|
|
| Археологічна знахідка епохи пізнього неоліту |
Патріотизм і національну гідність у молодих українців можна та й потрібно виховувати на прикладі відновлення правдивої історії нашого народу. І не просто користуватися галасливими заявами, а з допомогою вагомих аргументів і незаперечних фактів свідчити і своїм землякам, і всьому людству про те, що на території сучасної України була найдавніша з усіх відомих на планеті цивілізацій. Гадаємо, що цей факт – вагома підстава для піднесення національної гідності народу, історія якого налічує як мінімум п’ять тисяч років.
«Кожному ще із шкільної парти відомі назви – Вавилон, Рим, Єгипет. Найвизначніші центри земної цивілізації. За найбільшого розквіту Рим вивищувався на площі приблизно 100 гектарів. Вавилон займав десь 150 гектарів. А трипільське місто, відкопане в теперішньому Тальнівському районі Черкаської області, було вибудуване на площі 550 гектарів. Трипільці, культура яких зародилася задовго до вищезгаданих цивілізацій, одними із перших на планеті осмислювали довколишній світ, стоячи на високому щаблі розвитку. Їхні міста з дво- й триповерховими будівлями були на той час найвизначнішими у світі.
…Українському національному світоглядові ще далеко до повноправного утвердження не тільки у світі, а й на рідній землі. Хочемо це визнавати чи ні, але наша свідомість – у сильцях, накинутих дужчими, для котрих на першому місці не істина й ніяка не об’єктивність, а тільки власні інтереси, які диктують основоположні визначення шляхів розвитку людства, всеземної цивілізації, участі різних родів-народів у всесвітньому процесі та їх внеску у всезагальні матеріальні й духовні здобутки.
Сама земля – найчесніший, найправдивіший історик. Приховуючи до слушного часу сліди тих чи інших археологічних культур, береже пам’ять минулого. При нагоді відкриває заховане і промовляє, являючи все новим поколінням знахідки, яким ціни не скласти», - пише у своїй книзі «Україна у дзеркалі тисячоліть» письменник Вадим Пепа.
І як тут з автором не погодитися. Адже саме на нашій українській землі вчені сьогодні відкривають і тим нерішучим, і кому сумніви ще інколи закрадаються в душу, незаперечні артефакти, що доводять нашу первинність. Про це красномовно свідчать ті ж трипільські стоянки в Центральній Україні, які датуються періодом неоліту. І ось знову сенсаційна історична знахідка. Цього літа група археологів з Донеччини під час планових розкопок поблизу села Богородичне Слов’янського району Донецької області знайшла скарб, який пролежав у землі близько семи тисяч років.
Про цю справді сенсаційну знахідку, яка руйнує попередні догматичні уявлення про історичний розвиток людства, кореспонденту «УК» розповів начальник археологічної експедиції, доцент кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету Олександр Колесник.
|
|
Пам’ятник сивої давнини
Вже шостий рік поспіль під час літньої практики проводяться археологічні розкопки в казковому закутку Святогір’я – урочищі Видилиха, що поблизу села Богородичне. Саме тут студенти історичних факультетів донецьких вишів проходять польову археологічну практику у рамках комплексної археологічної експедиції. Традиційно в розкопках беруть участь студенти Донецького національного університету, Краматорського економіко-гуманітарного інституту, співробітники Святогірського історико-архітектурного заповідника, краєзнавчих музеїв Донеччини, спеціалісти з Росії і, звичайно, волонтери.
А взагалі цей сакральний історичний пам’ятник, що знаходиться на живописному березі Сіверського Дінця, у 1940 році відкрив світу Микола Вікентійович Сібільов (1873-1943) – відомий археолог, краєзнавець, засновник Ізюмського краєзнавчого музею, який і донині функціонує у Слобожанському краї. За свою археологічну біографію на території Донеччини дослідник віднайшов і дослідив багато середньовічних городищ, стоянки кам’яного та бронзового віків, могильників тощо. Зокрема, на горі поблизу села Богородичне, в Теплинському лісі, йому пощастило знайти городище, яке пізніше стали називати Теплинським. Тут люди жили від кам’яного віку до пізнього середньовіччя, відповідно на цій ділянці накопичилося багато культурно-археологічних нашарувань, а отже, для археологів і вчених-істориків – непочатий край цікавої роботи. Оскільки городище знаходиться в лісі, то йому як об’єкту пощастило - тут не проводилися сільськогосподарські та інші земляні роботи. У результаті невтручання цивілізаційних процесів місцина й нині постає у первісному вигляді - добре збереглися в’їзні ворота, рови, вали. Оскільки тут регулярно проводилися розкопки, увагу вченого привернула і нижня частина городища, розташована на схилі гори, що веде до Сіверського Дінця. Під городищем М.В.Сібільов знайшов стоянку давніх людей. Микола Вікентійович вважав, що це давно відоме Шуруканське городище, яке згадується ще в «Літописі минулих літ». Згідно з давніми письменами, тут у 1113 та 1116 роках дружини князя Володимира Мономаха вели боротьбу з половцями. Ретельно дослідивши місце стоянки, вчений дійшов висновку, що воно відноситься до епохи кам’яного віку. Пізніше з’ясувалося, що тут представлені і доба бронзового періоду, і середньовіччя. Місце стоянки наші пращурі вибрали зручне, на узвишші: ліс добре захищав місцевість від ворога, а внизу протікала річка, що слугувала не лише джерелом питної води, а й була надійним захистом для мешканців поселення. Місце, за всіма військовими канонами, вибрано бездоганно.
