Всеукраїнська громадська організація
"Українське Реєстрове Козацтво"

До міцної держави та добробуту народу України через духовність і патріотизм кожної людини

Новини козацтва

Головна
Новини УРК
Фото та відеосюжети

Документи УРК

Статут
Положення
Присяга
Гімн УРК
Однострій
Законодавство
Накази, розпорядження
Угоди

Організація УРК

Генеральна старшина
Керівництво
Умови прийому
Газета "Україна Козацька"
Козацька музика
Діаспора
Історія
Наша адреса

Посилання

ВПДП
Інститут проблем
штучного інтелекту
МОН і НАН України
Сайти організацій та
представництв УРК
Наші колеги

Печать
Як нищили народ, його історію і мову

(Закінчення. Початок у № 13-18)


Нажмите для увеличения
Пам’ятник Івану Котляревському у Полтаві

1880 р. Іван Франко написав, а у 1893 р. опублікував у збірці “З вершин і низин” вірш, який починається рядками:

Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара, –

Нам пора для України жить.

Цей совістю Великого Українця проголошений заклик не принижує, не зневажає жодної нації. Навпаки – українсько-патріотична глибина думки Івана Франка наснажує кожного з нас величчю поваги до гідності кожної людини на землі, нагадує українцям заповітні слова нашого Пророка Тараса Шевченка: “І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”.

1881 р. Святійший Синод заборонив виголошувати церковні проповіді українською мовою.

1884 р. Закрито всі українські театри.

1888 р. Указ імператора Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.

1890–1914 рр. Масове переселення українських селян до Сибіру й Далекого Сходу, яке позбавило Україну близько 5 млн. людності.

1892 р. Царський режим заборонив в Україні перекладати українською мовою російські твори.

1897 р. Перепис населення в Російській імперії засвідчив, що українці за грамотністю знаходилися на найнижчому рівні стосовно усього населення російських губерній і усіх «руських», і усіх народів Росії. 23,3% письменних чоловіків і 3,9% письменних жінок. Це той український народ, про який у часи Богдана Хмельницького сирієць Павло Алепський писав, що майже всі чоловіки, за малим винятком, навіть більшість їхніх жінок і дочок, грамотні.

13 листопада 1901 р. Виступ львівських студентів-українців з вимогою створити український університет.

20-21 серпня 1903 р. Наддніпрянцям не дозволили виступати українською мовою на святі з нагоди відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві.

1907 р. Царський уряд закрив українські газети «Наша Дума», «Рідний Край», «Воля», «Буг» та інші, конфісковано видану у роки революції 1905–1907 рр. українську літературу, заборонено функціонування катериноградської «Просвіти», розгорнуто репресії проти діячів української культури.

1908 р. Указ Сенату Російської імперії про «шкідливість» національно-культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».

1908 – 1912 рр. «Клуб русских националистов», який діяв у Києві, виступав проти викладання у школах України українською мовою.

1909 р. Закрито одеську «Просвіту». Заборонено виставляти дитячу оперу М. Лисенка «Коза-дереза», п’єсу Б.Володського «На бідного Макара», сконфісковано низку українських книжок.

1910 р. Київська і Харківська шкільні округи заборонили передплачувати в шкільні бібліотеки журнал «Наше діло» і газету «Хлібороб». Директор гімназії в Лебедині на Харківщині заборонив учням говорити українською мовою. На краєвій виставці в Катеринославі заборонили кобзарям співати українські думи.

1911 р. Заборонено відзначати 50-ту річницю смерті Тараса Шевченка, сконфісковано повні видання «Кобзаря».

1914 р. Царський режим заборонив святкувати 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

21 липня 1914 р. Указ імператора Миколи ІІ про заборону друкувати будь-що українською мовою. Закрито усі українські газети і журнали. Багатьох українських діячів вислано за межі України.

Серпень – вересень 1914 рр. В окупованих російською армією Галичині й Буковині заборонено друкувати книжки, газети й журнали українською мовою. Закрито усі школи, політичні, культурні, освітні та економічні організації й установи. Конфіскували й нищили українські книжки. Заборонили вживати українську мову в адміністрації, суді та взагалі у всіх громадських організаціях. Панівною релігією оголосили московське православ’я. Чимало українських суспільно-культурних діячів, греко-католицьких священиків вивезли до Росії, Сибіру.

Квітень 1915 р. Початок наступу німецько-австрійських військ на Галицькому фронті. Відступаючи, російські війська примусово вивозили українців-галичан на територію Російської імперії, а села палили, щоб залишити ворогові пустелю.

1915–1916 рр. Видатний учений-геохімік, мінералог, біолог, хімік-неорганік, великий філософ, творець знаменитого вчення про ноосферу, український геній В.І. Вернадський написав у Шишаках на Полтавщині статтю «Українське питання та російське суспільство», яка не була опублікована за життя автора. У розпал імперськошовіністичного чаду доби Першої світової війни великий син України і Росії В. І. Вернадський аргументовано і всебічно розвінчав покриті мохом московські шовіністичні догми: зокрема концепції «спільної нашої історії» та єдиного слов’янського (читай – російського!) народу. Іноді говорять і про єдину православну слов’янську цивілізацію, інтегральною частиною якої – зовсім не цивілізації європейської! – була, є і будеУкраїна. Все це регулярно, наполегливо і нахабно нав’язується нам прокремлівськими ЗМІ. Думки, які висловлює у своїй статті В.І. Вернадський, – краща протиотрута від подібної брехні. Геніальний вчений підкреслює: сутність українського питання полягає в тому, що українська (малоруська) народність виробилася у визначено окреслену етнографічну індивідуальність із національною свідомістю, завдяки якій старання близьких і далеких родичів (поляків, росіян та інших – В. Л.) повернути її в простий етнографічний матеріал для посилення пануючої народності залишаються безуспішними. Національна самосвідомість українців розвивалася на ґрунті етнографічних відмінностей, особливостей психіки, культурних тяжінь і нашарувань, які зв’язують Україну з Західною Європою та устроєм народного життя, який історично склався, пройнятим духом демократизму.

Контакти

НАША АДРЕСА:
01001, Україна, Київ,
вул. Мала Житомирська,
буд. 11 офiс 5а
Тел./факс:
+38 (044) 2783759
Vodafone:
+38 (050) 0710120
НАШ E-MAIL:
urk.ukraine@gmail.com
Вiдвiдувачiв сьогоднi 27.05.2022 : 95
Вiдвiдувачiв з 17.03.2003 : 2236773

Copyright © 2003-2022 Українське Реєстрове Козацтво

Усi права на матерiали, якi знаходяться на сайтi Українського Реєстрового Козацтва, захищаються у вiдповiдностi до Законодавства України. Використання матерiалiв дозволяється у випадку посилання (для iнтернет-видань - гiперпосилання) на www.kozatstvo.org.ua. <

Проблеми/коментарiї? Пишiть