(Продовження. Початок у №13-16)
Посилення асиміляції українців
Пантелеймон Куліш, один із учасників Кирило-Мефодіївського браства |
27 лютого 1802 р. Остаточно ліквідовано навіть «паперову» автономну самоврядність українських країв та реорганізовано їх у Київську, Чернігівську, Полтавську та Слобідсько-Українську губернії, які були приведені в повну відповідність із російськими губерніями в усіх галузях життя.
9 липня 1804 р. «Височайшим повелением» затверджено цензурний Статут. У ньому виразно написано: «Ни одна книга или сочинение не должны быть напечатаны в Империи Российской, ни пущены в продаж, не быв прежде рассмотрены цензурой».
1808 р. Закрито Руський (український) інститут Львівського університету, де на двох факультетах (філософському та богословському) низку предметів викладали українською мовою.
1810 р. Києво-Могилянську академію формально перетворено в Духовну академію, а колегії ще раніше стали духовними семінаріями. Замість розсадника вищої освіти для всіх станів українського суспільства Києво-Могилянську академію перетворили в окрему духовну школу, яка повинна була стати твердинею обрусіння України.
24 липня 1817 р. Святійший Синод на підставі особливої доповіді комісії духовних училищ закрив Києво-Могилянську академію, що проіснувала понад 200 років.
1817 р. Запровадження викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини, яка входила в той час до Австро-Угорської імперії.
1816–1821 рр. Посилення мілітарної окупації України (500-тисячне російське військо у військових поселеннях на українській землі).
В Європі існує народ, забутий істориками, – народ русинів. Цей народ існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більше відмінну від історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову, окрему від московської й польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться. Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і рутенією, а той народ, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля – Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії.
К. Делямар
Національний університет ім. Т. Шевченка (колишній університет св. Володимира), м. Київ |
1819 р. Замість закритої 1817 року Києво-Могилянської академії створено Київську Духовну академію, яка не тільки денаціоналізувала українську молодь, а й притягала на Україну молодь чужоплеменну, головно з Московщини.
1826–1828 рр. Створено третій відділ імператорської канцелярії – першу російську таємну поліцію. З її активною допомогою посилився наступ на український «сепаратизм» після польського повстання 1830– 1831 рр.
1831 р. Скасування царським урядом магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).
1834 р. «Зникло» унікальне наукове дослідження – словник П. Білецького-Носенка. Автор подав його на затвердження до Московської Академії Наук. П. Білецький-Носенко за шість років підготував змодифікований новий словник, подав до Московської академії, але він був відхилений, знову «загубився». Перший словник відшукали і в 1964 році, тобто приблизно через 130 років, видали в Київській академії наук. У словнику подається у гніздовій формі повний граматичний вираз. Білецький-Носенко обігнав лінгвістичну науку більш як на 100 років. Бо вже 130 років перед виходом у світ цього словника він порушує лінгвістичні закони, до яких сучасні лінгвісти дійшли лише в ХХ ст., так звані закони словотвору.
15 липня 1834 р. Для виховання української молоді в російському дусі у Києві засновано Університет св. Володимира.
1835 р. Щоб нічого не нагадувало українцям про колишню окремішність, офіційно скасовано «Молороссийское генерал-губернаторство». У той час Київ – останнім серед міст – утратив особливий статус, що передбачався Магдебурзьким правом. Слобідсько-Українську губернію перейменовано на Харківську, аби знищити саме поняття українськості в географічних назвах.
8 лютого 1838 р. Відкрито Комітет внутрішньої цензури в Києві. Цей підрозділ протягом багатьох років діяв при університеті св. Володимира і контролював практично всі друкарні Київського навчального округу. Головне у роботі Комітету внутрішньої цензури – недопущення будь-якого проукраїнського слова.
Український народ – це окремий народ, українська мова – це окрема мова...
Микола Скрипник
Листопад 1839 р. Болісний відгомін імперської глухоти до природних потреб українців розмовляти своєю мовою, розвивати її, милуватись і насолоджуватися рідним словом сконцентрований у листі Тараса Шевченка до брата Микити: «Микито, рідний брате! Та, будь ласка, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому…
Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скучно, що я всяку ніч тільки й бачу у сні що тебе, Кирилівку, та ридаю... Прокинусь, заплачу… Ще раз прошу, напиши мені письмо, та по-своєму, будь ласка, а не по-московському. Оставайся здоров. 1839 ноября 15 дня, С.-Петербург».
