|
|
| На уроці народознавства у ЗОШ соціальної реабілітації м.Горлівки. |
“У січовій школі навчалися хлопчики, або силою привезені звідкись козаками і потім усиновлені ними в Січі, або ті, що самі приходили до них з України й Польщі, або ж спеціально привезені багатими батьками в Січ для навчання грамоти й військового мистецтва; на Запоріжжі їх звичайно звали “молодиками”. Таких школярів, за свідченням одних сучасників, було в Січі понад 30; за свідченням інших, до 80, з них 30 дорослих і 50 дітей; січові школярі вчилися читання, співів і письма; мали особливий, але схожий на все військо громадський устрій; мали спільні кошти, що зберігалися завжди у старшого; обирали зі свого середовища двох отаманів – одного для дорослих, другого для дітей, і на власний розсуд або залишали їх на цих посадах, або скидали після закінчення року. Вони отримували прибутки частково від “наказних” батьків, частково за дзвоніння у дзвони й читання псалтиря по вмерлих козаках, за продаж ладану в січовій церкві, за колядку під вікнами січового товариства й привітання його у свята Різдва Христового, Нового року й світлого Воскресіння Христового; крім того всього, січові школярі отримували певну частку бойових припасів – свинцю й пороху, які щороку присилали зі столиці в Січ на все Запорізьке Військо низове. Головним учителем січової школи був ієромонах-уставник, котрий, крім своїх прямих обов’язків наставника, виконував і другорядні: дбав про здоров’я хлопчиків, виводив їх при пошестях “на свіжу воду”, в луки, сповідав і причащав хворих, ховав померлих і про всі випадки у школі детально доповідав кошовому отаманові і водночас прикордонному лікареві”.