|
|
| Поштові марки із серії «КозацькаУкраїна» |
Запорозька Січ та Кримське ханство, Україна й держава турків-османів - то вогненні сторінки нашої спільної історії. Скільки горя принесли українцям набіги ординців-людоловів! Десятки, сотні тисяч наших співвітчизників конали в рабському ярмі. Про це співається в піснях і думах, складених у часи протиборства:
Зажурилась Україна, що нігде прожити.
Гей, витоптала орда кіньми маленькії діти.
Котрі молодії - у полон забрато;
Як заняли, то й погнали до пана, до хана…
В уяві наших пращурів, та й і в нашій, сьогоднішній, татарин, що мчить Чорним Шляхом з арканом у руках, - то жорстокий, дикий воїн. Це, мабуть, закладено в історичній пам’яті нашого народу…
Все тут, у цьому твердженні, відповідає дійсності, що було - то було…
Але спонукані негативними емоціями, ми мимоволі потрапляємо в полон дещо однобокого сприймання історії, і тоді наукову об’єктивність відтісняють упереджені міфи.
Варто пам’ятати й таке: відповідаючи жорстокістю на жорстокість, запорожці під час своїх походів робили інколи не менші спустошення на землях Кримського ханства… Такий був час. У горнилі воєн, битв і сутичок безслідно гинув цвіт обох народів…
Ніскільки не виправдовуючи того, що чинили татари і турки на нашій землі, серцем відчуваючи страждання й біль українців-невільників, нам, разом з читачами «України козацької», хотілось би повніше, всебічніше придивитися до наших тодішніх ворогів, зокрема до кримських татар, до їх освітньої системи…
І тут уже хтось із читачів знизує плечима: а чи була за Перекопом освітня система? А справді, чи була? Шукаючи істину, заглибимося у події минулих століть.
На жаль, наші знання про освітню систему в Криму дуже скупі. Доводиться з багатьох джерел збирати факти, відповідним чином їх систематизувати. Якби не давні розвідки професора Таврійського університету Р.І.Музафарова, довелось би взагалі відмовитися від розгляду цієї теми.
А тепер уважно прочитаймо ось це КЛЮЧОВЕ для нас речення: Кримське ханство в ХVI-XVIII ст. було ще однією, після України, державою Європи, у якій в ту епоху фактично всі діти були охоплені навчанням. Для когось із читачів цей висновок буде несподіваним і навіть неприйнятним, але ми порадили б йому не поспішати зі своїми запереченнями. Краще звернемо свій погляд об’єктивного дослідника до Кримського півострова. У КОЖНОМУ його населеному пункті були МАКТЕБИ (школи початкового навчання), що утримувалися за рахунок населення. Таких шкіл, як вважають, було не менше 130. Навчання в мактебах було ОБОВ’ЯЗКОВИМ для всіх дітей - хлопчиків і дівчаток - віком від 6 до 15 років. Звичайно, що навчання тут, як і в інших тогочасних країнах, носило переважно релігійний характер, мактеби і мечеті становили єдиний комплекс, частіше всього мулла виконував не лише релігійні, але й учительські обов’язки.
Існувала на Кримському півострові мережа середніх (МЕДРЕСЕ) і вищих (ДУХОВНІ АКАДЕМІЇ - УНІВЕРСИТЕТИ) навчальних закладів, звичайно, у середньовічному розумінні цього слова. Таких навчальних закладів було не менше 23 (і це на 400 тис. татарського населення!). Ця мережа мала свою багатовікову історію.
Витоки середньої і вищої школи корінного населення Криму треба шукати десь у ХІІІ столітті.
Так, за свідченням дореволюційних російських істориків, у стародавній столиці ханства Солхаті (Старий Крим) у 1266 році були вищі духовні училища (зверніть увагу - МНОЖИНА!), де викладалися «різні науки», у зміст яких навіть «втілювалися ідеї Аристотеля й Сократа».
В одному із Солхатських училищ студенти «вчили Коран, а в зв’язку з цим - арабську мову, займалися законознавством, що являло собою подальший розвиток моральних настанов Корану, вчили риторику, логіку, філософію, арифметику й астрономію».