1842 р. Указом Миколи І скасовано Литовський статут, що уже давно став українським національним правом. В Україні у повному обсязі набрали чинності російські загальноімперські закони. Скрізь – «од молдаванина до фінна» – самодержавний уряд ігнорував національні інтереси неросійських народів.
Українці – це нащадки Київської Русі.
Мальт-Брюн
5 квітня 1847 р. За участь у діяльності Кирило-Мефодіївського братства у Києві заарештовано Тараса Шевченка. Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що було рівнозначне ув’язненню (пробув до 2 серпня 1857 р.).
19 червня 1847 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ із наказом вилучити з продажу твори учасників Кирило-Мефодіївського братства. У 1847 році в Україні була опублікована тільки одна книжка, у 1848 році – три, у 1849 році – 2, у 1850 році – 1, у 1851 році – 2, у 1856 році – 5.
Я визнаю українців за самостійний народ..., знаю рівно ж їх літературну мову... Поважайте національні прагнення цього переслідуваного, але до самостійності покликаного народу.
Ф. Рігер
1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського братства. Розгорнулася нова хвиля шаленого переслідування українства. На українських патріотів посипалися брутальні звинувачення. Цинізмом історичної інтелектуальної обмеженості віє з листа російського критика і філософа, «неистового» Віссаріона Бєлінського про Тараса Шевченка до П.В. Аннєнкова, написаного у грудні 1847 року: «...Здравый смысл в Шевченке должен видеть осла, дурака и пошлеца, а сверх того, горького пьяницу, любителя горелки по патриотизму хохлацкому. Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля – один на государя и императора, другой – на государыню и императрицу… Я не читал этих пасквилей, и никто из моих знакомых их не читал (что, между прочим, доказывает, что они нисколько не злы, а только плоски и глупы), но уверен, что пасквиль на императрицу должен быть возмутительно гадок по причине, о которой я уже говорил».
Листопад 1848 р. Розпорядженням міністерства народної освіти Австрії вивчення русино-української мови визнано обов’язковим у всіх гімназіях Східної Галичини.
1857 р. Інструкція попечителям Київського та Віленського навчальних округів про те, щоб «должности учителей истории в гимназиях и уездных училищах замещаемы были исключительно природными русскими».
1858–1898 рр. У Східній Україні зросійщено 1,5 млн. українців і 100 тисяч стало білорусами.
1859 р. Розпорядження цензурі, щоб «сочинения на малороссийском наречии, писанные собственно для распространения их между простым народом, печатались не иначе, как русскими буквами».
12 червня 1862 р. За розпорядженням міністра освіти Російської імперії всі українські недільні школи (було 68) закрито.
1862 р. Перестав виходити журнал «Основа» (проіснував лише 22 місяці), який видавали П. Куліш, В.Білозерський, М.Костомаров.
21 червня 1863 р. Редактор газети «Московские ведомости» Катков написав, що Україна ніколи не мала окремої історії, ніколи не була окремою державою.
8 (18) липня 1863 р. Антиукраїнська реакція завершилася таємним Валуєвським циркуляром. Заборонено видавати українською мовою книжки релігійного змісту, навчальні та призначені для початкового читання народу. До друку дозволено лише твори красного письменства.
14 липня 1864 р. У Росії прийнято новий Статут про початкову школу, згідно з яким навчання наказано проводити лише російською мовою.
1866 р. У Києві засновано міську публічну бібліотеку, укомплектовану лише російськомовними книжками. Ця загальнодоступна бібліотека стала розсадником цареславства і російщення українців.
24 квітня 1876 р. Особлива імператорська комісія («Совещание») у складі міністра внутрішніх справ (голова), міністра народної освіти, обер-прокурора Святійшого Синоду, головного начальника ІІІ-го Відділення власне його величності Канцелярії та голови Київської Археологічної Комісії тайного радника Юзефовича запропонувала вжити особливі заходи проти українофілів. На основі їхніх пропозицій сформульовано таємний Емський указ.
18(30) травня 1876 р. Імператор Олександр ІІ у німецькому місті Емсі, куди він їздив лікуватися, підписав таємний цензурний указ, яким заборонено ввозити до Російської імперії, без особливого на те дозволу, будь-які книжки, брошури українською мовою. Заборонено різні сценічні вистави і читання українською мовою, а також друкування українською мовою текстів до музичних нот.
(Продовження у наступному номері)