|
|
| Портрет художника Іллі Рєпіна |
Як відомо, Ілля Юхимович Рєпін своє найзнаменитіше дітище – картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану» – писав 13 років. Замальовки чи ескізні елементи майстер творив у різних місцях Російської імперії, але здебільшого – в Україні. Багатьох персонажів своєї картини Ілля Рєпін побачив саме тут. Гадаємо, нашому читачеві буде цікаво дізнатися, хто ж насправді зображений на цьому величному полотні.
Одного з досить колоритних персонажів «Запорожців» змальовано з художника Івана Францевича Ціоглінського, викладача малярської школи Імператорського товариства сприяння мистецтвам, активного учасника пітерського творчого об’єднання «Світ мистецтва». Вірніше, його звали Яном, бо народився у Варшаві і за національністю, як з’ясувалося, був поляком, однак все ж таки склав компанію запорожцям.
Красень із шляхетними рисами обличчя і досить інтелігентною посмішкою – племінник відомого російського композитора Михайла Глінки. Знайшов Рєпін його в Петербурзі – у ті часи молодий чоловік був камер-пажем.
Високий козарлюга з пов’язкою на голові – це одеський художник Микола Дмитрович Кузнєцов. Жартівник, богатир, академік Академії мистецтв, професор, керівник класу батального живопису в Академії. Кузнєцов дружив зі всією Одесою, був засновником Спілки південноросійських художників та Одеського літературно-артистичного товариства. Хай не вводять в оману його одеське походження й російське прізвище – за національністю він був греком.
|
|
| Ескіз картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Деталь. 1880-1891 рр. |
Ця солодка парочка – Глінка з Кузнєцовим – за задумом автора мали представляти хрестоматійні образи Андрія і Остапа.
Беззубий зморщений дідок із люлькою був змальований Рєпіним із випадкового попутника на пристані в місті Олександрівка (нині Запоріжжя). Імені героя історія не зберегла, але його, безперечно, колоритний образ залишиться на довгі роки існування картини.
Типовий бурсак, підстрижений під макітру, який ще не встиг відпустити вусів, – художник Порфирій Дем’янович Мартинович. Навчався в Академії мистецтв, володів філігранною графікою, але через хворобу в 25 років змушений був залишити живопис. Цікаво те, що Рєпін його ніколи не бачив. А персонажа «Запорожців» він писав не з живого Мартиновича, а з гіпсової маски, знятої з обличчя молодого художника. Цікаво, що в той момент, коли з нього знімали маску, він посміхнувся, і посмішка залишилася на масці. Так її Рєпін і змалював.
Для похмурої персони, у високій шапці, з сумним поглядом, позував Василь Васильович Тарновський – відомий український колекціонер і меценат, господар знаменитого маєтку в Качанівці. До речі, він був ще й предводителем дворянства Бортнянського та Ніжинського повітів Чернігівської губернії. Саме в Качанівці Рєпін змальовував козацьку амуніцію, якої у Тарновського було хоч греблю гати: його зібрання старожитностей стало основою колекції Чернігівського історичного музею.
На картину потрапив не лише В.В.Тарновський, але і його кучер Никишка. На полотні він – в образі козака Голоти. Рєпін, вражений його щербатістю і смішливістю (крім того, той мав одне око і майже завжди був напідпитку), встиг його замалювати, коли вони разом із Тарновським переправлялися через Дніпро на паромі.
|
|
| У центрі композиції одеський художник Микола Дмитрович Кузнєцов |
Іван Дмитрович Сірко, безперечно, є центральною фігурою картини. Художник довго шукав для нього необхідний образ і в кінцевому результаті зупинився на генералі Михайлові Івановичі Драгомирові, який тоді командував військами Київського військового округу, а згодом став київським генерал-губернатором.
А ось персонаж татарина малювався справді зі студента-татарина. Але не всі риси обличчя у нього татарські. Чудові білі зуби були «позичені» художником із черепа козака-запорожця, знайденого на розкопках біля Січі.
