|
|
Озеро Синевир – найбільше і найвідоміше озеро в Українських Карпатах, розташоване у верхів’ях річки Теребли. Воно утворилося після льодовикового періоду внаслідок потужного зсуву, викликаного землетрусом, понад 10 тисяч років тому. На висоті 989 м гірські кам’янисті породи виросли на шляху швидкого струмка, утворивши греблю і повністю перегородивши вузьку долину. Та під великим натиском вода все-таки знайшла вихід у греблі, й озеро стало проточним. Є в нього одна особливість: воно ніколи, навіть у періоди найбурхливіших повеней, під час танення снігів не виходить з берегів.
Краєвиди навколо водного дзеркала напрочуд величні та мальовничі. Стрімкі схили, вкриті ялинками, вік яких сягає 140-160 років, спадають прямо до води. Посередині ж озера розмістився, немов зіниця блакитного ока, невеликий острівець площею всього кілька квадратних метрів. Саме через це озеро Синевир іще називають Морським Оком.
Для збереження цього чарівного куточка природи в 1974 році був створений ландшафтний заповідник загальнодержавного значення “Синевирське озеро”, а згодом, у 1989 році, - Національний природний парк “Синевир”. Це куточок недоторканної природи, де зустрічаються багатовікові буки та ялинки, які вражають своєю красою і величчю. Тут можна зустріти диких тварин – гірську косулю й оленя, рись і вовка, ведмедя і дикого кабана, лисиць і зайців, багато видів інших тварин, чисельність яких не зменшується завдяки забороні на полювання і вирубку лісу. Тут щедро росте ожина, чорниця, брусниця, малина, суниця і лісові горішки, якими можна поласувати, мандруючи горами, лісами і долинами. В парку зустрічаються близько 90 видів рідкісних і зникаючих рослин, занесених до Червоної книги, серед яких шафран і підсніжник білий. Працівники парку постійно слідкують за порядком і збереженням необхідних природних умов. У самому озері водиться велика кількість озерної, струмкової та райдужної форелі. До речі, ця риба є індикатором чистої води, адже у брудній форель не житиме. Лов риби і купання суворо заборонені.
Неподалік від озера, на Чорній річці, розташований унікальний Музей лісу і сплаву, єдиний в Європі. На його території є колиба, стайня, майстерня, жолоби, за допомогою яких спускали схилами деревину, інші старовинні побутові речі. У музеї представлена колекція сокир сплавників лісу, предмети одягу, точильне каміння, свердла тощо. Все залишилося на своїх місцях, як було колись.
|
|
Легенди Синевиру
Прозоре синє озеро тоне в глибині зелених Карпат і приваблює як своєю красою і величчю, так і найрізноманітнішими легендами, здебільшого про походження озера. Одна з них розповідає про те, що в давні-давні часи у місцях, де зараз розташоване озеро, був лише великий мочар (трясовина) і жили коло нього богатирі. Жили вільно серед прекрасної природи, полювали на оленів, вовків, рисей і ведмедів, розводили домашню худобу. Але чомусь богатирі дуже швидко гинули, доки не залишився один-єдиний, на ім’я Синевир.
Минулися гучні виїзди на лови, замовкли мисливські голоси, звуки ріжків. По здобич Синевир ходив тепер сам і тихо, сумно повертався додому. Єдиною втіхою була для нього донечка Чіла, а найбільшою гордістю – білий бик. Але й із того недовго тішився. Якось всеможні боги обрали цей забутий, але чарівний куточок землі своїм осідком, тому й повернулися до богатиря непривітним обличчям.
Раз прийшов Синевир з полювання й не застав ні Чіли, ні бика. Довго блукав Синевир темними лісами, тоскно згадував донечку, а втомившись, сів на камінь і не зводив очей з того місця на мочарі, яке загадково блищало. Потім встав і велетенською силою рук почав ламати каміння, близькі скелі й кидав туди, де загинули, як йому здавалося, ті, кого він любив найбільше. І кидав доти, доки над мочаром не звелася велика могила. Наостанку вирвав величезний камінь, але раптом ударив з-під скелі могутній струмінь води, підхопив Синевира й поніс до мочара. За хвилю котловина наповнилася водою, богатир зник, і лише накидана могила зосталася острівцем серед озера, яке тут розлилося.