Подібних вищих навчальних закладів було чимало - ВІДЖАРЛІ МЕДРЕСЕ в Бахчисараї (засноване у ХV ст., коли Бахчисарай став новою столицею ханства), ГЕЗЛЕВСЬКЕ МЕДРЕСЕ (засноване у ХVI ст.) та інші, що за навчальними планами і змістом викладання фактично були університетами.
У цих навчальних закладах вели викладацьку діяльність десятки МУДЕРИСТІВ (професорів), серед яких були історики, юристи, філологи та інші вчені.
Слід зважити й на те, що, крім власне татарської освітньої системи, у Криму були школи інших народів, що компактно тут проживали з давніх-давен (греки, вірмени, генуезці тощо).
За наказом хана Менглі-Гірея, у 1491 році у Бахчисараї була відкрита громадська бібліотека. Її основою стала власна книгозбірня хана.
Театральне мистецтво у Криму також має свою давню історію. Німецький історик Теодор Мухдт відзначає, що в середині ХVIII ст. на сцені Бахчисарайського театру грали п’єси навіть класиків світової драматургії.
Як свідчить учений, із Бахчисарая до Парижа було відправлено послання, в якому прохали Руфіна, особистого секретаря й перекладача Людовика ХV, перекласти п’єсу Мольєра «Тартюф» татарською мовою.
Доводиться лише дивуватися, що все, про що тут мова, - реальність. Бо упродовж століть влада у Криму була нестійкою, хани часто насильницьки змінювали один одного, сильними були відцентрові тенденції - місцеві правителі намагалися вийти з-під контролю влади Бахчисарая. Не буде перебільшенням твердження: релігія і шкільництво значною мірою цементували єдність нації і держави.
Все це позитивно відбивалося на освітньому рівні різних верств населення.
Зокрема, в управлінських колах Кримського ханства не бракувало людей з високою освітою. Ось, для прикладу, кілька фрагментів з життєпису останнього правителя незалежного ханства Шагін-Гірея.
Шагін-Гірей народився у 1746 році. Він дуже скоро втратив батька - кримського хана Махмета-Гірея. Мати хлопчика, італійка родом, вивезла Шагіна у Салоніки, бо боялася за його життя. Вдова зуміла зацікавити свого сина освітою та наукою Західної Європи. Перебравшись до Венеції, щоб мати кращу можливість вчитися, юнак опанував грецьку, латинську, італійську та французьку мови, арабську й татарську знав ще змалечку, а російської навчився пізніше, проживаючи у Петербурзі. Крім цього, Шагін-Гірей мав поетичний талант: писав вірші татарською та арабською мовами.
«Вельми здивувався я, коли його ханська милість зволили промовляти до мене мовою латинською, та ще так гарно, мовби який Ціцерон», - писав пізніше про Шагін-Гірея один із європейських послів, що перебував у Бахчисараї.
Хан жив просто, трохи на європейський лад, одягався непишно, не тримав гарему. Добре розуміючи непереможну силу освіти й науки, Шагін-Гірей мріяв, що йому через освіту вдасться підняти Кримське ханство до рівня європейських держав.
У кінці 1771 року двадцятип’ятирічний Шагін-Гірей приїздить до Петербурга. Тут він усіх зачарував своїми аристократичними манерами, гострим розумом, вишуканою мовою, передовим світоглядом. Та й жінку свою він знайшов серед красунь-росіянок (хоч у Криму цей крок не мав схвалення).
З Катериною ІІ хан говорив сміливо і дуже сподобався їй як своєю вродою, так і розумом та освітою. У ті дні імператриця писала до Вольтера: «У нас тепер гостює султан-паша незалежного Кримського ханства, людина молода, літ 25, розумна й цікава до всякої освіти». Про це ж ішла мова і в наступному листі: «Спадкоємець кримського хана - дуже приємний татарин: гарний із себе, розумний, освічений не по-татарськи, пише вірші, бажає все бачити і все знати докладно. Всі його полюбили».
