|
|
||||
| Директор Решетилівської майстерні художніх промислів Сергій Колінченко | |||||
Непоборної сили української вишиванки, рушника (великий просвітитель Іван Гончар говорив, що рушник як ідеологічна зброя сильніший від атомної бомби”) боїться усе, що від лихого. Тож не дивно, що народне мистецтво, національний одяг, які вивищували людину над сірістю буднів, зв’язували її з корінням роду, старанно нищилися у часи новітньої історії. У важкі 30-і відомого українського письменника Остапа Вишню за те, що мав сорочку-вишиванку і був нібито учасником терористичної організації, засудили до розстрілу, замінивши згодом вирок на десять років позбавлення волі.
Символи, що формували ментальність наших предків тисячі років, передавали народу енергію вищих сил і космосу, виявилися незнищенними. Орнаментальні мотиви вишиванок збереглися на фресках, у стародруках, легендах і піснях, у бабусиних скринях. В останні роки вони набули по-справжньому нових, яскравих кольорів і розквітли на сучасних вишиванках.
Серед різнобарв’я українських вишиванок вирізняється неповторна решетилівська, шита білим по білому.
|
|
Директор Решетилівської майстерні художніх промислів Сергій Колінченко з гордістю розповідає, що іншої такої вишиванки немає у всьому білому світі. І це справді так. Поповнюючи свій гардероб вишитими сорочками й блузами, передивилася сотні, а може, й тисячі львівських, борщівських, буковинських, слобожанських, подільських вишиванок – усі гарні, чудові, красиві, а ось такої вишуканої, шляхетної, королівської, як решетилівська, ніде більше немає. Філігранне шитво, унікальна майстерність, тонкий художній смак роблять сорочку, вишиту на натуральних тканинах, на льоні, батисті, маркізеті, білими нитками, неймовірно красивою.
Продовжуючи розповідь про Решетилівську майстерню художніх промислів (смт Решетилівка Полтавської області, вул. Шевченка, 4, e-mail: mail@reshfabrika.com.ua, тел. 05363 -2-63-90, 050-230-14-83), її директор Сергій Колінченко зазначає, що унікальний і знаний у всьому світі вид вишивання білим по білому зародився саме на Решетилівщині і притаманний саме цьому регіону.
Техніку вишивки „біллю” почали використовувати і в інших регіонах. Гарно, дуже гарно, але трохи не те. Решетилівські вишиванки просто казкові, і вишивають їх для перших осіб у державі, для закордонних гостей і просто для заможних українців, бо коштують недешево, як усе справжнє мистецтво, лише на цій землі. Можливо, тому, що, як розповідає знана вишивальниця, завідуюча Решетилівською художньою галереєю Ніна Іпатій, вишивка білим по білиму - споконвічна решетилівська традиція, техніка своєрідного художнього прийому - передається від матері до доньки, і так з покоління у покоління. А можливо, секрет у чомусь іншому. В інших регіонах, на іншому грунті ця королівська вишивка (хоч би й техніка була тою ж самою) не розквітає тим особливим, полтавським квітом. Досконало освоїти усі секрети решетилівської сорочки вишивальницям з інших місць так і не вдається. Тож чимало майстрів, яких зачаровує решетилівська вишивка, приїжджають саме сюди, у містечко над тихоплинною Говтвою, і творять тут, під полтавськими зорями. Тож є тут особливий магніт, такий собі пасіонарний пояс чи місток між Небом і Землею, через який майстри отримують від Бога свій талант, наснагу, щастя творчості й любові.
|
|
| Вишиванка «білим по білому» - шляхетно і сучасно |
Звичайно, решетилівські вишиванки треба бачити, а ще краще купувати і вдягати у великі свята чи в неділю у церкву. Словами про своєрідний художній прийом майстрів розповісти складніше – решетилівська вишивка створює легкий, ніжний рисунок високого рельєфу зі світлотіньовим моделюванням. Підготовка до вишивки білим по білому – складна і кропітка праця. Спочатку майстриня створює орнамент, візерунок майбутнього витвору на папері, а потім шляхом складного підрахунку ниток на полотні переносить на майбутню сорочку. Улюбленим мотивом решетилівських майстринь залишаються традиційні для полтавської вишивки поєднання рослинних та геометричних орнаментів – „барвінок”, „хмелик” „калина”, „курячий брід”, „гілка” „ламане дерево”, „ солов’їні вічка” (гетьман Павло Полубок носив сорочки, виконані лише такою технікою). Основу геометричних орнаментів складають скісний і прямий хрест, квадрат, ромб, трикутник, зірчасті мотиви. Втім це не просто малюнки, а своєрідні символи, обереги: хрестик уособлює сонце, ромб – символізує землю, квіти, листя, пуп’янок – народження, розвиток і безперервність життя, калина – символ невмирущості роду, улюблене дерево нашого народу. Для вишивальниці завжди важливі не лише ці коди-символи, а й місця, які вони прикрашають. Багата вишивка на рукавах, подолі, навколо шиї має захищати людину від усього лихого. Найбільше цінується у вишиванці її чистота. Тож шиється сорочка з рівного, білого полотна.
|
|
| Сорочка «Полуботківська» |
Як розповідає директор майстерні художніх промислів Сергій Колінченко, місцеві майстрині, використовуючи традиційні техніки й орнаменти, уміло творять власні малюнки, взірці, тож сорочки не повторюють одна одну. Про майстерність вишивальниць годі вже й говорити. Переважна більшість із них привчається до голки з самого дитинства, у родині чи в дитячо-юнацькій школі, де вивчають і вишивку, і гобелен, і розпис-батік, потім отримує відповідну освіту та підготовку у знаменитому Решетилівському художньому ліцеї, якому вже виповнилося сімдесят років. Охочих опанувати складну науку вишивки та гобеленства тут чимало, приїздять навіть із Росії, Білорусі, Молдови, щоправда, їм у навчанні доводиться відмовляти, бо ліцей не має ліцензії для професійної підготовки іноземних громадян.
Вже кілька років при Решетилівському ліцеї працює Агенція моделей, де дівчата та хлопці (а вони теж залюбки вишивають) створюють власні моделі одягу, виставляють їх не лише на фольклорних фестивалях у рідному містечку, а й на виставках, зокрема у Києві, в Українському домі. У скарбничці агентства – народний одяг, сучасні вечірні та весільні сукні, блузи, жакети, прикрашені вишивкою, і навіть сумочки, парасольки.
– Ще недавно, – продовжує розповідь Сергій Колінченко, – наша майстерня художніх промислів була на межі закриття. І хоч ще тоді мали приміщення й потрібне оснащення, працювали далеко не на повну потужність. Звичайно, замовлення були – від Президента України і його родини, від прем’єра, депутатів, діаспорян. А от для одного з лондонських ресторанів ми виготовляли лляні скатерті та серветки з вишивкою. Нині ситуація змінилася на краще. Зростає інтерес до автентичного одягу, збільшується кількість замовників. Серед них і Марійка Бурмака, Микола Мозговий, постійно купує у нас вироби пан Дорошенко з Краматорська, їдуть з інших регіонів. Все більше вишиванок купує молодь, купує і з гордістю носить. Бо ж ніде у світі немає нічого подібного.
Через вишивку, народні традиції, рідну мову ми повертаємося до своїх витоків, до першоджерел. Розчистимо їх і будемо з них черпати силу й здоров’я, радість для кожного дня, віру в себе і власну країну.