|
|
| Величний пам’ятник українському козакові встановлено у Миргороді |
Дуже різнополярні думки та настрої вже давно, ще з моменту знесення пам’ятника Леніну у центрі Черкас, збурюють голови черкащан. Кожен у цій події шукає щось своє. Хтось обурюється, комусь та подія в радість, а дехто так і не знайшов для себе якогось визначення...
Зрештою, що б там не думали та не говорили люди, а подія вже відбулася – фігури “вождя” біля найголовнішої адміністративної будівлі області вже немає. Разом із тим якоюсь незвичною стала центральна площа на бульварі Шевченка у Черкасах. Чогось там таки не вистачає. Хоч і знесено постамент колишнього пам’ятника, та все ж залишилося його гранітне підвищення, яке тепер “не вписується” у гармонійний вигляд площі. Мені відомо, що небайдужі черкащани, митці та представники влади вже висловлюють своє бачення подальшого оформлення цього місця. Як на мене, там і думати багато не треба. На старому місці повинен бути пам’ятник. Пам’ятник простому українському козакові. Не старшині чи гетьманові, а саме козацькій сіромі, на кому і трималася колишня козацька держава. З усіх міст України саме Черкаси мають беззаперечне право мати такий символ – пам’ятник, адже Черкащина у глибині віків була колискою козаччини як такої. Про це свідчать знахідки істориків та краєзнавців, і вони вже давно відомі людям.
Колись тут були сторожові поселення, що боролися зі зброєю в руках із татарсько-турецькими загарбниками. Ще князь Богдан Федорович Глинський саме звідси вперше зробив відповідний напад на Крим. Повернувшись звідти переможцем, приманив він за собою немало сіроми, яка гуртувалася у купи. Назви “козак” тоді ще не було. Оті люди розселилися в Черкасах, Каневі та Мошнах. На той час це було грізне військо Черкаського та Канівського обводу. Зусиллями тодішніх і наступних князів та намісників воно підтримувалося та розбудовувалося. Пізніше зусиллями князя Дмитра Івановича Вишневецького – Черкаського та Канівського старости – військо стало колискою козаччини як такої.
Формувалася вона на хуторі-зимівнику, що стояв колись біля Мошен в урочищі Кам’яна Дубина. Саме вихідці із Черкас, Канева та Мошен стали першими мешканцями заснованої Вишневецьким у 1553-54 році Запорозької Січі на острові Мала Хортиця. Вірогідно й те, що саме черкащани разом з іншими козаками вибирали там першого свого кошового отамана, або Гетьмана козаків України, яким і став Дмитро Іванович Вишневецький (Байда) – жива у віках легенда українського народу. Саме з Черкащини увійшли козаки у свою славну історію.
Забігаючи далеко наперед, слід зауважити, що вони були чи не найостанніші жителі острова Хортиці після руйнації Січі царицею Катериною ІІ. Нею тоді володів князь Г. Потьомкін, Мошни також були його власністю. Тож до самої смерті господаря, до 1791 року, вони ще були присутні на Січі, облаштовували там мирне життя. Та чергова власниця, графиня Олександра Василівна Браницька, що успадкувала маєтності князя Потьомкіна, забрала їх на Черкащину. Після того з дозволу цариці Катерини там оселилися німці-меноніти. Отже, Черкащина мала на Січі і перших своїх представників, і останніх...
Як бачимо, на користь моєї думки є досить вагомі аргументи. Не менш вагомим аргументом є особиста згадка про будівництво пам’ятника Леніну у 1968-1969 роках. Так сталося, що нас, тоді молодих комсомольців від заводу “Фотоприлад”, направляли на ту будову допомагати будівельникам. Прибирали на будмайданчику сміття тощо. На наші запитання стосовно спорудження такого глибокого фундаменту (близько шести метрів) будівельники відповідали, що випадково натрапили на якийсь старий підземний хід, тому довелося добиратися до непорушеного ґрунту. Не знаю, наскільки правдивою була та розповідь, але достеменно відомо те, що такий могутній фундамент з арматурою може витримати пам’ятник будь-якої конструкції. Було би недоцільним його не використати знову, а що стосується людей, які спроможні створити новий монумент, то тут, я думаю, проблеми не буде. Ще не обідніла земля Черкаська! А кошти навіть у кризу знайти можна. Навіть великі гроші, у порівнянні з виховною роллю такого монумента, з гордістю черкащан за своє минуле, – просто ніщо...
До того ж таке будівництво має шанс примирити та згуртувати нинішніх опонентів, адже усі ми родом звідти, з нашого славного козацького минулого. А постать козака – вона вже й на прапорі у нас є, то нехай буде ще й у камені чи у бронзі.