Народився Микола Лисенко 22 березня 1842 р. в с. Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії в сім’ї поміщика, армійського офіцера Віталія Романовича Лисенка, людини освіченої, з передовими для свого часу поглядами. Батько Миколи пишався тим, що походив із старовинного козацького роду, коріння якого сягало початку XVII ст. За свідченнями біографів композитора, “уся чоловіча лінія роду Лисенків аж до Віталія Романовича – правнука козацького генерального судді Федора Лисенка – були людьми військовими і завжди посідали високі пости”. Мати його, Ольга Єреміївна, була вихованкою Смольного інституту в Петербурзі. Саме вона прищепила своєму синові любов до музики і стала його першою вчителькою.
У дитинстві Микола любив слухати пісні, які співали йому мати і бабуся, був зачарований народними приповідками та казками. Під час навчання в пансіоні починає записувати народні пісні. А згодом успішно бере участь у студентських концертах, одночасно вивчаючи музичні твори.
Після закінчення гімназії у 1859 р. Лисенко зі своїм другом М.Старицьким вступає до Харківського університету. У зв’язку з переїздом батьків до Києва він переводиться до Київського університету на природничий відділ фізико-математичного факультету. Юнака захоплює громадсько-політичне життя: палкі промови, дискусії, заборонена література. Зближення зі студентами М. Драгомановим, Т. Рильським, В.Антоновичем мало значний вплив на його світогляд.
В університеті майбутній композитор серйозно взявся за вивчення укра-їнської мови, аби зробити її “культурною і своєю”, бере участь у підготовці “Словника української мови”. Грінченка, диригує студентським хором, організовує недільні школи для робітників.
Після закінчення університету (1864 р.), через рік, Лисенко здобуває науковий ступінь кандидата природничих наук.
1867 р. Микола Лисенко їде до Лейп-цига, де протягом двох років навчається в консерваторії. Тут він опановує гру на фортепіано у видатних німецьких музикантів-педагогів (К. Рейнеке, Е. Венцель), а також вивчає теорію композиції у Е. Ріхтера. Паралельно видає збірку українських народних пісень, яка була підготовлена ще в Києві, розпочинає писати музику на вірші з “Кобзаря” Т. Шевченка. Відтоді творчість Великого Кобзаря назавжди ввійде до мистецької діяльності композитора. Так, у 1868 році він пише музику до “Заповіту”.
Великий вплив на творчість композитора мало знайомство з легендарним українським кобзарем Остапом Вересаєм. Лисенко пише ґрунтовну працю “Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем”.
1874 р. у Київському оперному театрі була поставлена “Різдвяна ніч” Лисенка у вигляді музичної комедії. Мелодійність, барвистість музики вразили глядачів – успіх був шалений. Усі наступні вистави пройшли з аншлагом. Саме після цього у композитора зароджується план щодо створення національної опери. Але композитор не полишає роботи й над обробкою українських народних пісень.
Музичну освіту Лисенко продов- жує у Петербурзькій консерваторії, де був зарахований до класу М. Римського-Корсакова. У Петербурзі він зближується з М. Мусоргським, В. Стасовим, О. Бородіним, М.Балакіревим та іншими російськими композиторами.
Незважаючи на цензурні перепони, Лисенко складає нові збірки народних пісень. Після часткового зняття заборони з українського репертуару для театру (1880р.) композитор розпочинає роботу (вона тривала 10 років) над найкращим своїм твором – оперою “Тарас Бульба”.
Увагу Миколи Лисенка привертає повість М. Гоголя “Утоплена”, за мотивами якої він пише однойменну лірико-фантастичну оперу. Композитор знову повертається до шевченківської тематики – створює кантату на п’ять частин “Радуйся, ниво неполитая”, знайомиться з корифеями української сцени М. Кропивницьким і М. Садовським. У 1885-1886 рр. зароджується його тісна дружба з І. Франком.
Багатогранною була його композиторська діяльність. Писав він у різних жанрах. Це і продовження серії музики до “Кобзаря” Т. Шевченка, і пісні на вірші І. Франка, Лесі Українки, Г. Гейне, обробка народних пісень, твори для фортепіано, скрипки, віолончелі, флейти, опера “Наталка Полтавка”, дитячі опери “Коза-Дереза”, “Пан Коцький” та ін.
У 1903 р. не лише в Україні, а й за її межами широко відзначався 35-річний ювілей композитора. У Києві на честь уславленого сина українського народу було поставлено оперу “Різдвяна ніч”, а в Петербурзі – влаштовано грандіозний концерт, у якому взяли участь провідні артисти Маріїнського імператорського театру. Ювіляра сердечно привітали російські композитори М.Римський-Корсаков, О.Глазунов, А.Лядов, Ц.Кюї.
“Любі твої переспіви звернули наші очі у глиб народної душі, побачили й ми всю безодню і глибочінь її, всю широкість і міць поривань і чуття”, - писали у своєму привітанні петербурзькі студенти. На зібрані кошти під час урочистостей друзі придбали для композитора дачу, яка допомогла йому здійснити свою давню мрію – організувати музично-драматичну школу. Вона почала діяти восени 1904 року в будинку на вулиці Велика Підвальна (нині – Ярославів Вал), у Києві. В ній уперше були відкриті відділ української драми та класи народних інструментів, зокрема бандури і теорії музики. Лисенко працював у своїй школі до останніх днів життя.
Під час Першої російської революції (1905 – 1907) Лисенко не був зв’язаний із жодною політичною організацією, хоч мав яскраво виражені демократичні переконання. Він пише музику на слова І. Франка “Ой, що в полі димове?”, “Вічний революціонер”. Як вважав син композитора Остап Миколайович, “Вічний революціонер” – вінець хорової творчості Миколи Лисенка. Композитор переховував зна-йомих від чорносотенних погромів, збирав кошти для відданих у солдати за політичні переконання студентів. У лютому 1907 р. поліція вчиняє трус на його квартирі, а згодом заарештовує.
У 1910 р. композитор завершує роботу над оперою “Енеїда” – гострою сатирою на російське самодержавство.
Невтомна напружена праця підірвала здоров’я Лисенка. 6 листопада 1912 р. Микола Віталійович Лисенко раптово помер.
Творча спадщина Миколи Лисенка, славного нащадка козацького роду, є важливим чинником національно-культурного відродження України.