|
|
| Радник голови Чутівської райдержадміністрації з питань козацтва, генерал-майор УРК, підполковник Збройних сил України Володимир Панченко біля каплички на місці Конотопської битви |
Радник голови Чутівської райдержадміністрації з питань козацтва, генерал-майор УРК Володимир Васильович Панченко - людина авторитетна й багатьма шанована, бо ж має чималий життєвий досвід, завжди твердо стояв і стоїть на державницьких позиціях, завжди був і є патріотом козацького руху, неньки України.
Сама доля вписала його у козацькі реєстри: народився Володимир Панченко у козацькім краї, на Полтавщині, у родині, де пам’ятали козацькі походи і свято берегли розповіді про предків з Хортиці. І селище Чутове, що привільно розкинулося на берегах ріки Коломак, яка теж пам’ятає козацькі походи, вибори гетьмана Івана Мазепи, перемоги Івана Сірка, і численна працьовита, дружна родина виховали хлопця справжнім козаком - сильним, дужим, справедливим, завжди готовим прийти на допомогу. З малих, з юнацьких літ не терпів несправедливості й понад усе дорожив ім’ям родини, своєю Батьківщиною. Згадує, коли пішов у далекі світи, закінчив Харківське військове авіаційне училище і служив у Німеччині, Чехословаччині, Оренбурзі, не раз довелося говорити: „Я офіцер, і честь для мене понад усе”. Відчуття офіцерського, синівського обов’язку перед країною, бабунею Анастасією Степанівною, котра виховала п’ятьох дітей, батьком Василем Демидовичем, який з війни повернувся з ранами й орденами, перед односельцями - не давало права схибити, відступити від принципів. Тож коли Володимир Васильович пішов з військової служби у відставку, цікава робота знайшлася. Спочатку працював у Орджонікідзевському райвиконкомі у місті Харкові, Харківському міськвиконкомі, у профспілках, згодом начальником відділу Управління внутрішньої політики Харківської облдержадміністрації. Тоді на обліку в органах влади перебувало понад 120 політичних партій, стільки ж молодіжних організацій, 50 жіночих, 22 волонтерських і 9 козацьких.
За службовим обов’язком і за покликанням серця Володимир Панченко зацікавився козацтвом, що почало відроджуватися в Україні з набуттям незалежності. На Харківщині козацькі формування були достатньо численними, проте кожна з організацій діяла на власний розсуд і за власною програмою.
|
|
| Майбутнє козацтва - молодь |
Володимир Панченко ніколи не був формалістом, тож коли траплялася найперша нагода, ішов у козацькі маси - бував на радах, з’їздах, брав участь у різноманітних заходах, що проводилися в козацьких організаціях. Знайомився з людьми, вивчав проблеми, що виникали у товариствах, і не міг зрозуміти, чому козацькі організації патріотичного спрямування, якими були усі без винятку козацькі формування Харківщини, діють розрізнено, втрачаючи величезний пропагандистський, кадровий, людський потенціал, який сприяв би об’єднанню зусиль. Коли козацтво почало набирати великої сили й ваги, Володимир Панченко виступив з ініціативою створити Асоціацію козацьких організацій Слобожанщини і запропонував козацьким очільникам не лише програму дій, а й статут. До Асоціації незабаром увійшло 6 найбільших козацьких товариств Харківщини, у тому числі й Харківська обласна організація Українського Реєстрового Козацтва. Той час, мабуть, був часом злету, піднесення, найактивнішої роботи у козацтві регіону. Ініціативи й пропозиції козаків щодо встановлення пам’ятника Івану Мазепі у Коломаку, де той був обраний гетьманом, перейменування однієї з вулиць обласного центру на честь Мазепи, проведення етнографічних фестивалів, козацьких спортивних змагань, шефство над школами, вищими навчальними закладами знаходили підтримку серед козаків і втілювалися у життя. Про активну і плідну співпрацю харківського козацтва з органами влади, з козаками з інших регіонів України, зарубіжними релігійними, громадськими організаціями широко розповідали засоби масової інформації. Нині, як зазначає Володимир Панченко, який з Харківщини переїхав у рідні місця, на Полтавщину, Асоціація козацьких організацій Слобожанщини формально існує, але діє менш активно. Та й деякі козацькі організації, що входять до Асоціації, здали свої позиції. Найбільш боєздатними залишаються Харківська обласна і міська організації Українського Реєстрового Козацтва, які проводять значну патріотичну виховну роботу, поповнюються новими членами.
І сьогодні Володимир Васильович не втрачає зв’язків з реєстровиками Харківщини, з тією організацією, до лав якої він вступив кілька років тому, тож бере участь у багатьох заходах, які проводяться в регіоні. Посада, яку обіймає Володимир Панченко - радник голови Чутівської райдержадміністрації з питань козацтва, зобов’язує бути у курсі всіх козацьких справ, і не тільки на Полтавщині.
- Нині в Чутовому є кілька козацьких організацій, - говорить генерал-майор УРК. - Але поки що між ними немає чіткої взаємодії, немає загальної програми їх діяльності. Під час зустрічей з головою райдержадміністрації Михайлом Петровичем Хворостом, який підтримує козацький рух, як державницький і патріотичний, досягнуто домовленості про створення при місцевих органах влади козацької ради й розробку програми розвитку козацтва на Чутівщині.
Нещодавно у цьому райцентрі побував Голова Українського Реєстрового Козацтва Анатолій Шевченко з представниками Головного штабу УРК. Зустрічі з очільниками району, громадськістю (а під час візиту відбулася перша посвята мешканців райцентру у реєстровики) дали новий імпульс розвитку козацтва на Чутівщині, де вже незабаром з’являться і козацький музей, і козацька громада, адже записатися у козацтво бажають не тільки чоловіки, а й жінки.
- Робота знайдеться усім, - говорить Володимир Панченко. - Вже зараз іде підготовка до прийому у реєстрове козацтво учнів Чутівського професійно-технічного училища, яке очолює Вікторія Балясна, до святкування Дня Українського козацтва, яке припадає на свято Покрови Пресвятої Богородиці. Плануємо провести у центрі Чутового, на майдані, урочисту козацьку раду, концерт, козацькі забави, у яких візьмуть участь спортсмени з місцевого кінного заводу „Тракен”.
Нещодавно Володимир Панченко за активну участь у пропаганді козацьких ідей, відродженні козацтва відзначений „Бронзовим козацьким хрестом”. Та найголовніша нагорода для нього - мамина любов, яка не зменшується з роками, троє дітей, троє онуків - велика, як справжня українська, родина Панченків. Тож нехай їй, як і козацькому роду, ніколи не буде переводу.