Таємничі скелі Тустані |
Тисячолітньою історією може похвалитися Тустань, і ховається ця унікальна пам’ятка в густих лісах Карпат. Щоб дістатися до Державного історико-культурного заповідника «Тустань» , саме такий статус має ця місцина вже 15 років, слід із траси Львів-Стрий звернути на бічну дорогу та їхати нею кілометрів приблизно 25 поміж гір. З обох боків від дороги вервечкою тягнуться сільські хатки, і нема ніякого натяку на те, що тут може десь бути старовинна фортеця. Це відчуття не зникає навіть тоді, коли потрапляєш на територію самого заповідника. Окрім високих скель, оточених густим лісом, і галявини біля підніжжя цих скель, не помічаєш більше нічого. Розчарування та сумніви закрадаються в душу. Та досить стрімкою стежкою піднятися вгору, до скель, і потрапляєш у велетенську «чашу», створену самою природою. Поміж скелями від людського ока ховається невелика рівна ділянка долу. Це основа колишньої фортеці Тустань. На ній багато століть тому зводили власне фортецю і чимало інших будівель. Якщо уважно подивитися навколо, можна помітити залишки кам’яних стін. Вони служили пазами для дерев’яних укріплень, запевняє місцевий екскурсовод Роман Холонівський. Також тут можна побачити дерев’яні фортифікаційні споруди — залишки торгово-ремісничого окольного граду, церкви та кузні. На іншій скелі — Острому Камені, що височіє на відстані кілометра від основної скельної групи, Каменя, — видно сліди вежі — заглиблення для дерев’яних балок перекриття, кам’яну цистерну для зберігання води, поганські символи та інші наскельні зображення. Від побаченого перехоплює дух — просто не віриться, що колись на невеликій території вміщалося ціле місто!
Тустань приваблює тисячі туристів |
Історія та легенди Тустані
Назва Тустань та похідні від неї поширені в Галичині. Вважається, що вона утворена від наказового словосполучення “ту стань!” (тут зупинись! — прим. автора), яким зупиняли різних торговців для збору данини. Адже розташована на перетині торгового та соляного шляху з Дрогобича до країн Європи, фортеця Тустань кілька століть поспіль була оборонним і митним форпостом західних рубежів Київської Русі.
Про цей дивний витвір природи та людських рук існують легенди. Ще у середині ХІХ століття в навколишніх селах розповідали таке: у передвічні часи, коли попід горами селилися велети, один із них наказав нечистій силі викувати палац в Урицьких бердах. І якось вночі, ще до третіх півнів, палац постав у всій довершеності. Заспівали півні, та, почувши їх, велет і сам скам’янів...
Неподалік Урицьких скель є джерело із цілющою водою, що допомагає при вадах зору |
Інша легенда є відлунням часів татарської навали. Начебто прийшов у Прикарпаття страшний напівдемон Шолудивий Буняк зі своєю нечистю, підступом захопив і знищив місто Бич, а сам, узявши багату здобич, спорудив палац на скелях. Жменька вцілілих оборонців Бича нібито заснувала Другий Бич (теперішній Дрогобич), а Бунякову твердиню висадили в повітря мандрівні музики, споївши перед тим правителя та його свиту.
Правдоподібного тут мало, але поруч із фортецею колись була водойма, що називалася ставом Шолудивого Буняка. А в переказах трапляються згадки, що в скелях перебували й місцеві опришки.
Фортеця існувала як прикордонний пункт, адже це була крайня західна фортеця Київської Русі. Споруда входила до лінії карпатської оборони і на сотні кілометрів перегороджувала татарам шлях на Європу.
Воїни цінували надзвичайно вигідні в оборонному значенні скелі, які на 87 м височіють над рівнем моря. А щоб укріплення були міцніші, майстри доповнили їх дерев’яними конструкціями. Висота забудови сягала 17,5 м. Оборонну споруду не раз спалювала блискавка, проте щоразу воїни відбудовували її. За словами Романа Холонівського, фортеця мала три лінії оборони. За вежею тягнулися дві кам’яні стіни заввишки 13-15 м. Уздовж однієї стіни була прокладена стежка, якою можна було пройти тільки пішки. Окрема дорога була для людей на конях. Їх пропускали через підйомний міст. Наукові дослідження виявили на тустанських скелях сліди матеріальної культури, що датуються ІХ-VII століттями до нашої ери — декілька сотень солярних знаків (символів Сонця — прим. ред.), характерних для археологічної культури фракійського періоду. Тут, як каже історик, було знайдено чимало цінних предметів. Наприклад, булаву, яка зараз зберігається у Львівському музеї “Арсенал”, спеціальний хрест, який одягали воїни перед боєм. Його розкладали, як скриньку, і всередину клали мощі святого. Також на скелях знайшли вісь до колеса XIII-XIV ст.
— Розквіт Тустані припадає на ХII-ХІІІ ст., за князювання Данила Галицького, коли житлова забудова на скелі мала висоту п’ятиповерхового будинку, — продовжує екскурсовод. — Тоді тут була споруджена кам’яна стіна завтовшки 2,5 м. Історики стверджують, що тут жив воєвода галицького князя, а також воїни та ремісничі. Фортеця разом із окольним градом мала площу 3 га. Постійний гарнізон фортеці налічував 50 осіб, містечко — 300-400. Підтверджують це дві криниці, розміщені на території фортеці, в яких колись зберігали запас води на 180 і 250 днів. Щоб вода весь час була свіжою, у неї клали хвою. Така вода була смачною, до того ж продезінфікованою. Напій з хвоєю мав ще й тонізуючі властивості. Маючи воду, оборонці фортеці могли витримати навіть піврічну облогу.
Гарнізон проіснував тут до середини ХV ст., а на той час укріплення вже втратило своє значення — змінилися торгові шляхи, кордони. І хоч існує легенда про Шолудивого Буняка, татарів у Тустані не було — археологи не знайшли жодного підтвердження. Проте розвиток цивілізацій вніс свої корективи — став малолюдним колись гамірний край, воїни залишили фортецю, що вірою і правдою служила їм прихистком від ворожих набігів.
В музеї історії Тустані |
Остання відома письмова згадка про фортецю датована 1565 роком.
У ХХ столітті Тустань була знаковим місцем у національних визвольних змаганнях. У 1918 році на честь проголошення ЗУНР на Камені було викарбовано велику лілію, а на ній - тризуб. У часи визвольної боротьби 40-50-х років поблизу Каменя, в урочищі Погарці, розташовувалися криївки вояків УПА з куреня «Бойки» ім. Богдана Хмельницького. У 1947 році на Камені був викарбуваний тризуб, а 1 листопада 1987 року піднятий синьо-жовтий прапор.
Давній фортифікаційний об’єкт здавна вабив пошуковців. Однак ніхто з них його серйозно не вивчав, поки пам’яткою не зацікавився відомий дослідник Михайло Рожко. Художник за професією, він вирішив відтворити на папері образ давньої фортеці. І витратив на її дослідження 30 років. Закінчити роботу дослідник не встиг, проте фортеці пощастило — справу батька продовжив його син Василь Рожко, архітектор за освітою. Саме з його ініціативи три роки тому в Тустані пройшов всеукраїнський фестиваль, метою якого є популяризація славного минулого цього краю, збереження та відновлення єдиної в Європі пам’ятки — наскельного міста-фортеці, розвиток туристичної інфраструктури довкола заповідника. Після майже тисячолітньої тиші тепер щороку, як тільки навколишні ліси вкриває золотом осінь, у Тустані лунають звуки фестивальних заходів — битв, облоги та штурму фортеці, мелодії середньовічних танців.