«Влітку цього року, вивчаючи околиці Видилихи, група студентів-археологів Краматорського економіко-гуманітарного інституту на чолі з викладачем КЕГІ Володимиром Давиденком знайшла ще одну стоянку. При проведенні розкопок краматорські краєзнавці натрапили на рідкісну знахідку – чотири кремнієвих вироби епохи пізнього неоліту, які датуються приблизно VII тисячоліттям до нашої ери. Заготовка для сокири та три нуклеуси «переховувалися» на глибині всього лише 40-50 сантиметрів від поверхні. Нуклеуси – це предмети для віджимання пластинок, з яких наші далекі пращури виготовляли ножі, свердла, різці й інші гострі, ріжучі предмети. Можна сказати, що нуклеус – це невеличка переносна фабрика з виготовлення підручних предметів, необхідних первісним людям у їх повсякденному житті.
Заготовки давній господар тримав у мішечку, можливо, у шкіряній сумці, бо лежали у схованці щільно один до одного. Щоправда, матеріал, у якому предмети зберігалися, зотлів, що й не дивно.
«Подібні напівфабрикати у ті часи, без сумніву, були рідкістю й високо цінувалися, а використовувалися як засіб товарообміну між племенами. Тому загубити їх господар не міг, скоріш за все, він, відчувши якусь небезпеку чи то від звіра, чи то від ворога, нашвидкуруч заховав своє добро. Цим, очевидно, і пояснюється надто мала глибина, на якій протягом тисячоліть спочивав скарб, аж поки його не знайшли українські краєзнавці», - розповідає керівник експедиції Олександр Колесник.
«Подібні скарби археологам вдається знаходити не частіше, ніж один раз на півстоліття, і це, звичайно, знаменна подія в українській археології. Російські спеціалісти епохи кам’яного віку, які працювали у нашій експедиції, просто були шоковані нашою знахідкою», - сказав керівник групи Володимир Давиденко.
Цінна знахідка епохи неоліту – не єдина такого роду із знайдених в урочищі Видилиха. У багатошаровому архітектурному комплексі археологи знаходили предмети пізнього неоліту, епохи бронзи, ранніх слов’ян, салтово-маяцької культури хозарського каганату. Студенти КЕГІ віднайшли три поселення епохи пізньої бронзи, яким близько двох тисяч років. На околиці урочища Видилиха донецькі археологи виявили невеличкий козацький хутір початку XVII століття.
Донеччина – край козацький
На місці розкопок знайдені польська срібна монета вартістю 1,5 гроша 1623 року випуску. До речі, польські монети першої половини XVII століття у районі Святогір’я знаходять досить часто і у великій кількості. Ймовірно, в ті часи у цьому краї вони були популярні і служили засобом для обміну товарів першого вжитку. Археологи тут відкопали залізний ніж, скоби, підкови, свинцеві кулі, кістяну накладку для ручки ножа, залізний ланцюг, на якому підвішували великого казана. До речі, із фрагментів, знайдених при розкопках, учені вже на 90% зібрали і сам залізний козацький казан. Крім того, на хуторі було виявлено багато кісток диких перелітних птахів, а також тварин, зокрема молодих оленів та косуль. Їх вдалося визначити за ратицями, які добре збереглися.
«Це час заснування монастиря, час, коли це місце почали заново обживати як монахи, так і представники різних воєнізованих формувань, зокрема козацьких. Вони у мирний час займалися господарством, полюванням тощо, а за потреби ставали до зброї і боронили своє поселення або край від ворогів. Саме через Видилиху проходив Великий Посольський шлях із Московії до Криму. Тут була паромна переправа, від якої, зрозуміло, місцеві поселенці мали неабиякий прибуток. Особливо добре такий бізнес удавався монахам, які й намагалися контролювати цей вид діяльності», - пояснює Олександр Колесник. Добуті в археологічних розкопках експонати виставляються для показу у музеї Святогірського історико-архітектурного заповідника.
Сьогодні стародавнє городище в урочищі Видилиха приваблює туристів, як одна з найдавніших відомих стоянок не лише в Україні, але й у світі в цілому. Не лише краєзнавці та цінителі історичних пам’яток знайдуть тут багато цікавої інформації, а й любителі активного відпочинку отримають безліч позитивних вражень. Згори відкривається чудовий вид на Сіверський Донець та сивочолі крейдяні гори, на яких виблискує банями і світиться зірками Святогірська лавра. А потрапити до заповідного куточка української Швейцарії, як інколи ще називають Святогір’я, можна на власному авто або ж на маршрутних автобусах, які курсують до Святогірська. Тим, хто завітає у Богородичне, фахівці музейної справи розкажуть про наших давніх предків, які ще за сім тисяч років до нас топтали благословенну з давніх-давен українську землю.
А закінчити оповідь хотілося б цитатою того ж таки Вадима Пепи: «Немає потреби доводити, що український народ – одвічно на своїх етнічних землях, ні від кого не віднятих, не завойованих. А успадкованих поколіннями за поколіннями від первини й до сучасності. Немає потреби це доводити, необхідно показувати, являючи свідчення правдиві, незаперечні, незнищенні».