Ще одна популярна легенда про походження озера розповідає про класову нерівність як перешкоду для створення щасливої сім’ї. В далекі часи гори належали дуже багатому графу, на якого працювало багато людей: пасли овець і корів, рубали ліс, скошували траву.
Була у графа донька-красуня Синь. Дівчину звали так тому, що очі в неї були синіші за саме море, в них була вся синь бездонного карпатського неба. Якось граф вирішив перевірити, як працюють його лісоруби, і взяв доньку із собою у гори. Поки граф перевіряв роботу, дівчина збирала на галявині духмяні трави і квіти. Синь почула прекрасні звуки. Такої музики вона не чула ніколи. Доньці графа здалося, що в цій дивовижній мелодії кожен звук плаче лише за нею і втішає її серце. Синь, ніби зачарована, йшла на переливи сопілки, доки не побачила хлопця, який сидів на галявині і грав.
Вир, так звали музиканта, полюбив прекрасну Синь. І здавалося, що навіть Карпатські гори не такі міцні, як їхнє кохання. Дівчина почала приходити в гори до Вира, і ці таємні зустрічі ставали все частішими. Граф, дізнавшись про це, дуже розгнівався й заборонив їм бачитися. Але закохані не могли жити одне без одного. І тоді граф наказав убити Вира. Його люди скинули на парубка зі скелі великий камінь.
Почувши страшну звістку, Синь прибігла до місця загибелі коханого, обійняла камінь і заплакала. Лилися дівочі сльози і вдень, і вночі, доки не затопили всю галявину, але й тоді дівчина не кинула коханого. Так на тому місці утворилося озеро, вода в якому була синя й чиста, як очі Синь, а посередині було видно верхівку саме того каменя, під яким загинув Вир. З тих часів озеро називається Синевир.
На природному півострові озера закарпатські майстри Іван Бродин і Михайло Санич у 1983 році створили тридцятитонний монумент, вирізаний з красного дерева, - скульптурну групу “Синь і Вир”. Сюди приїжджають закохані з багатьох куточків України. Адже, за легендою, Синевир може подарувати любов, треба тільки дуже сильно попросити про це. А закохані, що відвідали чарівне місце, ніколи в житті не розлучаться й будуть жити довго і щасливо.
Туристам на замітку
Відпочинок на озері Синевир – справжнє задоволення. Туристам пропонують екскурсії в гори, прогулянки околицями озера, кінні прогулянки. Для бажаючих є прокат туристичного спорядження, велосипедів. Можливі прогулянки по озеру на плотах. Цікавими виявляться екскурсії до Музею лісу і сплаву, відвідання дерев’яної церкви св. Духа, збудованої у 1795 році, і музеїв у селі Колочава.
Для любителів зимового відпочинку також передбачені численні розваги. Неподалік озера є гірськолижна двохсотметрова траса з підйомником. А для любителів екзотики – прогулянки на санях в упряжці коней.
Любителі фольклорних фестивалів і верховинських традицій із різних куточків не лише Закарпаття, а й усієї України відвідують Національний парк “Синевир” у серпні, коли тут проводять щорічний фестиваль етнічної музики “На Синевир трембіти кличуть”. Захід славиться виступами музичних колективів з України і сусідніх з нею країн, виставками виробів народного декоративно-прикладного мистецтва і кулінарними конкурсами. Та найбільшим подарунком для гостей свята є поклики верховинських трембіт у руках досвідчених вівчарів, які лунають горами й долами, перегукуючись із швидкоплинними потічками й гірськими ріками.
Тож коли б ви не відвідали карпатську перлину – Синевирське озеро, у вас залишаться тільки приємні враження і ви обов’язково захочете приїхати сюди знову.