Для товстуна, який повинен був зображати ще одного хрестоматійного персонажа – Тараса Бульбу, – прототипом став професор Петербурзької консерваторії Олександр Іванович Рубець. Не дивлячись на те, що він жив і працював у Пітері, родом зі Стародуба – нащадок польського шляхетного роду. Рубець був талановитим музикантом і педагогом, чудово грав на багатьох інструментах, у тому числі на фортепіано і бандурі. Він виховав близько десяти тисяч музикантів і за своє життя зібрав величезну кількість (понад 6 тисяч!) українських, російських і білоруських пісень.
Із-за Рубця-Бульби скромно виглядає високий довговусий козак. Це ще один відомий музикант, соліст Маріїнського театру Федір Гнатович Стравінський – батько відомого композитора Ігоря Стравінського. Крім того, Федір Стравінський був ще й непоганим художником і довгий час не міг вирішити, куди вступати: до консерваторії, чи в Академію мистецтв. Любов до музики перемогла, але й у всіляких «художествах» Федір Гнатович помітним був, зокрема в «Запорожцях».
|
|
| Тарас Бульба - професор Петербурзької консерваторії Олександр Іванович Рубець |
А володар обширної лисини й трьохповерхової потилиці – не хто інший, як Георгій Петрович Алексєєв – особистість прямо-таки унікальна. Предводитель дворянства Катеринославської губернії, кавалер майже всіх російських орденів, почесний громадянин Катеринослава, запеклий нумізмат, автор наукових праць із російської нумізматики. Доволі анекдотична історія про те, як він позував Рєпіну. Той, побачивши його унікальні потилицю і лисину, загорівся бажанням відтворити їх на полотні. Однак Алексєєв із обуренням відкинув пропозицію художника позувати в доволі непривабливій позі. Тут на допомогу Рєпіну прийшов Яворницький. Запросивши Алексєєва подивитися свою колекцію монет, він тихенько посадив художника за спиною у гостя, і, доки довірливий нумізмат милувався колекцією, спритна рука майстра відтворила його в потрібному ракурсі. Георгій Петрович, упізнавши себе уже в Третьяковці, неабияк образився на обох друзів, але було вже пізно…
Напівголий запорозький вояка і за сумісництвом картяр – це приятель Рєпіна і Яворницького, наш земляк, педагог народної школи Костянтин Дмитрович Білоновський. Завзятим картярем він був лише за сюжетом картини, а не в житті. Цей персонаж мав бути не лише воїном, але й любителем азартних ігор, тому його зображено з голим торсом – під час серйозної гри козаки знімали сорочки, щоб не ховали карти за пазуху чи в рукава.
Ще один центральний персонаж картини – писар, він же Дмитро Іванович Яворницький. Звичайно, що Рєпін не міг не зобразити на картині нашого славного земляка. Саме Яворницький був головним натхненником і консультантом художника. З експонатів зібрання Яворницького Рєпін змалював більшу частину амуніції, зброї, іншої козацької атрибутики. І, як відомо, перший закінчений ескіз картини Ілля Юхимович подарував саме Дмитру Івановичу. Між іншим, посмішку, яка відтворена на картині, Рєпіну вдалося видавити з Яворницького не відразу. Коли Яворницький приїхав у майстерню художника позувати, то був не в доброму гуморі. Тоді Рєпін знайшов журнал із карикатурами і підсунув його Яворницькому. Той, роздивляючись веселі малюнки, посміхався і в такому вигляді потрапив у кінцевий варіант картини.
На жаль, поки що не вдалося розпізнати усіх персонажів, зображених на картині. Відомо, що Рєпіну позували для неї і Гіляровський, і М’ясоєдов, і Мамін-Сибіряк, інші відомі постаті того часу. Чи потрапили вони до фінального варіанта картини, чи ні – невідомо. Це питання ще чекає своєї відповіді.