Перебуваючи у Петербурзі, Шагін-Гірей особливо цікавився школами, бував навіть на заняттях у Смольному інституті шляхетних дівчат.
Зійшовши на престол, Шагін-Гірей найпершим своїм указом ЗРІВНЯВ кримських християн у правах із мусульманами. А перед тим, у 1771 році, у Криму було скасовано рабство.
Шагін-Гірей щиро вірив, що за допомогою Росії йому вдасться зміцнити незалежність і могутність Кримського ханства. Це була його трагічна помилка. Російській імперії потрібен був вихід до Чорного моря. З півночі на півострів насувалося лихо, бо незалежне ханство було завадою на цьому шляху.
24 січня 1783 року російські війська зайняли Крим. Хоч іще зовсім недавно, підписуючи у 1774 році з Туреччиною Кючук-Кайнарджийський мирний договір, Росія клялася поважати незалежність Кримського ханства.
У Максиміліана Волошина - не тільки видатного поета і художника, а й авторитетного знавця історії Криму - є такі рядки: «У XVIII столітті Дике поле затопило Крим новою хвилею варварів. На цей раз це серйозно й довгочасно, бо ці варвари - росіяни, за їх спинами не плинні води кочового народу, а важкі фундаменти Санкт-Петербурзької імперії».
Режим, що був установлений на півострові, спричинив не лише великі жертви, а й масову еміграцію татарської народності.
Уже через рік із 400 тисяч татар у Криму залишилося 122 тисячі, а в 1785 році - усього 46,5 тисяч! У першу чергу назавжди залишили батьківщину діячі культури і релігії, вчителі. Для того щоб остаточно знищити національну систему навчання - основу духовності і спротиву народу, у 1833 році було вчинено нечуваний злочин. За наказом з Петербурга солдати російської армії в один і той же день провели обшуки у всіх мечетях Криму. Були конфісковані всі письмові документи, релігійні і навчальні книги, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами. На центральних площах поселень запалили багаття! Хто може сказати зараз, які неоціненні історичні реліквії були в той судний день втрачені назавжди!
(Зверніть увагу: все, про що йде мова, було у 1833 році. А рівно сто років по тому це страхіття повторилося - на площах міст гітлерівської Німеччини у 1933 році запалали багаття - гинуло друковане слово! Тиранія, незалежно від політичного кольору, діє однотипно!)
Але повернемося до подій 1833 року. Власне, у цьому році припинилося існування давньої кримськотатарської школи. Почалася насильницька русифікація населення, у першу чергу дитячого. Хоч, звичайно, ще довго кращі представники татарської інтелігенції робили все, щоб зберегти національні духовні святині, шкільництво.
І знову наведемо кілька рядків з творів Максиміліана Волошина: «У будь-якому татаринові зразу відчувається тонка спадкова культурність, але дуже тендітна, і не здатна вона себе відстояти… За увесь час своєї історії Крим, напевно, не переживав ні разу такого запустіння, як під час катерининського завоювання…
За полтораста лет - с Екатерины -
Мы вытоптали мусульманский рай,
Свели леса, размыкали руины,
Расхитили и разорили край.
Осиротевшие сияют сакли,
По скатам выкорчеваны сады,
Народ ушел, иссякли,
Нет в море рыбы, в фонтанах нет воды…
Лише зараз, у складі незалежної України, робляться реальні кроки до відродження кримськотатарської мови, культури і шкільництва. Але які важкі і складні ці кроки, скільки перешкод постає на тернистих шляхах в умовах сучасної Кримської Автономії! Та попри все, потрібно, долаючи перешкоди, рухатися уперед, бо національне шкільництво - то чи не єдина передумова збереження і розвитку кримськотатарської спільноти. І тут, звісна справа, не обійтися без досвіду минулих поколінь. Та й, гадаю, місцеві підрозділи Українського Реєстрового Козацтва могли би простягнути руку допомоги. Хай на полях стародавніх бойовищ запанує взаєморозуміння і взаємодопомога.