Гетьман УРК Анатолій Шевченко і клір Української Греко-Католицької Церкви |
Згідно з дослідженнями „Юкрейніан соціолоджі сервіс”, проведеними у 2003 році, 70 % (69,7%) ідентифікують себе з віруючими, 16,1% - з невіруючими, а 14,3% не визначилися однозначно. Найбільш численними конфесіями в Україні є Українська православна церква (Московського патріархату) – 37,8 % усіх конфесійно визначених віруючих (або 15,4 % дорослого населення України), УПЦ Київського патріархату – 28,7% конфесійно належних віруючих (11,7 % дорослого населення) та Українська греко-католицька церква – 18,6 % конфесійно визначених віруючих (7,6 % дорослого населення). Отже, Україна є поліконфесійною державою, де жодна з церков та релігій не є домінуючою. А що на Донеччині?
Голови різних церков сходу України на різдвяному концерті |
Не секрет, що у ХХ ст. церкви на Донбасі руйнувалися владою – багато їх і зараз лежить у руїнах. Але сьогодні, за роки незалежності, збудовано нові красиві храми, церкви, каплиці. Переважна більшість релігійних організацій має приміщення для богослужбової діяльності. Тільки за період 1992-2003 рр. у краї було збудовано 119 культових споруд. У стадії будівництва знаходяться ще 55 храмів та церков у Донецьку, Краматорську, в Ясинуватському, Слов’янському, Волноваському районах.
Релігійне життя в області відрізняється в цілому стабільністю, відносно мирним співіснуванням різних конфесій. В останній час до церкви йде більше молоді. Найбільш масовою конфесією на Донеччині є православна церква. Найбільш авторитетна і впливова сила – УПЦ. Донецько-Маріупольську єпархію УПЦ КП з 1999 року очолює молодий єпископ Юрій (Юрчик Ю.Ю.), один із засновників у свій час перших парафій УПЦ КП на Донеччині. Велика питома вага в регіоні протестантських течій. Зростає авторитет і активність мусульманських громад. Ось такий „штриховий” портрет поліконфесійності Донеччини сухою мовою аналітики.
З травня 2003 року в регіоні функціонує консультативно неформалізована Рада церков та релігійних організацій Донеччини (координатор Ради – Козловський І.А.), в якій беруть постійну участь представники УПЦ-КП, УГКЦ, ЄХБ, ХВЄ, ХЄВ, Церкви Повного Євангелія, Церкви Христової, Церкви Божої, Божої Церкви в Україні, Церкви Ісуса Христа Святих Останніх днів та інших релігійних організацій, що стоять на соціально-конструктивних позиціях міжконфесійного діалогу. За 1,5 року спільними зусиллями членів Ради церков проведено велику кількість заходів (концерти, „круглі столи”, конференції, „тижні сім’ї”, Свято жнив тощо). Рада взяла активну участь у проекті „Утвердження толерантності в українському суспільстві шляхом крос-регіональних і багатовимірних моніторингів релігійних процесів”, який підтримано міжнародним фондом „Відродження”, і в його рамках ініціювала і провела спільно з Донецьким державним інститутом штучного інтелекту, Центром релігіє-знавства ДонДІШІ та Донецьким відділенням Української асоціації релігієзнавців І Міжнародну науково-практичну конференцію (12 березня 2004 року) „Духовна і со-ціально значуща роль церков та релігійних організацій у світі і в Україні”. Рада церков здійснює і певні кроки у поглибленні процесу спілкування й обміну ідеями, думками і проектами між владою і релігійними організаціями, але з тим, щоб процес цей був більш прозорим і динамічним.
Але, на жаль, держава на регіональному рівні не завжди проводить у життя конституційні принципи рівності всіх релігійних організацій перед законом і створює певні переваги для однієї церкви, (а на сході України це УПЦ Московського патріархату) перед іншими.
Сучасний світ, витканий з протиріч, штучних і природних поділів за етнічними, релігійними, мовними та іншими ознаками, проте, під впливом глобальних змін прагне до об’єднання на стабільних правових, демократичних, історично перевірених основах. Для того, щоб не допустити подальшого міжрелігійного і державно-церковного непорозуміння та позитивно впливати на процес забезпечення стабільності всіх компонентів політичного, економічного і духовного життя в Україні, необхідно:
1. Об’єднати зусилля позитивно-здорових сил різних релігійних конфесій на основі правового підґрунтя, враховуючи всі етнічні, духовні і ментальні особливості того чи іншого регіону країни.
2. Налагодження взаємовідносин між конфесіями має відбуватися на рівних правах, згідно з чинним законодавством, щоб ні в якому разі не порушувати права жодної зі сторін та не нав’язувати своїх поглядів.