|
|
| Генерал-лейтенант УРК Роман Калин |
Кожна людина - коваль своєї долі. З яким завзяттям і натхненням стає кожен до горна, де праведними трудами, щоденною працею кується вдача, розум, досвід, - таким і буде життя. У працьовитих, чистих помислами і душею - багате на добро, щедре на любов. Любов і добро - це та путівна зірка, що приведе до здійснення мрій, до творчих і життєвих злетів.
Щаслива зірка освітлює шлях Романа Ярославовича Калина, успішного підприємця, щедрого мецената, заступника отамана Івано-Франківського обласного товариства Українського Реєстрового Козацтва, який лише за останні роки пожертвував на підтримку церкви і релігійних громад, дитячих закладів, культурологічних проектів понад 1 мільйон 300 тисяч гривень.
Церква Покрови Пресвятої Богородиці в Івано-Франківську, Почаївська лавра, монастир у Бучачі, Івано-Франківська єпархія, духовна семінарія, католицька школа Великого Василія, каплички у селах Товмачик і Чортовець, церкви у селах Юрківка Тисменицького району, Жуків Тлумацького району і Тишківці Городенківського району, медична академія у Львові, музично-драматичний театр, обласна рада ветеранів, дитячий садок у селі Чортовець, лікарні у селах і обласному центрі, сільські школи, футбольний клуб „Прикарпаття”, Городенківська районна федерація футболу, турніри з боксу і боротьби, видавництво книг, допомога для лікування тяжкохворих – далеко не повний перелік адрес, за якими Роман Калин надавав допомогу.
Як глибоко віруюча людина, а таким його виховали батьки, родина, рідне село Чортовець, що на Прикарпатті, меценат не втомлюється допомагати церкві. У Тишківцях власним коштом спорудив дзвіницю й наділив її святими голосами – дзвонами, у рідному селі встановив статую Христа, у Семаківці відремонтував куполи, у Почаєві профінансував реставрацію ікон. Для нього Церква – дім Божий, світлий, єдиний для усіх, незалежно від конфесійної приналежності. Тож з однаковим завзяттям допомагає греко-католицьким храмам, церквам, що підпорядковуються Київському і Московському патріархатам.
|
|
| Під час відкриття пам’ятника Івану Виговському |
Згадуючи своє дитинство, Роман Ярославович розповідає про те, як за комуністів повсюдно церкви закривали, забороняли у хатах ікони тримати. Попри войовничість і агресивність радянської ідеології, у рідному Чортівці, та й на всьому Прикарпатті, храми не зруйнували. Ніхто із сельчан руку не підняв – люди ж бо віруючі. Віра у Бога була набагато сильнішою за обіцянки-цяцянки парторгів, погрози енкаведистів, тож поплічників своїх серед місцевого люду вони не знайшли. Розповідають, якось в одному селі таки зголосився пияк трактором знести старовинну церкву. Та не встиг і до трактора підійти, як люди за поли його відтягли, а рідна жінка до самого дому києм гнала. Кажуть, невдовзі той нещасний сам загинув під колесами трактора, а храм і понині стоїть. Щоправда, церкви у радянщину здебільшого пустували. Греко-католицька церква, яка не пішла на співробітництво з радянською владою, перейшла на підпільне становище. В осиротілі храми людей не пускали, Святу вечерю, Різдво, Великдень з життя людського викреслили. Тож потай колядувати, вертепи водити Роман Калин ходив у сусідні села, у Владиполь чи Королівку, щоб у своєму, боронь Боже, вчителі не побачили, а то й гірше, парторг чи голова колгоспу. Буде тоді батькам. І хоч мати Василина Григорівна та батько Ярослав Васильович, що працював на різних роботах у колгоспі, тих „вихователів” не боялися, та все ж...
З роками Роман Калин зрозуміє, що саме батьківська любов, їх духовність, набожність, свята самопожертва виведуть у люди його самого і ще п’ятьох братів та сестер.
Його родина завжди жила просто, по-сільському. Батько в колгоспі отримував копійки, тож у чотирнадцять років Роман пішов працювати. Під час літніх канікул з ранку до вечора на току, восени, після уроків, допоки не зберуть увесь урожай, теж. Зароблені гроші, до останнього, віддавав матері, а та вже зважувала, кому купити одяг, взуття чи щось по господарству. Мати змалечку вчила сина бути не марнотратом, а господарем, чемним та уважним до людей. Вихований у любові до Бога й рідної землі, Роман Калин пішов у люди з найкращими університетами за плечима, що їх мав у рідному селі.
