Європи, нам соромно бути Іванами, які не пам’ятають роду свого. Але маємо не лише пишатися своєю старовиною, а й поглиблено вивчати її, популяризувати, пам’ятаючи: ніщо так не виховує національної гордості, як українська історія. І ніщо не завдає стільки душевного болю, як українська історія. А без болю не буває Патріота, Громадянина, дочки чи сина своєї Вітчизни”.