Дорога до сьогоднішнього успіху була довгою і звивистою. Спочатку навчався у Коломийському професійно-технічному училищі, де отримав фах наладчика деревообробних станків, потім у Москві, у знаменитому вищому військово-технічному училищі імені Баумана. З дипломом інженера-машинобудівника працював у Сибіру, на Далекому Сході, душа ж рвалася додому, до рідного краю.
|
|
| У Почаївській лаврі коштом Романа Калина відреставровано кілька ікон |
У 90-х роках Роман Ярославович повертається на Прикарпаття, молодий, завзятий, сповнений жаги праці й задумів. У рідному селі починає господарювати, бере в оренду паї – 700 гектарів землі, на яких вирощує зернові, городину, цукровий буряк. Отриманий прибуток, хоч був і не такий уже й значний, бо градом не раз вибивало поля, вкладає у нові галузі, пробує себе у конярстві, розведенні риби, торгівлі. Нині орендує майже 80 гектарів ставків та має торгову мережу. Працювати доводиться без вихідних, та всі зусилля компенсує впевненість у тому, що робить добру справу.
Заробляння грошей для Романа Калина не самоціль, а засіб для досягнення вищої мети – розбудови громадянського суспільства, незалежної України. Саме тому він, як щедрий меценат, незмінно бере участь у численних культурологічних проектах. Сто тисяч гривень пожертвував козацький генерал на відновлення корони короля Данила Галицького. Реконструкція колись втраченої реліквії стала результатом багаторічної роботи пошуковців, які, працюючи в архівах та музеях багатьох країн світу, встановили, де й коли була виготовлена корона, як вона виглядала. Корону Данило Галицький отримав за відчайдушну боротьбу з татаро-монголами, з якими він уперше схрестив мечі 1223 року у битві на Калці. Європа визнала князя державним діячем, рівним монархам світу, а Галицько-Волинське князівство - державою.
Тож реконструкція корони, одного із державних атрибутів, таких як і скіпетр, має нагадати нащадкам славного короля про свій родовід, про славу, про те, що саме українська земля врятувала Європу від ординського руйнування.
Проект, який здійснили Роман Калин і засновник Ордену Данила Галицького Ігор Жук зі Львова, надзвичайно важливий для відродження України, вважає директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький. Подивитися на корону, виготовлену з дорогоцінних металів і оздоблену коштовним камінням на основі відбитка печатки короля Юрія I, онука Данила, приїздять з усіх регіонів України та з далекого зарубіжжя.
Важливим внеском у справу відродження національної пам’яті стало встановлення на Львівщині, у селі Руда Жидачівського району, пам’ятника визначному гетьманові України Івану Виговському, а у рідному селі Чортовець – відомому археологу, земляку Івану Борковському. За фінансової підтримки мецената на рідній землі встановлено також бюсти тенора Модеста Мінцівського і диригента Ярослава Ващука, а бюст Соломії Крушельницької – у Мілані, в Ла-Скала, де чарувала світ своїм співом наша землячка.
Серед масштабних проектів, які підтримав Роман Калин, - реставрація замку в Олеську на Львівщині.
Передаючи гроші на ремонт школи чи санаторію, як „Смерічка” у Ворохті, Роман Ярославович прагне зустрітися з тими людьми, яким допомагає. Можливо, для того, щоб бачити очі, в яких оживає радість, щоб ще раз переконатися, що є речі набагато важливіші за банківський рахунок з багатьма нулями. Тому особисто і возив до Іраку, де служили наші миротворці, понад двадцять тонн гостинців до Великодня.
Про ту поїздку та щедре меценатське життя свідчать численні нагороди, отримані генерал-лейтенантом УРК від церкви та громадських організацій. Козацький однострій Романа Калина поряд з відзнаками УРК вже давно прикрашають ордени Святої Варвари, Архістратига Михаїла, Андрія Первозванного та інші. Має козак і відзнаку особисто від Папи Римського Івана Павла II. Дякуючи за багаторічну підтримку Української греко-католицької церкви, Іван Павло II запросив Романа Калина у Ватикан, де й вручив на знак особливих заслуг срібну і золоту монети із папським зображенням.
Як великий патріот України і благодійник, Роман Ярославович не міг залишатися осторонь від духовної, виховної роботи, яку проводить на Прикарпатті осередок Українського Реєстрового Козацтва. Кілька років тому він написав заяву про вступ до УРК і незабаром був призначений заступником отамана Івано-Франківського обласного товариства УРК. Роботи у козацтві вистачає, адже осередок, який очолює генерал-полковник УРК Василь Гринів, – один із найактивніших в Україні. Реєстровики проводять значну роботу з виховання молоді, залучаючи до УРК школярів та студентів, відроджують традиції, мову, опікуються ветеранами тощо. Така діяльність потребує щоденної кропіткої праці, таланту просвітництва, довіри до людей і від людей, а вмінням працювати, гуртувати людей навколо ідеї, домагатися мети, бути вірним ідеалам народу - Бог наділив і Романа Калина, і його побратимів-козаків.